«Тут недалеко, через Ялівщину». Іван Довгач розповів, як його син став льотчиком і загинув у бою

75-річні Іван та Тамара Довгачі, чернігівці, 12 березня в Житомирі поховали свого старшого сина, 52-річного Олександра Довгача, льотчика. Командира 39-ї бригади тактичної авіації, Героя України. У той же день вийшов фільм про полковника Довгача, перший з документального серіалу «Небесні лицарі».

Олександр загинув 9 березня. Під час прощання в небо підняли два винищувачі.



Олександр Довгач, бойовий льотчик, Герой України

Понад 150 бойових вильотів

— Важко було, — каже про 12 березня Іван Ілліч. — У сина Катя, дружина. Разом вони понад 20 років. Їхньому сину Олександру 19 років. Іллюші — два. Саша загинув у небі, у бою. Поставлену задачу виконав. Були пуски ракет. Не зміг ухилитися…

Ховати в Житомирі захотіла дружина, — пояснює. — На тому кладовищі тільки військові. Над кожною могилою прапор України. Там і побратими сина. Його льотчики. Троє з 39-ї бригади.

В Олександра було понад 150 бойових вильотів.

— З початку повномасштабного вторгнення чи з початку війни?

— З 2022 року. Кожен виліт фіксують.

Востаннє говорили з ним 8 березня. Син подзвонив, привітав матір зі святом. Він того дня саме на чергуванні був. Про те, що планує на завтра, не казав. Ніколи про це не говорив. Дружина знає, і досить. У льотчиків є свої забобони. Ніколи не фотографуються перед вильотом. Коли все виконали, тоді фото.

Наскільки я знаю, про Олександра скоро будуть відомі подробиці, пов’язані зі службою. Наперед загадувати і розказувати не буду,— інтригує.

У «льотку» вступив з другої спроби

— У нас з Тамарою Іванівною три сини: Вова, Саша і Сергій, — продовжує Іван Ілліч. — Саша був найстаршим. У перший клас пішов до школи №30, біля ринку «Нива». Коли отримали квартиру в іншому районі, переїхали. І Саша з сьомого класу ходив у школу №29, ближче до дому. Уже і ті вчителі, які вчили Сашу, не працюють.



Іван Довгач, батько Олександра Довгача

Ось фотографії, — у кімнаті на стінах багато родинних фото. — Під час «Євро-2012» рикривав небо над Києвом, — коментує фото, де Олександр на фоні літака. — Є зі зйомок на аеродромі. Там МіГ-29, Су-27, Л-39, на яких син літав. Пілот першого класу. Інструктор. Мав допуски на всі види польотів.

А це їхня емблема, 39-ї бригади тактичної авіації. А ось останні зйомки, — вмикає відео, на якому Олександр Іванович у небі.

— Оце його літак, — батько описує, що відбувається в кадрі. — Відео зняте і з землі, і з його кабіни. Бачите, відео перестало трястися. Це він відірвався від землі, у повітрі. Перед тим як піднятися, обов’язково перевіряють керування. Любив робити різні віражі. А ось вже заходить на посадку… Відкрився гальмівний парашут…

— Ваш син обороняв небо над Києвом, Маріуполем…

— Був і острів Зміїний. Літав на Савур-Могилі, на Донеччині.

— Завжди мріяв стати льотчиком?

— Так. Про це казав ще в школі. Вирішив, що буде вступати в льотне училище. Ми погодилися. Хотів і став. Обрав собі мету і йшов до неї. Так у нього було завжди в житті.

З першого разу не вийшло вступити в училище. Пройшов курси в ДОСААФі, трішки працював на радіозаводі. Наступного року вступив.

П’ять років приходив додому тільки на вихідні. Тут недалеко, через Ялівщину. Закінчив льотне училище з червоним дипломом. У 1995 році. Отримав призначення і поїхав з дому.

«Був рік, коли вони жодного разу не підіймалися в небо. Саша це перетерпів»

— Останній раз їхній випуск збирався у 2015 році, — Іван Ілліч відкриває фото на комп’ютері. — В училищі. З його групи бойовим льотчиком на той час, певно, залишився тільки син. Кілька пілотів перевчилися, літали на цивільних «Боїнгах».

