Солодке диво Ічнянщини: секрети успіху виноградаря Миколи Дем'яненка

Микола Дем’яненко

Кажуть, у кожному куточку України є унікальні люди, здатні змінювати простір навколо себе: вони кидають виклик суворому клімату й силою своєї волі та любові до землі змушують примхливі південні культури, зовсім нетипові для нашого краю, дарувати ароматні, соковиті та солодкі плоди.

В Ічні живе саме такий господар – відомий виноградар Микола Володимирович Дем’яненко, на присадибній ділянці якого росте понад 500 сортів винограду! Сьогодні його виноградники відомі далеко за межами Прилуцького району. Проте професійно та, як каже сам господар, «плотно» він займається цією шляхетною справою останні чотири роки.

Від пожежної частини – до власної справи: шлях загартування

Шістнадцять років свого життя Микола Володимирович віддав рятувальній службі – працював у місцевій пожежній частині, щоденно ризикуючи життям. Ще працюючи в пожежній частині, він мріяв працювати з деревом. Самотужки опанував будівельні та столярні ремесла. Робив якісні меблі, вікна, двері. Так згодом і залишив службу, вирішив працювати виключно на себе. Але через деякий час стало підводити здоров’я, після операції пан Микола вже не міг дихати лаком та розчинниками. Тож прийшлося відмовитися від столярної справи. І Микола Володимирович вирішив займатися виноградарством.

Перші кроки у виноградарстві починалися на чистому ентузіазмі. Спочатку майбутній виноградар скуповував лози у відомого місцевого знавця виноградної справи Дячинського, згодом поїхав за сортовими саджанцями до Прилук. Зараз нові, найбільш дефіцитні й елітні сорти господар виписує безпосередньо у провідних фахівців, зокрема у Дмитра Ткаченка та Володимира Аполлінарійовича Шпака, а всі тонкощі сучасної агротехніки вивчає через інтернет.

«Вмикаєш YouTube – а там усе показують у найдрібніших деталях. Головне – не лінуватися та мати бажання вчитися у будь-якому віці», – каже пан Микола.

Хірургія на лозі: секрети «зеленого оберту»

Вирощування елітного винограду на Ічнянщині вимагає хірургічної точності. Щоб зекономити місце та випробувати якомога більше новинок, Микола Володимирович активно практикує багатосортові кущі – коли на одному потужному кущі уживаються та плодоносять 4–5 різних сортів винограду. Господар принципово не використовує для щеплення дикий виноград – він перещеплює сортовий, який перестав його повністю влаштовувати.

«З осені я залишаю на кущі один потужний рукав ближче до землі – на ньому нове щеплення приживається найкраще, – ділиться досвідом майстер. – Працюю двома методами: «зеленим у зелене», тобто зеленим черешком у зелений пагін, або «чорним у зелене», тобто торішнім черешком у зелений пагін».

У відкритому ґрунті щеплення зазвичай починають наприкінці травня, коли пагони набувають необхідної пружності, у теплицях – на місяць раніше. Але для всіх випадків існує залізне правило: крайній термін для проведення операцій – 10 червня. Якщо запізнитися, лоза з нового щеплення не встигне визріти до перших осінніх холодів і взимку вимерзне. Після проведення щеплення потрібно щодня обходити кущі й ретельно виламувати «рідну», материнську поросль, інакше вона забере всі життєві сили рослини.

Виноградна магія на півночі: коли клімат проти вас

Чи можна на Чернігівщині, де літо коротке, а весна примхлива, отримати розкішні, налиті солодким нектаром грона?

Пан Микола упевнено каже:

«На Ічнянщині можна виростити абсолютно все. Головне – чітко дотримуватися технології вирощування й правильно підібрати сорти».

Для північних регіонів період дозрівання ягоди – це для винограду питання життя та смерті. Сорти, яким потрібно 140–145 днів (як-от «Молдова»), у відкритому ґрунті просто не встигають дозріти.

«Наш єдиний вибір – це ультраранні та ранні сорти з періодом вегетації 95–115 днів», – пояснює виноградар.

Багато початківців купують так звані неукривні сорти (наприклад, «Альфу» чи «Ізабеллу»), сподіваючись посадити лозу біля паркану та назавжди забути про неї. Пан Микола руйнує цей міф: по-перше, такі ягоди дрібні й мають низьку ринкову цінність, по-друге – у суворі безсніжні зими вони часто вимерзають до самого кореня. Тому, якщо ваша мета – мати справжній десертний виноград, лозу на зиму обов’язково треба вкривати.

Сортова мозаїка: битва класики та мускатів

Сьогодні фаворитами господаря є дивовижні сорти відомого українського селекціонера Віктора Калугіна (зокрема, «Знахідка Калугіна»). Усі столові сорти у своїй колекції господар ділить на дві великі категорії: з класичним гармонійним смаком та витончені мускатні сорти. До перших належать справжні титани ринку – «Ювілей Новочеркаська» та «Преображення». Це виноград із щільною м’якоттю та великими ягодами ніжного рожевого кольору. Одне гроно може заважити під два кілограми, тому за ними завжди шикуються черги на місцевих базарах.

