Владислав Шатіло пробіг 42 кілометри за чотири з половиною години на протезі

Владислав Шатіло

29-річний Владислав Шатіло, позивний Шатя, ветеран полку «Азов» та прикордонник з Чернігова. Третього травня в Канаді на протезі пробіг повну марафонську дистанцію 42 кілометри.

Не зупинялися жодного разу

— Як готувалися до марафону на 42 кілометри, щоб бігти на протезі? Я на двох ногах ледь до маршрутки можу добігти.

— Не готувався зовсім, — говорить Владислав. — Бігти вирішив зненацька. Мій основний вид спорту — жим лежачи — суперечить бігу. Падають силові характеристики. За день до цього робили розминку, пробігли п’ять кілометрів.

Марафон не був легким. Судоми брали ноги. Після 35-го кілометра закололо в боку. З Сашком Педаном бігли поруч. Ставили мету подолати 42 кілометри в середньому темпі за шість годин. А справилися за чотири години 39 хвилин. Саме бігли. Не зупинялися жодного разу на відпочинок. Тренованим марафонцям на таку дистанцію достатньо трьох годин.

На нозі натер лише кружок п’ять на три сантиметри. Злізла шкіра. Кульгав. За тиждень минуло. Зранку ледь міг піднятися з ліжка. Два дні була сильна крепатура.



Зліва направо: Олександр Педан та Владислав Шатіло

Олександр Педан, відомий телеведучий, робить проєкт «Друге дихання». Це документальна стрічка про тих, хто не здається.

— Кожен кілометр, який я пробіг на марафоні, був про тих, хто тримає фронт. Про тих, хто повертається і вчиться жити заново після поранення. Навіть коли важко, — каже Шатіло. — Я біг з думкою про Україну. Щоб нагадати світу: війна триває. Ми боремося. Ми вистоїмо! Підтримка на маршруті під час бігу — це було неймовірно. Обабіч шляху стояли українці і канадці. Українські прапори, слова, погляди. Вони буквально несли мене вперед.

Мати робила для росіян коктейлі Молотова

Владислав Шатіло на війні з 18 років. Став добровольцем влітку 2015 року. Спочатку служив у батальйоні «Чернігів», а згодом перейшов до легендарного полку «Азов».

20 березня 2019 року був у розвідці в районі селища Новолуганське на Світлодарській дузі. Підірвався на протипіхотній міні. Втратив частину правої ноги нижче коліна. Відтоді ходить на протезі.

Повертався до цивільного життя. Але 24 лютого 2022 року знову взяв до рук зброю. Мобілізувався до 105-го прикордонного загону Державної прикордонної служби. Разом з побратимами боронив Чернігів.

— З протезом сидіти в окопі я б не зміг. Тому з товаришем Олександром на позивний Рижик працювали в напрямку безпілотників, в аеророзвідці, — продовжує Владислав. — Рижик досвідчений воїн. Я в нього вчився. Літали на БпЛА в районі Новоселівки (їздили до Першої танкової бригади), Киїнки (де стояли бійці «Правого сектору») та Нового Білоусу (де були прикордонники). Фіксували живу силу та техніку ворога. Передавали координати військовим.

Олена, дружина Владислава, з Маріуполя. Молодша на два роки. Познайомилися в Маріуполі. Переїхали в Чернігів. Одружилися восени 2019 року. Синочку Оресту два роки і два місяці.

— Мої батьки розлучені. Батько вже покійний. Коли почалося російське вторгнення, мати допомагала робити коктейлі Молотова. Згодом виїхала за кордон. Дружина Олена залишалася в місті, не хотіла їхати без мене. Уже потім пошкодував, що не вивіз і її. Коли росіяни вийшли з області, стало відомо, які звірства вони творили на Чернігівщині та Київщині.

На початку квітня 2022 року з Олександром Тарнавським, побратимом, та бійцями Першої танкової бригади ходили зачищати село Товстоліс під Черніговом. Ішов пішки близько 10 кілометрів. Виявилося, можу. Такі були перші тренування для марафону, — жартує.

— Росіян багато залишалося?

— Жодного не зустріли. Забрали з собою і всю цілу техніку. Але боєприпасів ми знайшли чимало. Передавали прикордонникам, бійцям у Першу танкову бригаду та в ОК «Північ».