Першим місцем служби Олександра було Лиманське Одеської області. На кордоні з Придністров’ям. Літав на МіГ-29.

Тоді армію скорочували, льотчиків списували. Був рік, коли вони жодного разу не підіймалися в небо. Саша це перетерпів. Розмовляли тоді з ним. Доки незрозуміла ситуація, я порадив здобути іншу спеціальність. Син вступив в одеський політехнічний. На факультет програмування. Учився заочно. Це йому допомагало у службі. Писав програми для деяких польотів, проводив розрахунки.

Їхній полк розформували. Сашу відправили в Житомир. Понад 20 років тому це було. Там уже син перевчився на пілота Су-27. Пройшов усі військові ланки. Від просто льотчика, старшого льотчика, до льотчика-програміста, командира ланки, командира ескадрильї. Був головним штурманом бригади. Закінчив академію. Не любив носити нагороди на парадній формі. У нашому архіві збереглися відео його польотів, — перебирає батько теки на комп’ютері.

— З Катею, дружиною, познайомився теж на Оде­щині. Його товариш, Саша Шабанов, одружився з Катиною старшою сестрою. Так і пішло. Характер у сина спокійний, неконфліктний.

— Часто в Чернігів приїжджав?

— Раз на рік. Коли була відпустка. До нас приїздили, а потім до сватів, до родичів дружини в Одесу їхали. Було таке, що і я до нього їздив. Останні роки любив риболовлю. Зі старшим сином займалися аеромоделями. Збирали, запускали літаки. Є в них гвинтокрил на радіокеруванні.

Минулого року 30 ве­рес­ня Олександру присвоїли звання «Герой України». Президент вручив «Золоту Зірку».

— Це льотчик з великої літери,

— казав на прощанні 60-річний Анатолій Кривоножко, командувач Повітряних сил ЗСУ, про Олександра Довгача.

— Він мріяв і жив небом. Довгача поважали і солдати, і генерали. Враховуючи його досвід, я пропонував вищі посади. Сказав: «Можна, я залишуся в бригаді? Це моя родина».

Радіоінженер, тому перший домашній комп’ютер зібрав сам

Іван Ілліч закінчив Харківський інститут радіоелектроніки. У Чернігів приїхав з дружиною Тамарою Іванівною за направленням. Училися в одному класі. Обоє працювали на радіозаводі.

— Перший рік орендували будинок на Старій Подусівці. Потім отримали малосімейку, — розповідає про життя в Чернігові. — Я трудився на різних посадах. Майстром, старшим майстром, начальником бюро відділу технічного контролю. 10 років працював на українсько-голландському підприємстві. Теж на території «ЧеЗаРи». Потім перейшов на підприємство «Атілос». І досі там працюю. Сидіти дома не можу, дуже страшно.

Деякий час і я захоплювався літаками. У дитинстві сини цікавилися комп’ютерами. Перший комп’ютер, який був, саморобний. Зібрав його сам. Я ж все-таки радіоінженер. З часом уже купили в магазині один, другий…

Бойові льотчики, які захистили країну

*7 вересня 2022 року в повітряному бою загинув 26-річний Вадим Благовісний з Синдаревського на Ніжинщині, майор (посмертно підполковник). Герой України. 95 бойових вильотів. Служив у Миколаєві у складі 299-ї бригади тактичної авіації. Літав на Су-25.

*27 січня 2023 року під час бойового вильоту в Краматорському районі Донецької області загинув 24-річний Данило Мурашко з Ніжина, пілот 299-ї бригади тактичної авіації. Герой України (посмертно). Посмертно присвоєно звання майор. 141 бойовий виліт.

*12 серпня 2024 року під час бойового вильоту загинув Олександр Мигуля з Мени, позивний Мігель-бомбер. У свої 27 років дослужився до посади командира авіаційної ланки авіаційної ескадрильї та звання капітана (майора дали посмертно). Понад 160 бойових вильотів. Нагороджений орденами «За мужність» ІІ та ІІІ ступенів.

Виводив винищувачі з-під ракетного удару по аеродрому у Василькові. Збивав російські літаки та вертольоти в небі над Києвом і не тільки. Один з «привидів Києва». Скинув на голови ворогів найбільшу кількість авіаційних бомб. Побратими з 40-ї бригади тактичної авіації стверджують: понад 200.

Джерело: сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)