Англійська мова, мрії та перемоги: історія Ольги Шкарупи

Ольга Шкарупа з учнями

Якось випускник Сухополов’янської школи при вступі до Чернігівського університету розповів, що його вчителька англійської мови стажувалась у Сполучених Штатах Америки. На що йому відповіли, що то не може бути правдою. Мовляв, вчителі з села до Америки не їздять. Помилились тоді у вузі, ще й як помилились!

Сім’я і робота

Вчительку англійської Сухополов’янського ліцею Ольгу Шкарупу для бесіди її шестикласники відпускали неохоче. Ольга Вікторівна саме збиралась репетирувати з ними подкаст, але кілька хвилин для «Прилуччини» виділити все ж змогла. Хоча подкаст таки провела, але про це – згодом.

«У мене сім’я дуже цікава, — починає з самого початку передова вчителька. – Батько Віктор Васильович народився у Ярославлі, що у Росії, у багатодітній родині. Мама Марта Петрівна – з Івано-Франківщини, місто Галич. Познайомились вони за часів будівництва Байкало-Амурської магістралі. Мамі було 17, батькові – 18 років. Там і створили сім’ю. Батьки їм не допомагали, бо були не в змозі це робити. Жили важко – діти війни».

Віктор Васильович закінчив два військових училища, був морським льотчиком, служив у Мурманську і Архангельську. В останньому героїня нашої розповіді і народилась. Але оскільки Ольга Вікторівна, як і її дві сестри, у північному місті часто хворіли, батько попросив про переведення в Україну.

«Так ми потрапили у Прилуки, — продовжує жінка. – Тут я отримала освіту. Спочатку шість років вчилась у школі № 12, а коли була у сьомому класі, батько перевів всіх нас у школу № 5, бо хотів, щоб ми навчались у математичному класі… На жаль, так сталось, що вже 10 років батьків немає».

Після школи Ольга Вікторівна тричі вступала в університет. Спочатку у Івано-Франківську, потім у Ніжині — у Ніжинський державний педагогічний університет імені М.В. Гоголя на факультет іноземних мов. У 1991 році закінчила його за спеціальністю «Англійська та німецька мови». За направленням приїхала у Сухополову та так там і залишилась.

З 15 серпня 1991 року працює вчителем іноземної мови у школі, а нині – ліцеї. «Німецьку у нас викладали до 1997 року, — розповідає. – Але поки я була у декреті, школу перевели на англійську. З тих пір німецьку не вивчають».

У Ольги Вікторівни є дві доньки — Олександра і Катерина. Одна закінчила Чернігівський педагогічний інститут за спеціальністю «вчитель початкових класів і англійської мови». До початку епідемії коронавірусу викладала у Києві, але потім була змушена приїхати на малу батьківщину з дитиною, і тут досі через обставини залишається. Наразі не працює, доглядає дитину.

Друга донька вчительки закінчила Полтавську стоматологічну академію. Працює у Прилуцькій міській лікарні лікарем-інфекціоністом. Наразі перебуває у декретній відпустці.

Щаслива Ольга Шкарупа не лише як мама, а і як бабуся. У неї двоє онуків. Марку – дев’ять років, він є учнем третього класу. Артему – два з половиною рочки.

Перемоги і досвід

У 2000 році Ольга Вікторівна перемогла у Всеукраїнському конкурсі TEA/ACCELS «US - Ukraine Awards for Excellence in Teaching» і пройшла семитижневе стажування в університеті у місті Бозмен (штат Монтана) у США.

Сама вона каже про це скромно: «Мені так пощастило, що виграла. Після двох місяців навчання в університеті у мене з’явилось багато знайомств з передовими вчителями з різних куточків країни. З багатьма з них досі підтримую стосунки, ми обмінюємось досвідом».

Є серед колег такі вчителі, які пройшли це навчання раніше. Наприклад, відома вчителька Носівського ліцею №1 Зоя Дмитрівна Пуха, якій вже 75 років, але вона продовжує захопливо викладати дітям англійську у своїй рідній школі. Зоя Дмитрівна і Ольга Вікторівна зі своїми учнями разом беруть участь у різних проектах.

