Діана Івасенко стала далекобійницею три роки тому. По Європі за кермом їздить рік

Діана Івасенко

23-річна Діана Івасенко їздить на фурі. Допомагає 25-річному Дмитру, своєму хлопцю-далекобійнику. За кермом фури рік. А в рейси їздить уже три роки. Дівчина родом з Козилівки на Корюківщині. Живе в Чернігові.

Іспит складала на «ЗІЛу»

— Минулого року відкрила категорію, що дозволяє кермувати вантажним транспортом, — пояснює дівчина. — Молодий інспектор приймав іспит. Запитує: «Хто до мене?» «Я». Показує на легкову автівку, запрошує в машину. Кажу: «Мені не сюди». Здавала на «ЗІЛу» з причепом. Я з тих далекобійниць, яка здала на права з першого разу.

У рейс почала їздити 20-річною. Бажання працювати на фурі було давно. Тут дізнаюсь, що в Чорнотичах — у мене там родичі живуть — один з моїх корешів став далекобійником. Це був Діма. Підійшла до нього: «Хоч на пасажирському сидінні дай посидіти». «Сам розберуся, тоді тебе з собою візьму», — відказав. Постійно говорили про поїздки. Я розпитувала, що і як. Діма взяв мене з собою в поїздку. З того часу їздимо разом. На права здала 19-річною. Тимчасове посвідчення отримала у 20 років. Коли здавала на фуру, були ще тимчасові права.

Техніка подобалася завжди. У 13 років навчилася їздити на китайському тракторці. Вітчим навчив. Їжджу на мотоциклі, на машині, на тракторі Т-40. На права здавала в Сосниці.

Практика і навчання у фурі

Діана закінчила педагогічний університет за спеціальністю «Соціальний педагог».

— Вступила на археолога, — пояснює. — У магістратуру вступала на соціальну роботу. Пройшла на безплатне, навіть стипендію отримувала. Саме в рейсі була. Дзвонять з вишу: «Приносьте документи».

У дорозі минула частина мого навчання, — сміється. — Практику проходила в машині. Одна лекція та два семінарські заняття. І викладачі нервували, і я переживала. Але здала.

Жінки-далекобійниці в кожній третій машині

— Куди був перший рейс?

— У Ригу, у Латвію. Не скажу, що мені сподобалася ця країна. Але в порівнянні з нашим селом — це було вау. 14 лютого в мене день народження. Святкували в машині.

Діма працює на фірму. На свою фуру ще не заробив, — сміється. — На жаль, в Україні поки нема парного екіпажу. Така практика розповсюджена в Європі. Кордонів практично нема, два водії постійно в русі. Жінки-далекобійниці в кожній третій машині. І я могла сісти за кермо іншої фури з першого дня, коли отримала права. Говорили про те, щоб спробувати працювати окремо. Але їздити на різних машинах — не бути разом.

Діма працює офіційно. Заробітну плату отримує від кілометражу. Чим більше і швидше проїдеш, тим більше грошей отримаєш. Я офіційно не влаштована, але допомагаю йому.

Гроші не ділимо. Вони в нас спільні. Хто що захоче, купує. Багато не витрачаємо. Суперечок за гроші в нас не було.

— Роботодавець не проти, що ти їздиш з хлопцем?

— Усім це вигідно. Швидше веземо вантаж і повертаємось додому. Від того, що стоїмо, нічого не заробляємо. Удвох ми їдемо та їдемо.

Холодильник, каструлі-сковорідки в машині

— Як починається ранок далекобійниці?

— Граємо з Дімою в су-є-фа. Хто програв, той і ставить чайник. Готуємо сніданок, п’ємо чай-каву. Тоді вирушаємо в дорогу. Нема графіків. Є ціль — проїхати 1300 кілометрів. Три години проїхав, сідає другий водій.

— Що їсте, де готуєте?

— Можна зупинитися в кафе при дорозі. Нечасто так їмо. Беремо продукти з собою, готуємо. У машині є газовий балончик з плиткою. Холодильник. Є каструлі, сковорідки. Підігріли, поснідали — і в дорогу. Більшість далекобійників харчуються фастфудом, всухом’ятку. У нас здорове харчування.

Поїхали в Туреччину, закінчився газовий балон. Два дні жили без чаю. Але зазвичай продукти беремо з дому. Яйця, крупи, заморожені овочі. Пельмені, голубці, котлети, картоплю. Коли з’їдаємо, починаємо готувати. У нас це, зазвичай, каші. Або яєчня. Люблю куряче м’ясо. Виносимо балон на вулицю, смажимо. Щоб кабіна не була обляпана олією.

34 дні в рейсі

— Де чистите зуби, умиваєтеся?

— З вікна, — жартує Діана. — Є тазик. Якщо треба помитися. Голова може кілька днів потерпіти. Було таке, що одного разу мила голову в кабіні, у тазику. Не сподобалося.

Зазвичай, є майданчики, парковки для фур, де можна прийняти душ. Вони платні. У Франції всі парковки з безплатним душем. Бувало таке, що чотири дні не могли ніде помитися. Літо, спека. Стояли на заправці в Литві. Окрім туалету, нічого нема. Поїхали на море, покупалися. А помитися все одно треба. Зайшла за машину, одягла купальник. Діма лив на мене воду з баклажки. Так і прийняла душ.

— Яка найдовша за часом була поїздка?

— Крайня. 34 дні в рейсі. Їздили у Францію.

Возили вантажі в Польщу, Латвію, Естонію. Були в Словаччині, Угорщині, Румунії, Болгарії. Наступний наш рейс буде у Швецію. Дуже хочу побувати в Іспанії.

Багато далекобійників мене вгадують. Часто викладаю відео з поїздок в інтернет.

Було таке, що кілька днів довелося стояти в Києві. Діма поїхав у Чернігів, а я залишилася в машині. Біля мене стояв дядько-турок. Теж далекобійник. А я трішки їхню мову знаю. Дивлюсь, йому нудно. Пішла поговорити. Запитала, чи є в нього турецька кава. Наступного дня постукав мені у вікно, запросив.

— Як грієтеся взимку?

— У кабіні є автономне опалення. Від акумулятора.

«Удвох поміщаємось на одній спалці»

— Усі далекобійники з великими животами, — жартую.

— Колись один казав: «Поїздиш пів року, станеш така як я, з пузцем і кругленька». А я в рейсах худну. На кіло-два. З Дімою поміщаємося на одномісній спалці. Ще трохи місця лишається. Удома після роботи від’їдаюся.

— Як відпочивають далекобійники?

— Діма їздить на риболовлю. А я ходжу по магазинах. Люблю побути вдома. Бо є всі зручності. Газова плита, біля якої треба стояти, а не сидіти.

Перед поїздкою складаю речі у валізу. Як у подорож. Беру зручний одяг, взуття. Шампуні, пасту. Щось закінчилося, у дорозі можна купити.

— Які сувеніри привозите з подорожей?

— Вино. Магніти. У Туреччині парфуми дешевші, кава смачніша. У Чернігові кава коштує 130 гривень, у Туреччині — 60 гривень. Їжу додому не веземо.

— Як батьки ставляться до такої роботи?

— Мати запитала: «Нічого більш нормального не придумала?» Але не проти. Головне, що мені подобається. Гроші заробляємо. Що ще треба?

Сайт газети "Вість", Юлія Семенець

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)