Біля села Малинівка знайшли імітацію гаубиці (артилерійська гармата. — Авт.). Росіяни розклали ящики від снарядів. З колод зробили ствол. Сніжок трохи прикрив усе це. І здалеку чи з безпілотника було не відрізнити від справжньої. Це була хибна позиція, щоб наші по ній відпрацювали. А вони у відповідь тоді б вистрілили зі справжньої по нас.

Цей похід дався мені важко. Екіпірування важило близько 30 кілограмів. Після перевівся в розвідку на білоруський кордон. Служив там близько року. Став посилено займатися спортом.

Сертифікат на три з половиною мільйони гривень

— Зараз з родиною живемо в однокімнатній квартирі матері. Вона переїхала в бабусину, меншу, — розповів Владислав. — Улітку 2025 року отримав виплату на власне житло за державною програмою для ветеранів внаслідок війни з першою та другою групою інвалідності. На мене, дружину та сина вийшло три з половиною мільйони гривень. Сума різниться залежно від кількості членів родини та регіону, де проживаємо.

У грудні торік придбали новий двоповерховий будинок біля «Епіцентру» в Чернігові. Площею 140 квадратів. Будинок «голий». Без електрики, сантехніки. Робимо ремонт.

Ці гроші цільові. Зняти чи придбати щось інше, окрім житла, не можна. Якщо житло купили дешевше, ніж ця сума, решта грошей повертається державі. У нашому випадку ми трохи доплачували ще власних грошей.

Стояв у черзі на житло понад п’ять років. У 2012 році мені бабуся відписала третину кватири в її хрущовці в Чернігові. Решта була її і мого батька. Моя частка — близько 15 метрів квадратних. Мені сказали, що цього достатньо, аби з родиною там проживати. Добре, що в дружини не було житла в Маріуполі. Інакше б точно жодних виплат не отримали.

Свої 15 метрів я подарував матері. Щоб стати на чергу. А мені сказали, що позбавляють черги на п’ять років. Бо я свідомо погіршив свої житлові умови. Але ці п’ять років зіграли нам на руку. У нас за цей час з’явився Орест і виплата зросла. Документи вдруге подав у грудні 2024 року. Упродовж року вже був з житлом.

— Які виплати за призові місця на змаганнях отримали?

— За кордоном тільки кубки та медалі. Торік Тетяна Бойко, наша тренерка з адаптивних видів спорту, подала звернення до міської ради на грошове відзначення ветеранів за призові місця на змаганнях. Його прийняли.

За перемогу на міжнародних змаганнях виплачують: перше місце — 50 тисяч гривень, друге — 40 тисяч гривень, третє — 30 тисяч гривень. На всеукраїнських змаганнях: перше місце — 30 тисяч гривень, друге — 20 тисяч гривень, третє — 10 тисяч гривень.

Досягнення та рекорди

— Спорт у моєму житті був завжди. Але для себе. Після поранення почав частіше бувати у спортивному залі, — каже військовий. — У 2022 році на змаганнях «Ігри воїнів» у США виборов дві золоті та одну бронзову медаль. Відбіркові змагання були ще до повномасштабки. Тоді я потрапив у склад збірної. Змагалися військові з України, Канади та п’яти штатів Америки.

Золоту медаль отримав за жим штанги лежачи. Підняв від грудей 137 разів при ваговій категорії до 72 кілограмів. Друга золота — за веслування на тренажері. За чотири хвилини «проплив» більше тисячі метрів. Бронзу виграв також за веслування на тренажері. Але дистанція була коротка. Скільки нагріб, не пам’ятаю вже.

15 жовтня 2023 року в Мадриді, Іспанія, на Arnold Classic Europe у складі збірної України був разом з земляком Євгеном Смагою та ще шістьма ветеранами з ампутаціями ніг. Один був навіть з подвійною ампутацією. Протягли канатом в упорі сидячи чотири вантажівки загальною вагою 35 тонн на відстань 20 метрів за 30,69 секунди. Це світовий рекорд у стронгмені.

Через місяць було змагання в Греції. Завоював срібло на чемпіонаті світу Para Race Spartan Trifecta World Championship. Долав складні траси на гірській місцевості на протезі. Змагання тривали три дні. Дистанції були більше восьми, 14 і 30 кілометрів. Біг пів дистанції вгору, половину — вниз. Були й перешкоди — вода, болота, каміння, очерет. Треба було переносити відра з щебенем, колоди, мішки з піском чи кам’яні круглі кулі. Перше місце зайняв голландець без руки.

