Катя і її пухнаста армія: як жінка рятує десятки безпритульних тварин

Катерина Разумовська

Війна виганяє з власних домівок людей у прикордонні. Все більше залишається і тварин, залишених напризволяще. Господарі не завжди можуть або хочуть забирати їх з собою, тож армія хвостатих безхатьок у громаді більшає.
Катерині Разумовській з Пекурівки 44 роки. Вона працює педагогом-організатором у Смичинському ліцеї. Її професійна діяльність спрямована на виховання дітей. А ще Катерина має 32 хвостатих вихованців. Під її опікою знаходиться більшість «нічийних» котів, кішок і кошенят у рідному селі.

І МАМА, Й ТАТО, Й ЛІКАР «АЙБОЛИТЬ»

Доля у всіх підопічних пухнастиків схожа: через ті чи інші причини вони залишились без господарів або ж народились просто на вулиці. Катя ж не може залишатись осторонь чи то людської, чи котячої життєвої трагедії. Вона не просто підгодовує нікому не потрібних тваринок – вона облаштовує їм житло у порожніх хатах у селі, вакцинує, лікує і за потреби стерилізує – часто власним коштом.

– Своїх котиків, які живуть зі мною в будинку, маю семеро, – каже Катерина. – Решта мешкають у хатах чи сараях, що залишились без господарів. Безпритульні або покинуті тварини приречені на холод і голод, до того ж їхня кількість збільшується.

Староста Пекурівки Надія П’ятковська каже: завдяки Катерині кількість безпритульних котів у селі значно зменшилась:

– Всі коти, що перебувають під Катиною опікою, доглянуті й вгодовані, красені як на підбір. Вона ж їм і паразитів ганяє, і каші варить, і корм сухий купує, і лотки миє, і навіть груби топить та вікна плівкою оббиває. Так що навіть у порожніх хатах, де живуть лише котячі родини, нема бруду і безладу. Мабуть, усю свою зарплату витрачає на хвостатих, над якими добровільно узяла опіку. Щотижня їздить у Городню – щоб купити корм і ліки.

КОТЯЧЕ СЕРЦЕ ТЕЖ ВМІЄ КОХАТИ

Мабуть, недаремно кажуть, що коти – то найкращі депресанти. Катерині у депресію вкидатись ніколи за чималими щоденними клопотами. А історії у пухнастиків – слухати не переслухати, навіть романи можна писати.
Так, наприклад, влітку Катя з сусідкою каталися на велосипедах по дорозі на Великий Листвен. І на узбіччі в лісі побачили руду кішечку. Звісно, Катя не могла не зупинитись. Кішка виявилась ручною, вона давалась погладитись, але не дозволяла узяти себе в руки. Причина скоро з’ясувалась: з кущів визирнули маленькі пухнасті мордочки. Її діти. Але кошенята, народжені в лісі, людину не підпускали. Цілий місяць Катя щодня їздила у ліс за п’ять кілометрів годувати сімейство хвостатих і привчати їх до себе. Врешті вдалось і маму, і її дітей привезти в село і поселити в одну з пустуючих хат. Так минуло літо. Кошенята підросли. А кішка раптом зникла. Катя ходила по селу, її кликала, шукала, але марно.

– А тоді через пару місяців сусідка їхала трасою на машині і побачила нашу руду на тому самому місці в лісі, де ми її колись знайшли, – каже Катерина. – Я бігом туди – так і є. Виходить моя красуня з хащів. І знову вагітна. Вдалось мені там і татуся цього сімейства побачити. Але то дикий кіт, який живе у лісі, він не наближався. Виходить, кішка до свого чоловіка на побачення ходила. Народжувати ж вона з’явилась знову в село. Привела шістьох кошенят. Поселила я їх у хаті, де жив раніше наш місцевий чоловік. Його донька забрала до себе, а в тому будинку дозволила мені розмістити котосімейку. Я ходила туди, годувала, грубу топила, щоб малеча не померзла. А коли вже сильні холоди почались, забрала їх усіх до себе додому. Кішку назвала Фросею. Двох її дітей влаштувала у добрі руки. А четверо так і живуть з нами – Санем, Ніса, Мавра і Рижик. Фросю я стерилізувала, щоб більше заміж не ходила. Ще трьом її донькам треба цю процедуру зробити.

