39-річна Інна Полуда вирощує бамію, артишоки та циклантеру у селі під Ніжином

Інна Полуда

Спаржа, бамія, артишок, люфа, момордика, мелотрія, ківано, огірдиня, бавовна, вігна, циклантера, шпинат полуничний, шафран, бенінказа, кавбуз, санбері — ці екзотичні культури цього року вперше спробувала виростити в себе у Великій Дорозі Ніжинського району 39-річна Інна Полуда. Щось їй сподобалося, у чомусь розчарувалася. За підсумками сезону Інна ділиться своїми висновками і радить, що точно вирощувати варто.

Усе почалося зі спаржі та бамії

— У нас є теплиці, і ми з чоловіком Віталієм щороку саджаємо ранні огірки, капусту, редиску, помідори, кукурудзу. Для себе. Якщо ж щось лишається, то продаємо (чоловік возить на базар), — розказує Інна.
Саджаємо через розсаду — в теплиці, а коли приходить час, висаджуємо на город. Буває, накриваємо агроволокном.

Цього року у квітні до нас заїхав колега чоловіка Андрій і дав нам насіння спаржі «аржентельської»: «Посійте, спробуйте».
А ще пригостив магазинною консервованою бамією, на баночці було написано Baby Okra (окра — це інша назва бамії. — Авт.). Ми скуштували, зацікавились.

Я почала читати про бамію в інтернеті. На вигляд ця рослина — як гострий зелений перець, а на смак нейтральна, ніби кабачок. Але бамія корисна тим, що багата на клітковину.
Звичайно, свіжою вона набагато корисніша, ніж консервована.

Дякую Андрію за цей поштовх! Після його насіння закрутилося і пішло. Мені захотілося спробувати, що і як росте, чим хворіє, яке на смак тощо.
А в інтернет же тільки зайди — і почне тобі видавати те й те. Усе, що мені траплялося, я замовляла. Багато чого не посходило, як-от лічі.

Що саджатимете ще?

Із усього, що я виростила, пораджу людям дві культури, які й сама саджатиму наступного року. Насамперед обов’язково спаржу. Вона неважка у вирощуванні й дуже корисна. Тільки є нюанс: спаржа дорога — один корінь коштує 150 гривень. Із нього по весні вилізе три-чотири стручки. А щоб наїстись, варто брати 20–30 штук, на продаж — іще більше. Тобто треба вкладати гроші, у нас їх стільки немає.

Тому я вирішила спробувати виростити спаржу з насіння. Андрієвого мені здалося мало, я ще докупила в інтернеті. Нелегко було те насіння пророщувати: я його постійно намочувала, тримала за певної температури (у квітні ще було холодно). Проросло десять насінин — я їх посаджу у стаканчик. І так цілий місяць тикала ту спаржу по стаканчиках.

Загалом посіяла 500 насінин: 250 у теплиці (під крапельний полив) і 250 на городі. Вони ростуть по-різному: в теплиці зараз уже такі гарні кущі, а на городі, звісно, вполовину відстають. Побачимо, як вони перезимують. Спаржа може рости на одному місці й родити 10 років. Чим більший корінь, тим більше стручків по весні вилазитиме.
Коли вирощуєш спаржу з насіння, то досхочу поїси її лише на третій рік. Правда, у теплиці більші стручки ми зрізали і куштували. На смак спаржа як молодий горошок — смачна, я б хотіла її багато. На другий рік теж зможемо лише скуштувати. Зрізати багато небажано, бо корінь іще не розростеться. А вже на третій-четвертий рік матимемо чимало, можливо, вистачить і на продаж.

Другою пораджу бамію. Теж на город, не обов’язково її вирощувати в теплиці. Я так само посадила розсаду, а коли вже потеплішало до стабільних плюс 15 градусів, зі стаканчиків повтикала в землю. При посадці давала полив, а потім бамії, як і спаржі, вистачає дощів. Я читала, що бамія взагалі невибаглива, навіть засуху добре переносить.

У мене було десь 50 штук. Коли рослини досягли 60 см, я серединки прищипнула, щоб пішли бічні пагони. У бамії дуже красиві квітки. Потім вона почала випускати стручки. Їх зрізають, коли вони сантиметрів по 5–7 — чим менші, тим краще. Бажано, щоб не досягали 10 см, бо тоді вже переростають, з’являються зерна.

Стручки я зрізала кожних три дні протягом двох місяців. Вистачило і собі поїсти, і людям роздавала. Я смажила на сковорідці, потім заливала яйцем — смачний омлет. Зараз уже бачу, що бамія готова на насіння, збиратиму своє, може, навіть і не дозамовлятиму на наступний сезон.

Чого більше не саджатимете?

А ось інших вирощених екзотичних культур Інна більше собі не хоче. Купила і висадила через розсаду артишок: 4–5 штук на городі, 6–7 у теплиці. На городі рослини взагалі не випустили жодної квітки, а в теплиці десь через пів року з’явилась одна. Я її зрізала, приварила і нічого цікавого для себе не знайшла.