Минулого року завдяки їм Носівський ліцей № 1 і Сухополов’янський ліцей приєднались до програми eTwinning (Партнерство), що започаткована Європейською Комісією у 2005 році як майданчик спільноти освітян та розвитку співпраці у сфері освіти та на сьогодні об’єднує вчителів 46 країн не лише Європи, а і світу.

«Звичайно, нам легше брати участь у міжнародних проектах, ніж колегам, — розповідає Ольга Шкарупа. – Тому що там майже все англійською. Знаю, що у нашій школі дуже багато передових творчих вчителів, але брак знання іноземної мови не дозволяє їм знайти більший вихід на міжнародну арену. Мені ж у цьому плані пощастило».

Під час нашої з передовою вчителькою зустрічі йшов сьомий тиждень проекту eTwinning. На ньому учні під керівництвом Ольги Вікторівни створювали подкаст. В інтернеті подкаст – це інтерв’ю, розмови, історії чи лекції, записані в аудіо- чи відеоформаті, і доступні для прослуховування/перегляду за запитом. На відміну від тих же радіопрограм слухач сам обирає, що і коли йому слухати. Але як це можна зробити на уроці?

«Я написала сценарій, де у нас будуть ведучі, — розповідає вчителька. – Оскільки проект у нас називається «Milky world» («Світ молока»), діти спочатку отримають завдання дослідити, у яких ідіоматичних фразеологізмах і виразах зустрічаються слова молоко, масло, сметана. Після цього ми дослідимо, яке значення в українській мові мають ці фразеологізми, потім знайдемо аналоги в англійській мові. І запишемо подкаст, де вони презентують свою роботу. Запишемо це з музичними вставками як програму».

У партнерах у Сухополов’янського ліцею – 21 школа в 11 країнах світу. Там також готували і готують подкасти. Теми їх перед цим обрали спільно.

«Ми навчаємо тих діток наших виразів, — розповідає Ольга Шкарупа. – Вони пробують повторити їх українською мовою, зрозуміти їх значення англійською. Відповідно, ми дивимось, які подкасти створюють вони. Для них це вже не є новим, тому ми чогось навчимось».

Обмінюються досвідом сухополов’янські і носівські школярі не лише з країнами-засновницями проекту Італією та Польщею, а й з Литвою, Грецією, Туреччиною на іншими.

Америка і телеграф

«Це була швидше не перемога, а відчай, — розповідає вчителька про те, як виграла поїздку за океан. – У 1997 році я вперше почула по телевізору про те, що Київський університет імені Тараса Шевченка разом з Американською радою проводять конкурс, в якому відбирають 15 вчителів з усієї України для стажування у США. Для того, аби взяти у ньому участь, треба було заповнити велику анкету і взяти рекомендації від колег з описанням мого досвіду».

Під час перших двох спроб Ольга Шкарупа дійшла до фіналу, але не була відібрана.

«На той час, щоб якось вижити, я створила у військовому містечку № 12 у Прилуках при будинку офіцерів свою приватну школу англійської мови. У проекті описала досвід цієї школи. Я займалась з дітками п’яти років, а тоді в Україні (принаймні, у Прилуках) з такими малятами ще не працювали. На перший урок дітки боялись зайти у клас без мам. Запросила їх зайти і сісти поряд. На другий урок вони вже також зайшли всі разом. І я почала вчити мам і діток разом.

Темп був швидким, бо мами швидко запам’ятовували. Починала я з 5 учнів, а наступного року їх було вже 70! Більше взяти не могла, бо викладала там лише у суботу і неділю, адже інші 5 днів працювала у школі. Цей досвід роботи вивчення іноземної мови у групах з батьками, коли вони вже через 2 роки читали англійські книжки, американцям дуже сподобався, і на третій рік мені вже дали можливість поїхати навчатись у США».

Їхати в Америку, каже, було страшно через те, що не було фінансів.

