Світлана Бишок співає з дитинства і любить вирощувати помідори

Світлана Бишок

У своєму житті Світлана Бишок змінила багато місць роботи, і всі вони – у рідній Студинці. Лише на рік після школи вона полишала село, щоб здобути в училищі спеціальність. Але ні дня не працювала оператором машин з програмним управлінням.

– Певно, не ту професію я обрала, а ніхто не підказав, – каже тепер жінка. – Повернулась у село. І більше нікуди не виїжджала. Працювала на фермі декілька місяців, у дитячому садочку нянею, три роки в колгоспній їдальні, молоко на фермі приймала, соцпрацівницею була, продавчинею у магазині років десять, а з 2014-го – директоркою Будинку культури.
Колгоспний дитсадок був дуже гарний. І діток на початку 90-х років було чимало — більше тридцяти різного віку. В їдальні готували сніданки, обіди і вечері. Обіди розвозили, нам дві машини давали на це. Людей тоді багато працювало на різних ділянках.

Співаю і виступаю на сцені з дитинства, але ніколи не думала, що в мене є голос і талант. Третьокласницею співала пісню «Тумани, тумани…» і зовсім не розуміла: чому люди в залі плачуть?
У кожному сільському обійсті без корів ніяк. От і у дворі Світлани Бишок було чотири корови, потім три, а тоді одна – і от зовсім збули. Перший чоловік Світлани Іванівни помер. Зійшлись з удівцем уже через роки. А як у селі одинокому?.. Хоч чоловікові, хоч жінці.

– Микола у лісі працює, разом ми десять років, – каже Світлана Іванівна. – Ми сіємо зернових 50 соток, а раніше півтора гектара під ними було. Картоплі цьогоріч 40 соток. Робимо все трактором.
А от що я люблю, так це вирощувати помідори. Починаючи з насінинки і до консервації. Найменше висаджую 300 штук розсади, а найбільше — 450. Є завжди на городі помідори від свекрухи, насіння яких давніх сортів — це рожеві великі, жовті.

Улюблені сорти – рожеві грушки, солодкі і дуже урожайні; жовті низькорослі, кущові, сантиметрів по 50, у них такий запашний персиковий смак. А ще люблю екзотику, беру у магазині такі пакетики. Сподобався «Смарагд» — смачні зелені, у них тоненька шкірка, великі і соковиті. Рябі грушки на смак не дуже. Кетчуп варити підходять рожеві великі. Вони м’ясисті. А от черрі не люблю. Хоч вони урожайні, кущ хороший і ловко ростуть, я їх не вирощую. Огірки теж люблю, та цьогоріч недовго вони плодоносили, а вродили добре.

Після цибулі посіяла огірки, посходили гарні, косиці пішли у вересні, цвіли, але без зав’язі. Не поліття на тривалий час на огірки. У сільських господинь, попри зайнятість, рідко в кого обійстя без квітів. У Світлани Бишок квіти і в кімнатах, і у квітнику, і коло двору. І весь сільський Будинок культури як у вінку живому. Весною, влітку і восени — квітково. Давні «півники» і теперішні великі іриси — її слабкість.

Відповідально і з повною віддачею працює Світлана Бишок у Будинку культури. Згуртовує односельців для заходів. До війни був у них і жіночий ансамбль. Давали концерти у своєму селі і сусідніх. Бувало, виступали разом з аматорами сцени Об’єднаного, Кудлаївки, Гнатівки.
З 2022-го у новому форматі прилаштувались працювати. Концерти спрямовані на благодійність — збирають і гроші, і продукти на формування посилок для захисників. Запрошують тепер саму Світлану Іванівну виступати на заходах в укритті міського Будинку культури.

– Переважно я сольно співаю, – каже аматорка. – Колись, ще як був директором у нас Сергій Ященко, з його дружиною ми співали дуетом. Постійно їздили на огляди художньої самодіяльності у районний Будинок культури. А як відбирали якийсь номер, то і на звітному концерті району у Чернігові виступали.
Недавно відремонтували обеліск загиблим односельцям у Другій світовій війні. А у Будинку культури з’явився краєзнавчий куточок.

– Пофарбували з прибиральницею, зацементували східці, плити з прізвищами прибили працівники комунального підприємства Михайло Науменко і Петро Кудлай, – говорить Світлана Бишок. – Ці плити, уже готові з прізвищами, нам привезли з відділу культури.
У нашій школі був краєзнавчий куточок. Ним займалася вчителька історії Любов Свириденко. Але школа уже не працює. Коли заходила у школу, цей куточок мені дуже подобався. Там стільки всього зібрано! Шкода було таке заховати від людей, щоб ніхто не бачив.

Я забрала і берегла. І знайшла місце у залі та створила такий куточок. Концерти поки не можемо влаштовувати – зламалась апаратура. Хіба що з колегами-сусідами. Ще одне хобі є у жінки – в’язання. І шкарпетками не обмежується вона. Сукню собі зв’язала, кардигани своїм невісткам, светерочки внукам.

Звісно, це і не повний портрет Світлани Бишок. Та знаю, попри всі виклики долі, вона відкрита до людей, любить своє село, Україну. Згадую День села у Гнатівці до війни — її у красивих вишиванках. І чудові українські пісні у її виконанні.

Джерело: "Сіверський край", Тетяна Малай

Залишити коментар

Ім'я

Коментар