Я пробіг тоді за три дні понад п’ять кілометрів. На ампутованій нозі у воді гомілка попріла під протезом. На стопі навіть шкіра злізла. З Греції поїхав на милицях.

26 травня 2024 року з Євгеном Смагою та Артемом Ракітіним, ветеранами з Чернігова, побували в Брюселі. В Європарламенті. На дипломатичній зустрічі. Їздили в штаб-квартиру НАТО. Вкотре нагадували світу, що в Україні триває війна, гинуть люди. І українці потребують підтримки.

У той час у Брюсселі проходив напівмарафон. І ми долучилися. З Артемом пробігли 20 кілометрів за дві години. Женя його пройшов, бо не мав з собою спортивного бігового протеза.

Залізли на Кіліманджаро

На початку 2025 року Владислав Шатіло сходив на найвищу точку Африки — гору Кіліманджаро. Їх було п’ятеро: Роман «Добряк» Колесник, Ольга «Висота» Єгорова, Михайло «Грізлі» Матвіїв та Олександр «Рагнар» Міхов, і Владислав. Зайшли на висоту 5895 метрів. Розгорнули на горі шестиметровий прапор України. Цей підйом зафіксували як світовий та всеукраїнський рекорд.

— Хлопці були з протезами нижче коліна. Оля була після важкого поранення. З собою брали наплічники вагою до 10 кілограмів з найнеобхіднішим, — ділиться Владислав. — Чотири дні піднімалися вгору. Ночували в наметах та дерев’яних будиночках місцевих жителів. Спускалися два дні. Здоровим людям важко, а нам з протезами набагато складніше.

З приємного: з кожними 100 метрами вниз відпускала гірська хвороба і головний біль. Коли піднімалися вгору, через розріджений кисень було важко дихати. Давило на мозок. Сильно боліла голова. Таке відчував після поранення. Приймали знеболювальні, взяли з собою п’ять різних. І помітили таке. Якщо випив одну таблетку, вона подіяла. Через певний час, коли вона відпускає і знову болить голова, треба пити іншу. Бо вдруге вже та сама пігулка не діє.

Усі ліки закінчилися на висоті 4700 метрів. Далі я й Міша «Грізлі» йшли з сильним головним болем. Цей наш похід ліг в основу документальної стрічки «Друге дихання». У квітні 2026 року презентував цей фільм у британському парламенті (Палаті лордів). Покази були і в Україні — у школах, коледжах, вишах. Місяць фільм був у прокаті в кінотеатрі «Мультиплекс». Гроші з квитків пішли на реабілітацію наших військових. Основна мета: показати, що ветерани з ампутаціями — це не привід для жалю.

На змаганні прикордонників у червні 2025 року мене помітив спорткомітет. Запросили в команду Державної прикордонної служби представляти їх на змаганнях. Погодився. З ампутацією я один в цій команді. Тепер я спортсмен-інструктор команди Державної прикордонної служби. Старший сержант. Тренуюся в спортзалі п’ять днів на тиждень. Разом зі мною служить Олександр Хижняк, боксер. Здобув золото на Олімпійських іграх, представляючи цю команду.

З лютого 2026 року Владислав також очолює Чернігівський осередок Ветеранського корпусу. Допомагає іншим пораненим адаптуватися через спорт. Не тільки фізично, а й морально. Офісу поки немає, але охочі можуть написати та доєднатися через сторінку осередку в інстаграмі.

Ціллю поїздки в Канаду у травні був не тільки марафон. Показали фільм про сходження на Кіліманджаро в 11 місцевих кінотеатрах. На покази були аншлаги. І зібрані за це донати підуть на лікування наших воїнів. Скільки всього зібрали за квитки та аукціони, ще підраховують організатори.

Знаю, що на одному з аукціонів зібрали понад 50 тисяч доларів (понад два мільйони 200 тисяч гривень). Також, коли вже біг марафон, організатори зібрали «на мене» три тисячі доларів (133 тисячі гривень). Гроші також пішли військовим. Я також тоді особисто зібрав понад 50 тисяч гривень на патронатну службу «Янголи» Третього армійського корпусу. Свої гроші я не витрачав. Проживання, харчування та проїзд оплачували організатори марафону.

Джерело: сайт газети "Вість", Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)