Лісничий Микола Куксенко розповів, як працює на території ведення бойових дій

Микола Куксенко

Лісничий Костобобрівського лісництва Микола Куксенко працює на території ведення бойових дій. Контора лісництва розташована всього за вісім кілометрів від кордону з російською федерацією, звідки щоденно прилітає по Семенівщині. Живе лісівник разом із дружиною та двома маленькими дітьми також всього у восьми кілометрах від ворога. Фактично можна сказати, що останні три роки життя 36-річного лісничого проходять на лінії вогню. Багато молодих спеціалістів звідси виїхали, забравши власні сім’ї, а Микола Куксенко не тільки тримається, але й уміло організовує господарську діяльність увіреного йому лісництва.

У ліс привела любов до свободи

Лісову професію Микола Куксенко обрав свідомо. Каже, що тільки у лісі почуває себе по-справжньому вільним. Початкову лісову освіту здобув в Березнівському лісотехнічному фаховому коледжі, потім була кафедра лісового господарства в НУБіП, а в перерві між здобуттям освіти молодий спеціаліст набував досвід у лісах північної Чернігівщини. Після коледжу, який закінчив з «червоним дипломом», працював майстром лісу Радомського лісництва. Здобувши в Інституті ступінь бакалавра, влаштувався на роботу в Семенівський лісгосп майстром цеху переробки. Довго теж не затримався – подзвонили з кафедри і запропонували довчитись на магістра.

Пригадує, неначе це було вчора, як 26 грудня 2012 року прийшов до неперевершеної керівниці Семенівського лісгоспу Олександри Дудко влаштовуватись на роботу. Олександра Василівна була людиною віруючою, тож запропонувала прийти після свят. Та все ж молодий спеціаліст наполіг не затягувати з оформленням, рвався до роботи. Мабуть, «мама», як поза очі називали Олександру Василівну підлеглі, одразу побачила перспективу у молодому хлопці і не замислюючись, підписала наказ про призначення.

- «26 грудня мене оформили на посаду виконуючого обов’язки помічника лісничого Блешнянського лісництва, – згадує лісівник. – Попрацював я там до 1 жовтня 2013 року, а потім став лісничим Костобобрівського лісництва. Отож першого жовтня буде 12 років, як я працюю на цьому місці і на цій посаді».

У восьми кілометрах від ворога

Лісництво у Миколи Куксенка компактне та маленьке. До війни проблем у його діяльності не виникало. Однак із початком інтенсивних бойових дій ситуація ускладнилась.

- «Ми розташовані всього у восьми кілометрах до кордону з росією. Часті обстріли тут – вже звична річ, – коментує лісничий. – Нещодавно прилетіло з «Градів» у цех переробки в Семенівці. Згоріло все!»

Контора Костобобрівського лісництва розташована всього у восьми кілометрах від російського кордону. На місці постійно працюють спеціалісти, але, подалі від гріха, намагаються не скупчуватись. Заготівля деревини взагалі відбувається за 5-6 кілометрів від кордону. Можна лише уявити, що відчувають заготівельники, працюючи під боком у ворога на території, яка всипана мінами.

- «Все хоч і дістає, але жодна заготівельна бригада за час війни, слава Богу, не постраждала», – каже лісничий.

- «Чому так?» – запитую.

«Не знаю. Може, не вбачають у нас загрози. Так само з лісництвом – за час війни воно майже не пошкоджене, поруч були прильоти «Града», але контора ціла».

Згідно штатного розпису в Костобобрівському лісництві має працювати дев’ять спеціалістів – п’ятеро майстрів, лісничий, його помічник, лісоруб і тракторист, фактично ж зараз працює п’ятеро людей, з яких всього один майстер лісу.
«У нас п’ять обходів, але на ці п’ять обходів є тільки один майстер замість п’яти по штату, – розповідає про складнощі лісівничої праці у прикордонні 36-річний лісничий Микола Куксенко. – З початку року звільнилося троє майстрів. Виїхали, бо останнім часом почали обстрілювати приватні будинки. Один із майстрів жив у Костобоброві, який регулярно обстрілюють, там і кілометра до кордону немає. Тримався до останнього, але розрахувався і виїхав. З Костобоброва люди звертаються, просять дрова на зиму, але як їх довезти – не знаю. Ніхто не хоче їхати».

«Працюємо, заготовляємо, доглядаємо за лісом, бережемо його від пожеж»

Попри відсутність достатньої кількості спеціалістів, у лісництві виконують всі плани по догляду.

- «Саджаємо ліс вручну, до посадки залучаємо місцеве населення. Якщо по догляду самі не справляємось, допомагає приватник. Є власний лісовий розсадник із сіянцями дуба, сосни, берези. Насіння для розсадника також збираємо самостійно. Ми незалежні ні від кого», – з гордістю каже Микола Куксенко.

У лісовому розсаднику спеціалісти щороку вирощують близько 150 тисяч саджанців – практично все йде на посадку та доповнення.

«Один рік через великі обстріли не посіяли в розсаднику, але на наступний рік надолужили. Соромно їздити і просити, треба щоб було своє», – каже лісничий.

Насіння для сіянців збирають майстри лісу. Наразі в Костобобрівському лісництві працює лише один майстер, який, попри складності, з поставленими завданнями повністю справляється.

«Працюємо, заготовляємо, доглядаємо за лісом, бережемо його від пожеж, – окреслює обсяг робіт лісівник з Семенівщини. – Де можна, там робимо мінералізовані смуги. Цього року погода несприятлива для пожеж, тож це рятує ліс, а минулого року дуже багато лісу горіло».

Закупівельники бояться їхати по ліс

Війна негативно вплинула на фінансово-економічні показники Костобобрівського лісництва. Через близькість до кордону та загрозу обстрілів по лісову продукцію не їдуть закупівельники.

«Заготовляємо все вчасно, але вивезення немає. Бояться їхати на кордон, – каже Микола Куксенко. – Зараз у нас 2600 кубічних метрів лежить на залишках лісопродукції і ніхто не забирає. Виписані лісорубні квитки, нам треба до нового року випиляти 5300 кубічних мерів деревини, але нікому вона не треба. Із заготівлею проблем немає, а ось із реалізацією… Ділову ще більш-менш забирають, а продукція нижчої якості – вся лежить».

Через постійні обстріли прикордонну Семенівщину покидають її нечисленні мешканці. Виїжджають здебільшого молоді. А ось старші люди залишаються. Такі люди, як Микола Куксенко, – це останні із могікан, бо не кожен зможе жити за вісім кілометрів від ворога з дружиною та маленькими дітьми. Не кожен може щодня їздити прикордонням у замінованих лісах, доглядаючи за ними. Явно не гроші і не 20% доплат тримають тут таких людей, як Микола Куксенко. Патріотизм, любов до рідного краю та професії – ось що утримує тут останніх із доглядачів лісового кордону.

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Віталій Назаренко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)