Люфа надворі росте прекрасно, швидко. Для неї треба опора, бо це ліана. З люфи роблять натуральні мочалки. Зараз на стеблах квіточок багато, але вони ще зелені. Мають стати жовтими, потім їх треба висушити, очистити і зробити мочалки. Та не знаю, чи достигнуть вони з такими нічними морозами. Учора (говоримо 26 вересня. — Авт.) вночі в нас було мінус два градуси, а цієї ночі — мінус п’ять. У теплиці все живе, а на городі попримерзало.

По 10 штучок момордики, мелотрії та ківано я з розсади по теплу висадила на городі. Тиждень вони просиділи, бачу, що діла не буде. Викопала і занесла їх у парник.
Момордика схильна до хвороб, я її обробила. Зав’язалися плоди. Достигаючи, вони оранжевіють і лопаються, а всередині червоні ягоди, наче в граната. На вигляд момордика гарна, але їсти, по суті, нічого.
Мелотрія — це мінікавунчики. На смак як огірочки. Проте наші огірки добріші, запашніші.

Ківано я чекала найбільше, бо сподобався за описом в інтернеті. Його ще називають рогата диня або огірок африканський. Знайшла для його паростків місце в теплиці. Росли місяць-два, забуяли (листя як в огірка), а плодів я там не бачила. Більшу частину стебел вирвала і викинула, залишила тільки чотири, обрізавши їх до половини. Зав’язався один-єдиний плід. Колючий. Тому ківано я все ж таки побачила і, може, скуштую, якщо дозріє.

Огірдинь у теплиці зійшло штучок п’ять. На вигляд це чи то огірок, чи то диня. Один плід я зіпсувала, бо кортіло скуштувати, а він був іще нестиглий, терпкий. Я його викинула й махнула на огірдині рукою. Коли ж інші доспіли, то за запахом і на смак серединка — ніби диня, а шкурка (вона теж їстівна) — як огірок. Але огірдиня схильна до хвороб, рослини треба обробляти.
Спробувала я виростити і бавовну. Виявилося, вона теж дуже хворіє. Квітки налилися, але вже який місяць минає, а жодна не розкрилася, щоб з’явилися білі волокна. Мабуть, бавовна не дуже пристосована до нашого регіону.
Вігна схожа на спаржеву квасолю. Цікава. Поки була молоденька, ми зрізали стручки на омлет. Та я від неї не в захваті.

Циклантера — як перуанський огірок. Читала, що її можна начиняти фаршем, як голубці. Але мені вона здалася несмачною, як трава, нічого в неї загортати не хотілося. Ще й при вирощуванні сильно хворіє.
Шпинат полуничний дуже гарний, можна саджати його хоча б для краси. Ягода в нього як шовковиця, тільки червона. І на смак схожа, але наша шовковиця набагато смачніша.

Цікаво стало виростити для спеції шафран (він вважається найдорожчою пряністю у світі. — Авт.). Для проби купила три кіло цибулинок, посадила місяців зо два тому — якраз і треба саджати на осінь. Деякі цибулинки в землі пропали, деякі ось тільки проросли. Шафран витикується в холоди, навіть у морози. Із тих цибулинок, які були по 20–30 грамів, рослини мають зацвісти вже цього року, а з менших — по 4–7 грамів — лише наступного.

Квіточки міститимуть по три ниточки, які треба буде посушити — це і є спеція шафран. Звісно, я зберу грамулечку, адже треба засадити цією культурою велику площу, щоб отримати 10 грамів прянощів.
Бенінказа, або восковий гарбуз, дійсно росте з нальотом: коли до нього торкаєшся, на руках залишається наче крейда. Цей наліт і зберігає його довго — рік чи два. А який він — не знаємо, ще не їли.

Кавбуз — це щось смішне. Нібито кавун, схрещений із гарбузом, але за смаковими відчуттями ні те ні се. Розрізаєш — зелене, на смак ніяке, насіннячко голеньке, його навіть кури не клюють.
Кукурудза в нас і раніше була цікава — бордова, сорту Japonica Striped. А мені хотілося побачити, якого кольору буде кукурудза «Блакитний нефрит». Вийшла гарна, із блакитними зернятками, на дотик оксамитова.

Росла надвисокою, набагато вищою за нашу — два з половиною метри, качанів дістати не можна було. Але на смак — ніби кормова, зовсім не солодка.
Санбері, або сонячна ягода, — така яскрава назва, і ягоди красиві, кущ ними обліплений, як смородина. Та мені вона несмачна, я її просто викину.

Усі ці рослини були для мене новими, доводилося багато читати, запам’ятовувати, як за чим доглядати. Вийшли цікаві експерименти, певний досвід, із якого я зробила висновки. Про продаж екзотики поки що не задумуюся.

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

 

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)