Творча родина Старостенків з Ніжина: коли талант об'єднує серця

Світлана та Микола Старостенки

Про цю талановиту родину ніжинських майстрів декоративно-прикладного мистецтва, не скажеш: де народилися - там і знадобилися. Бо Світлана народилася й тривалий час проживала у Білій Церкві. Родинні ж корені Миколи Старостенка, взявши початок у придеснянському Морівську, згодом проросли аж на Галичині. І все ж для Старостенків наше древнє мальовниче містечко дуже й дуже важливе. Не тільки тому, що тут вони придбали будинок і перетворили його на затишне родинне гніздечко, у якому ось вже багато років панує любов і злагода, чи що тут у них улюблена робота й поруч багато щирих та вірних друзів.

Насправді це місто свого часу дало потужний поштовх для розвитку творчості й можливість реалізуватися справжніми майстрами декоративно-ужиткового мистецтва й народних промислів. А, головне, що саме ця любов до художніх промислів колись і поєднало долі двох талановитих молодих людей в один широкий та яскравий життєвий і мистецький шлях…
…Зі Світланою Василівною ми домовилися зустрітися у художній студії «Світ-арт» - у свій вільний від основної роботи на Ніжинської станції юних техніків час педагогиня займається з дітьми, навчаючи їх азам народно-декоративного мистецтва.

Власне, колись з таких ось занять у Білій Церкві починався і її власний шлях у творчість. Потяг дівчинки до живопису першою помітила керівниця гуртка образотворчого мистецтва Білоцерківської СЮТ Ольга Романівна Лукашенко. Вона ж і спрямувала малярський талант дівчинки на поглиблене вивчення різних видів образотворчого мистецтва, зокрема, основ петриківського розпису. Причому робила це настільки цікаво й не ординарно, що по закінченню Білоцерківського педагогічного училища (у їхній родині педагогічна освіта була у пріоритеті не одного покоління), Світлана пішла працювати до міського будинку дитячої творчості, навчаючи юних білоцерківців різним видам живопису, серед яких пріоритетним та найулюбленішим був петриківський розпис.

Навчала малечу, разом з ними навчалася і сама, вивчаючи різні види й техніки образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва – декоративний розпис, валяння з вовни, гончарство, ткацтво, художнє плетіння, лялькарство, лозоплетіння. А, втім, лозоплетіння – то вже окрема сторінка у її професійній біографії. Бо основ та традицій цього давнього народного ремесла Світлану навчав … майбутній чоловік. Микола Старостенко на той час вже був достатньо відомим у творчих колах майстром народних промислів, брав участь у багатьох етновиставках та представляв свої художні вироби на Андріївському узвозі – знаменитій вулиці музеїв, театрів, галерей, та улюбленому місці туристів, охочих придбати тут сувеніри, картини, кераміку, книги тощо.

Спільне захоплення двох молодих людей декоративно-прикладним мистецтвом – Микола навчав Світлану виготовляли вироби з лози, а вона йому викладала основи петриківського розпису - незабаром переросло не тільки у кохання, а й у подальшому сприяли творчій співпраці. Адже у Миколиних руках не тільки лоза перетворювалася на оригінальні філігранні мистецькі витвори. Він ще й талановитий художник та прекрасний мастер-пічник. Об'єднавши свої творчі здібності, Світлана з Миколою створили чудовий мистецький тандем.

Так, наразі Старостенки – єдині в Україні майстри, які поєднують у своїй творчості кілька видів декоративно-ужиткового мистецтва: гончарства, лозоплетіння, петриківського розпису тощо. Вони мають високе й почесне звання «Народних майстрів декоративно-прикладного мистецтва Ніжина». Свого часу саме Світлана Василівна була одним з ініціаторів створення у нашому місті «Спілки народних майстрів образотворчо-прикладного мистецтва Ніжина»…
-Ніжин завжди славився своїми талановитими, творчими людьми, - розповідає Світлана Василівна.- Саме тому нам і хотілося об'єднати в одному творчому союзі всіх місцевих майстрів традиційного народного мистецтва, мистецтвознавців, професійних художників, які своєю творчою діяльністю сприяли б відродженню й розвитку мистецьких традицій нашого краю. У полі зору спілки - збереження кращих традицій та популяризація народної культури й народного мистецтва, у тому числі й серед молоді, пошук та відкриття нових народних талантів, організація й поведення виставок майстрів народного мистецтва, їхня активна участь у різноманітних майстер-класах, конкурсах, фестивалях та інших заходах пов'язаних з вивченням та популяризацією народної творчості…

-Чи багато чого вже вдалося реалізувати з запланованого?
-Звісно, що ні, але ми постійно над цим працюємо. Так наразі ніжинська Спілка народних майстрів вже налічує близько п'ятдесяти творчих особистостей, які працюють у різних мистецьких напрямках. У нас з'явилося багато нових митців, які вражають своєю креативністю, новаторством, оригінальністю, творчою фантазією – розглядаємо нові кандидатури для прийняття у Спілку… До речі, наші майстри не тільки займаються власною творчістю – якось організувалися й розмалювали дитячу поліклініку в Ніжині, таку ж акцію за матеріальної підтримки однієї з політичних партій провели у Прилуках, в одній з медичних амбулаторій…

-Світлано Василівно, що приносить Вам найбільше душевне задоволення?
-Мабуть, таки робота. Мистецтво – це завжди задоволення. Ти або займаєщся творчість, або ні. Ми ж і відпочивати по людськи не вміємо. Так, побудеш кілька днів на природі, біля річки для натхнення – і руки вже самі просяться за роботу…Якось ми поїхали з родиною відпочивати. Але ж хіба можна всидіти на одному місці, якщо ти постійно перебуваєш у русі, у пошуку. Ось ми й придумали собі розваги – півдня купаємося, загоряємо, а півдня займаємося мехенді: наносимо відпочивальникам малюнки хною на тілі…А ще я дуже люлю читати. Щоправда, зараз це здебільшого аудіокниги- дуже зручно займатися своєю справою і слухати художні твори. З моїх улюблених письменників це Павло Загребельний, Жард Санд, Жульєта Безсоні…

-Світлано Василівно, чи вважаєте Ви себе щасливою людиною?
-Якби не війна, яка круто змінила життя кожного українці, то, мабуть, так. Колись в юності верхом своїх бажань я мати родину, велику собаку, затишний дім та лозове крісло-качалку в ньому. На щастя, ті мої мрії збулися, - у мене є чудова родина, затишний дім, улюблена робота, й за все це я надзвичайно вдячна долі…

- Про що жалкуєте?
-Та,мабуть, такого немає. Хіба що ще з юності мені дуже подобалося мистецтво татуажу. Але якось не склалося. Тепер ось сподіваюся, що донька Анастасія зможе сповна оволодіти цією майстерністю. Вона хоч за освітою і професійна музикантка-скрипалька, але має художній смак та хист і вже починає пробувати себе й у цій сфері. Є у мене плани й на майбутнє. Хочу оволодіти ще одним видом декоративно-ужиткового мистецтва – навчитися прийомам коклюшкового мереживоплетіння. Сподіваюся, що опаную…
-Світлано Василівно, дякую Вам за таку щиру й відверту розмову. Зичу Вам і всій Вашій мистецькій родині подальших творчих успіхів.
-Дякую й нехай мир та спокій якомога швидше повернуться в нашу країну, в усі родини українців…


Джерело: Газета Ніжинщини "Вісті"  

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)