«Пам’ятаю, рідні дали мені 100 доларів, а я їхала на 2 місяці і думала, як я виживу у тій країні на таку суму, — згадує вчителька. – Але нам повністю все Американська рада оплатила. Ми ще й стипендію отримували кожні 2 тижні».

Коли повернулась додому, на одному із засідань до неї і колег приєдналась Ніна Дементієвська, яка зараз займається реформуванням української освіти. Саме вона розповіла вчителям про міжнародну організацію i*EARN.

«І ми були першими, хто у Чернігівській області почав брати участь у міжнародних освітніх телекомунікаційних проектах цієї організації, — з гордістю каже Ольга Вікторівна. – Було дуже багато країн-партнерів. Найперший проект був у нас зі США. До нас прилетіли іграшкові ведмедики з штатів Маямі і Вашингтон. Обидва досі сидять у кабінеті».

Взамін українські ведмедики полетіли до Америки. Діти щотижня писали і отримували листи про те, що сталось за ці сім днів з ними і однолітками за океаном.

«Було дуже цікаво обмінюватись листами, — згадує Ольга Шкарупа. – А найцікавіше було те, що у кінці тижня дитина брала ведмедика до себе додому, а вранці у понеділок, коли приходила у школу, розповідала, що у суботу і неділю ведмедик робив. Один з учнів навіть додумавсь нагодувати його оселедцем. Пам’ятаю, як проводжу урок, поряд сидить ведмедик, а від нього пахне рибою. Тоді хлопчик і зізнався, що пригощав його оселедцем».

А ще, коли починали роботу за проектом, ні у школі, ні у вчительки вдома не було комп’ютерів.

«Я їздила у Прилуки на телеграф і просила дівчат набирати і відправляти у США листи англійською мовою, — згадує вчителька. – Дякую їм за те, що тоді допомагали. Десь з півроку вони нас виручали, а тоді завдяки колишньому чоловіку, дякую йому, комп’ютер з’явився у нас вдома. Я стала відправляти листи з домашнього. А потім комп’ютери з’явились і у школі».

Діти після уроків тоді, згадує Ольга Вікторівна, додому не йшли, а до п’ятої вечора вчились їх включати, виключати, набирати текст, робити рамочки.

Гордість і любов

Має Ольга Вікторівна і багато інших перемог у конкурсах і нагород, вона написала статті для книг, створила посібники і методичні рекомендації. Має вищу кваліфікаційну категорію, звання вчителя-методиста, великий педагогічний досвід, стаж та… всього близько 12 тисяч заробітної плати, більша частина якої йде на придбання навчальної літератури і методичних матеріалів.

З огляду на це запитую, чи радить вона своїм учням обирати вчительський шлях.

«Раджу, — відповідає впевнено. – І, знаєте, мені дуже приємно, що лише у нас у селі проживає 7 вчителів англійської мови».

Серед її випускників – і Олексій Кравченко, який у Чернігові сказав, що його вчителька стажувалась у США. Його однокласник Андрій Гриценко зараз працює у тому ж ліцеї, що і його колишня вчителька, а однокласниця Антоніна Кізім (Герасименко) є вчителем англійської і заступником директора з навчально-виховної роботи у Прилуцькій гімназії № 10. Дуже багато випускників Ольги Вікторівни працюють репетиторами з англійської.

А над дошкою у її кабінеті англійської мови висить прапор 1 дивізіону 148 окремої артилерійської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ – військової частини, де служить чоловік її старшої доньки Роман.

Учні Ольги Вікторівни затоваришували з бійцями, плетуть і передають бійцям на фронт маскувальні сітки. Бійці у подарунок прислали їм прапор з побажаннями.

Подяка учням від бригади також висить на стіні навпроти кабінету директора Лариси Григорівни Безгубченко.

На прапорі вчительці найбільше подобаються знамениті слова, що їх нині пишуть багато військових, а колись сказав наймолодший захисник Маріуполя Назар Гринцевич, який посмертно отримав звання Героя України:

Слухайтесь маму, їжте кашу і любіть Україну!

Джерело: газета «Прилуччина + Прилучаночка», Андрій Бейник

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)