Не так давно родина пухнастиків у Пекурівці поповнилась білявим красенем Сімбою. Котик напрочуд гарний, але він має проблеми зі здоров’ям. Після кількох відвідин ветеринарних клінік у Чернігові Катя дізналась діагноз – хвороба ФІП, простіше кажучи, інфекційний перитоніт у котів. Це виліковна хвороба, але препарати дуже дороговартісні: протягом 84 днів треба давати тваринці пів капсули спеціальних ліків. А одна капсула коштує 150 гривень. Звісно, Катя вже розпочала лікування, хоча тільки з власних заощаджень довести лікування до кінця буде дуже важко.

ПРОМЕНІ ТЕПЛА Й ЛЮБОВІ

Всі кішки й коти, які перебувають під опікою Катерини, мають імена.

– Вони всі знають як кого кличуть, – посміхається жінка. – А як на вулицю виходжу, гукну, буває: «Бандо!», і вони несуться з усіх своїх чотирьох лап звідусіль. Знають – буде щось смачненьке.

Катя каже, любов до тварин у неї з дитинства. Ще маленькою, бувало, тягнула усіляку живність, яка потребувала допомоги, додому. Мама доньці не перечила – сама була людиною з широко відкритою душею.
Певний час Катерина жила у Чернігові, там зооволонтерством займатись не було можливості. А як батьки відійшли у засвіти, повернулась у рідну хату і тоді почалась нова сторінка життя.

– От іду, буває, до автобусної зупинки, щоб на роботу їхати, дивлюсь – а біля дороги сидить нещасна тварина. І одразу ж видно: не наша, не місцева. Хтось з міста або з іншого села привіз і викинув тут, щоб воно назад дорогу не знайшло. Як можна залишити живу істоту страждати від холоду й голоду? Такі випадки трапляються періодично. А як чутки пішли, що я безгосподарних тварин підбираю, навіть прямо мені під двір почали підкидати. Не мають такі люди серця. І війна їх добрішими не робить.

ЩОБ ДОБРА НА ЗЕМЛІ БУЛО ТРОШКИ БІЛЬШЕ

Щоб вдосталь годувати всіх тварин, Катерина купує сухий корм мішками. Десяти кілограмового пакунку вистачає на два – три тижні. Він коштує близько 700 гривень. І це при тому, що окрім такого корму, жінка ще купує у магазині «Наша Ряба» у Городні кілограмами курячі лапи та спинки або фарш, щоб варити підопічним каші з м’ясом. П’ятилітрової каструлі вистачає на день.
Кілька разів вологий корм у пакетиках для котів їй давали зооволонтери. Допомагають і військові – віддають зі своїх пайків тушонку та крупи. Інколи хлопці беруть до себе пухнастиків. Такі стають справжніми військовими котами. А потім знаходять собі справжню домівку у сім’ях своїх рятувальників. Втім, трапляється й навпаки – привозять, повертаючись на ротацію з зони бойових дій тваринок з собою, щоб вони не стали жертвами жорстоких обстрілів.

Так люди принесли Каті чорного котика, який постраждав від міни, що розірвалась, і залишився без лапки. Він потребував тривалого лікування і виходжування. Тепер це цілком самостійний житель Пекурівки, який до Каті приходить тільки на ночівлю, а цілий день присвячує десь у селі своїм котячим справам. А ще в неї живе вже шість років красень пес Ральф породи хаскі. Його теж залишили господарі на зупинці біля дороги, позбавившись тягаря. На лікування та щеплення тварин Катерина витрачає власні кошти, які складаються з її невеликої зарплати. Інших доходів у неї нема.

– Допомагає мені моя подруга й сусідка Тоня, – каже Катя. – Вона звідси родом, приїжджає, але живе у Чернігові. Разом ми турбуємось про цю пухнату армію. Інколи вдається прилаштувати когось із хвостиків у добрі руки. Вже випадків десять таких було. І я тоді по справжньому радію. Бо тварині, як і людині, потрібне тепло, турбота і тепле серце поруч. Люди по всякому ставляться до моєї діяльності. Хто відверто насміхається, хто підтримує добрим словом, а хто підкидає своїх котиків до мого двору. А я не зважаю. Раніше дуже переживала, думала, що люди скажуть. Нині ж просто живу своїм життям і роблю те, що підказує серце. У світі стільки горя й біди, тож якщо ти можеш зігріти живу душу своїм теплом – добра на землі стане трохи більше. Хай то й котяча душа. Вона вміє теж страждати від війни, хворіти від байдужості і радіти кожному промінчику світла.

Для бажаючих підтримати хвостиків з дозволу Катерини публікуємо номер її картки Приватбанку: 5168 7451 5636 1708 

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)