Вироку для вбивць сина батьки чекали 6 років

Олександр Клементьєв

Надія Середа не святкує своїх днів народження із 2020 року. Тоді їй виповнилося 43. Жили в Тихоновичах (зараз у Кучинівці) на Сновщині. Усе було добре — біди ніщо не віщувало. Іменинниця складала святкове меню, чоловік і діти готували подарунки. Спільних у подружжя було четверо. Старший — Олександр — від першого шлюбу Надії. Але не таким, як у всіх, у нього було тільки прізвище Клементьєв. В іншому це була міцна дружна сім’я.

Петро Іванович учителював, Надія Миколаївна займалася дітьми. Хороша позитивна родина, — каже староста Тихоновичів Анатолій Бондаренко.

Олександрові було 24. Відслужив строкову. Працював у Сновську на пилорамі. Щоб щодня не добиратися на роботу з дому (за 30 км), винаймали з товаришем квартиру в місті. А в Тихоновичі часто приїжджав на вихідні. Збирався їхати й на мамин день народження — його не пропустив би нізащо. Але не приїхав. І вже не приїде ніколи. Бо перед самим святом його вбили — 28 січня близько шостої ранку тіло Олександра Клементьєва знайшла біля сміттєвих контейнерів прибиральниця Сновського училища лісового господарства.

У матері й досі перед очима його чорне від синців обличчя, розбита голова, око витекло, зуби зламані, ніс перебитий. На шиї — сліди від взуття. І від цієї картини нема порятунку.

Це був страшний похорон, — згадують у селі. — Ніхто не хотів вірити. Ще вчора бачили Сашка здоровим і веселим, а сьогодні його вже немає. І це не через хворобу, не через аварію...

У медичному свідоцтві вказано, що причиною смерті став набряк головного мозку, який виник внаслідок черепно-мозкової травми.

На причетних до злочину вийшли зразу. Всі троє місцеві. Найстаршому Русланові Тимошенку тоді було 22. На ньому на той час «висіла» інша кримінальна справа — провадження було відкрите за ч. 1 ст. 121 Кримінального кодексу України (умисне тяжке тілесне ушкодження): у вересні 2019-го вони з Михайлом Хильковським підрізали двох чоловіків.

Середньому — Максимові Боркуну — було 17. Навчався у Сновському училищі. Нічим особливо не вирізнявся, не надто успішний, не надто контактний. Просто один із 450 учнів.

Наймолодшому Родіонові Кашпуру — на той час виповнилося 15. Він був першокурсником цього ж самого училища. «Комунікабельний і розумний», — говорила про нього очільниця закладу Лариса Дубина. У школі він був неодноразовим призером, переможцем спортивних змагань, гарно малював. І був найкращим навіть серед старших та досвідченіших комп’ютерників. Його ім’я було внесено до книги «Майбутнє Чернігівщини — нові діти».

Ми спілкувалися з Родіоном, коли йому було 13, — після того як кіберспортивна команда України, до складу якої він входив, виграла в іспанських суперників у поєдинку дуже популярної на той час гри Counter-Strike (КС-1.6).

Він тоді вже мав свій канал на ютубі й солідні як для восьмикласника роботи. Не тільки за перегляд відео улюбленої гри, які викладав у соцмережах, за велику кількість підписників, оформлення реклами, а й за продаж модернізованої «зброї» для комп’ютерних «стрілялок».

Це — пістолети-кулемети, снайперські гвинтівки, ножі, гранати. Деяких гравців не влаштовує стандартний дизайн — хочуть чогось оригінального. Ось я його і створюю. Одна з останніх розробок — лічильник «убитих», який я розмістив на снайперській гвинтівці. Спочатку було дивно, що дорослі дядьки згодні викласти за таке неабиякі суми, — розказував.

Гроші він збирав на новий суперпотужний комп’ютер, а ще планував звозити 58-річного батька на відпочинок у Туреччину. Батько виховував його сам із двох років. Дружина виїхала, іншої не шукав.

