Олег Жердецький ходить до лісу на роботу, а не відпочивати

Олег Жердецький

Ліс за будь-якої пори є джерелом натхнення, краси та радості спілкування з природою. По весні він вабить нас березовим сокогоном, вільховими сережками, первоцвітами й конваліями, влітку причаровує щебетом птаства, під осінь обдаровує грибами та ягодами. І навіть взимку люди їдуть сюди, аби наснажитися спокоєм засніжених галявин й красою вбраних у ніжний вельон вічнозелених сосон та ялин. А, втім, є люди, для яких ліс місцем не відпочинку, а дуже відповідальної й зовсім не сезонної роботи, й саме вони наприкінці вересня відзначали своє професійне свято. Це лісівники.

Ліс не ростиме сам собою. Аби зелені легені нашої планети виконували свої захисні й оздоровчі функції, комплексно впливаючи на довкілля, саме працівникам лісу доводиться докладати неймовірних зусиль та професійних знань. Олегу Жердецькому ліс був рідним та близьким з дитинства, адже він починався, вважай, майже від бабусиної хати, що жила на околиці Дебревого. Густий та дрімучий праліс, в якому водилося вдосталь дичини й де завжди привільно почувалося лісовому птаству, у роки Другої Світової війни там навіть розташовувався партизанський загін з дитячим патронатом. Місцеві дітлахи часто влаштовували собі ігри на місцях колишньої партизанської стоянки.

Та хоч би як Олегу не подобалося бувати в лісі, про те, щоб пов’язувати з ним своє професійне життя у майбутньому, у їхній родині навіть мови не було. Інша справа – радіоелектроніка. Нею Олег захопився ще в підлітковому віці, відвідуючи Носівську станцію юних техніків. Захопившись вивченням принципів роботи радіоелектронних приладів та електронних схем, незабаром вже міг навіть з найпростіших підручних матеріалів сконструювати радіопередавач чи якийсь інший «хитрий» радіоелектронний пристрій. І хоч після школи обрав собі правничу спеціальність, проте тривалий час залюбки порпався у техніці. Добре розуміючись на електросхемах, зі знанням справи усував найскладніші поломки, повертав до життя електрообладнання будь-яких транспортних засобів. До лісу ж вирушав хіба що після роботи чи у вихідні – з друзями на пікнік, щоб на природі відволіктися та відпочити душею.

А, втім, саме так поступово і зовсім непомітно для себе зріднився зі знайомими з дитинства старезними дібровами й молоденькими березняками, з вкритими соковитими травами галявинами й засніженими узліссями. Тому коли молодому чоловіку запропонували зайняти посаду майстра лісу у знайомих йому мринських, лісовохутірських та селищенських угіддях ДП «Носівкарайагролісництво», Олег вирішив спробувати. Коли хобі перетворюється на професію, то нерідко навіть улюблена справа стає рутинною. Бо ж у лісі гарно відпочивати, й дуже важко працювати.

Цю професійну істину із дня на день ось вже п’ятий рік приміряє на себе й Олег Жердецький, несучи повну відповідальність за охорону лісових насаджень на своїх дільницях , слідкує за їх станом, появою шкідників та хвороб, проводить нагляд за санітарним станом лісу, організовує роботи по проведенню рубок догляду за лісом, виявляє правопорушників й виконує ще цілу низку інших своїх не менш важливих функціональних заходів та фахових завдань.
Торік товариші-мисливці з мисливсько-рибальського підприємства «Носівське» ЧОО УТМР обрали Олега Олександровича своїм ватажком.

Тож коло його професійно-лісівничих клопотів суттєво зросло. Адже тепер треба додатково займатися ще й документообігом цієї громадської організації, й піклуватися про її фінансове забезпечення, котре напряму залежить від кількості спілчан (багато з яких наразі перебувають у лавах Збройних Сил) та їхніх добровільних внесків, й вести облік диких, у тому числі й мігруючих звірів та перелітних птахів… А ще ж організація заготівлі кормів, розкладання солі, охорона мисливських угідь тощо.

Певні питання є по врегулюванню на території популяції хижаків - через заборону на час військових дій заборони полювання лисиці, вовки, єнотовидні собаки вже почали, було, заходити у навколишні населені пункти, нападати на домашніх тварин. Тож у взаємодії з керівництвом військової адміністрації територіальних громад та ветлікарні за спільною домовленістю з ними й членами свого мисливського формування організовують їх санітарний відстріл, спільно проводять заходи з профілактики розповсюдження сказу – розкладають вакцини-приманки.

Звісно, що на все це також необхідно десь знаходити час та докладати зусилля. Утім, Олег зовсім не нарікає, бо робить те, що подобається й до чого серце лежить. А ще переконаний, що саджати ліс, доглядати його, охороняти лісові насадження й піклуватися про лісову фауну – це те, що важливо, що потрібно у будь-які часи. Адже належним чином збережене природне середовище це і є той ресурс який ми повинні залишити наступним поколінням.

Джерело: "ВІСТІ", Катерина Михайленко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)