На запитання, чи впливають щоденні «війни» на його характер, Родіон відповів, що ні. Мовляв, це ж просто гра, азарт, тренування на швидке реагування — мене «вб’ють», встигаю знищити до 20 ворогів — стріляю переважно в голову. Ким бути, він тоді ще не вирішив. Сміявся: «Поки закінчу дев’ять класів, і можна сидіти вдома й заробляти.»

Але пішов навчатися на кухаря...

Того вечора, 27 січня 2020-го, трійця сиділа в кафе, а потім поїхала на таксі до гуртожитку училища. Саме в той час (близько 21:00) там був Олександр Клементьєв, який проводжав свою знайому. Компанія зустріла його, коли хлопець уже йшов додому.

Згідно з матеріалами справи, першим до Олександра почав чіплятися Тимошенко. «Був п’яний, без настрою, шукав, до кого присікатися», — пояснював на суді. Потім підключилися Боркун і Кашпур. На незнайомця посипалися удари.

Били жорстоко — Боркун знімав усе на телефон і відправляв відео своїй сестрі. Зупинилися, коли Олександр знепритомнів. Вивернули кишені, забрали повербанк, мобільний. І пішли, залишивши свою жертву помирати.

Їх затримали по гарячих слідах.

Через кілька місяців, у червні, поки ще йшло розслідування, а підозрювані перебували в СІЗО, відбувся суд над Русланом Тимошенком за попередньо скоєний (завдання ножових поранень) злочин. Згідно з вироком, він отримав 5 років тюрми.

А в липні судили Родіона Кашпура за спробу втечі з-під варти та напад на співробітника СІЗО (це сталося, коли інспектор супроводжував Родіона і його співкамерника до лазні. Хлопці були без наручників, і в підземному переході, де немає камер відеоспостереження, накинулися на конвоїра. Побили, забрали ключі. Але втекти не вдалося — інспектор прийшов до тями й за кілька хвилин натиснув кнопку тривоги).

Родіону дали теж 5 років.

Того ж місяця в Новозаводському суді Чернігова почався й розгляд справи щодо вбивства Олександра Клементьєва. Перше засідання було 21 липня.

Розгляд затягнувся майже на 6 років — не тільки через великий (9 томів) обсяг справи. Частина засідань була скасована через суб’єктивні причини (хворобу, накладки в часі учасників процесу тощо), потім через карантин, повномасштабне вторгнення.

Біль, невизначеність, туга, тривога вимотували й без того ослаблених хворобами батьків Олександра (зараз обоє на групі).

Не легше було й після засідань, коли вони відбувалися. Вбивці сидять, сміються. Ніякого розкаяння. Ніякого співчуття. Наче нічого не сталося.

Про пережите Надія Миколаївна не може згадувати без сліз. Щоразу вона поверталася зі слухань вкінці розбитою.

Родіон малював прокурора в казані зі смолою. Він був певен, що батько його витягне. Але витягти не вийшло.

Роль і ступінь провини кожного суд встановив у 2024 році. Тоді Кашпур і Боркун були вже повнолітніми.

Фігурантам за умисне вбивство, скоєне за попередньою змовою групою осіб (п. 12 ч. 2 ст. 115 Кримінального кодексу України), світило від 10 до 15 років тюрми або довічне ув’язнення.

У кінцевому рахунку Руслан Тимошенко отримав 14 років з конфіскацією майна (він також звинувачувався у втягненні неповнолітніх у злочин), Родіон Кашпур — 12,5 року, Максим Боркун — 12.

Молодші свою вину не визнали.

Сторона захисту намагалася оскаржити це рішення і подала апеляцію. Для батьків Олександра почалося нове виснажливе чекання.

І ось нарешті крапка поставлена. Недавно Чернігівська обласна прокуратура повідомила: апеляційний суд залишив апеляційні скарги без задоволення, а вирок суду першої інстанції — без змін.

Так збіглося, що це повідомлення прийшло теж напередодні дня народження Надії Миколаївни — вже цьогорічного.

Джерело: газета "Гарт", Марія Ісаченко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)