Натомість мускатна група – це вибір гурманів, де кожна ягода має свій унікальний відтінок. Ранній сорт «Лівія» вабить ароматом стиглої груші, через що Микола Володимирович висадив одразу кілька таких кущів. Новація селекції «Бананас» дивує сумішшю смаків ананаса й банана, а сорт «Полуничний» повністю виправдовує назву присмаком лісової суниці. Замикають цей парад безкісточковий улюбленець малечі кишмиш «Юпітер» та ультраранній, майже чорний і надврожайний «Владика ночі».

Анатомія теплиць: коли всередині +50°C

Щоб гарантовано отримувати надранній врожай, пан Микола побудував три масштабні закриті теплиці довжиною по 50 метрів кожна (завширшки 6 м, 3,5 м та 5 м). Проте закритий ґрунт – це нові виклики. Цього року через весняну спеку довелося зіткнутися з «горошінням» грон. Коли в закритій теплиці температура підскакує під 50°C, пилок стає стерильним і згорає.

«На щастя, такі сорти як «Талдун», «Лівія» та «Ювілей Новочеркаська» запилюються чудово за будь-якої погоди, – пояснює господар. – А от «Бананас» у спеку вередує».

Щоб рятувати врожай від перегріву, виноградар встановив на теплицях спеціальний ручний механізм підйому плівки, який дозволяє одним рухом підняти вгору всю бічну стіну з плівки, запускаючи всередину рятівний прохолодний вітерець.

Нічна варта: як захистити виноград від весняних заморозків

Головний ворог північного виноградарства – підступні весняні заморозки. Коли лоза в теплиці вже прокинулася, раптове падіння температури за вікном до мінус 3–5 градусів може знищити річну працю виноградаря. Одного разу через збій в електромережі в маленькій теплиці з тепловентиляторами вимерз увесь урожай. Відтоді господар переконався: автономна дров’яна піч із бочки – це найнадійніший рятівник під час весняних заморозків. На випадок заморозків пан Микола розгортає мобільну систему порятунку: заносить всередину теплиць саморобні пічки-буржуйки, змонтовані з великих металевих бочок. Коли синоптики оголошують раптове зниження температури, для колишнього пожежника починається справжня варта – дрова в бочки потрібно підкидати безперервно кожні дві години.

Зелені операції та профілактика

Виноградник вимагає регулярних «зелених операцій» – підв’язки, пасинкування, обрізки та чеканки.

«Влітку в мене всі пальці чорні від соку, бо весь час на ногах і в роботі, – зізнається Микола Володимирович. – Посадив і забув – так у нашому ділі не буває».

Господар щотижня обриває всі вусики, адже вони забирають енергію рослини, а на кожному пасинку залишає лише по одному листку. Ближче до серпня робиться чеканка – зрізання верхівок пагонів, щоб лоза встигла здерев’яніти до зими. Для весняного підживлення Микола Володимирович використовує натуральний настій курячого посліду, а наприкінці літа – монофосфат калію по листу.

Щоб захистити плантацію від грибкових хвороб (мілдью та оїдіуму), господар обов’язково проводить три профілактичні обробки баковою сумішшю:

• перша – коли молодий пагін має 5–8 листочків;

• друга – безпосередньо перед цвітінням (індикатором є сорт «Юпітер», який зацвітає першим);

• третя – у фазі «гороху», після чого будь-яка хімічна обробка грон повністю припиняється.

Склад бакової суміші

Проти мілдью та для загального захисту виноградар додає в бакову суміш препарати на кшталт «Медян Екстра» (японська фірма SumiAgro). Перевага цих препаратів у тому, що вони універсальні – підходять і для винограду, і для помідорів чи буряків. Також проти мілдью можна використовувати італійський фунгіцид «Меркані». Проти оїдіуму – надійний засіб «Фалькон» від німецької фірми Bayer. Проти сірої, білої та чорної гнилі під час третьої обробки (по «гороху») до суміші обов’язково додає препарат «Світч».

До бакової суміші також додає комплексні добрива для позакореневого підживлення рослин, наприклад «Плантатор» («Плантафол»). Це добриво ідеально підходить для винограду, оскільки, крім макроелементів (азоту, фосфору, калію), містить збалансований комплекс мікроелементів у хелатній (легкозасвоюваній) формі (бор, мідь, залізо, марганець, цинк).

Полив винограднику та філософія боротьби з бур’янами

Загальна площа під виноградниками пана Миколи становить близько 10 соток, розташованих на двох локаціях: рідний город і сусідня ділянка біля берега (яку він свого часу викупив у сусіда). Крапельний полив у господаря працює виключно в теплицях. На вулиці ж він віддає перевагу старій добрій «важкій атлетиці» – звичайним відрам. Чоловік накачує воду з колодязя у дві великі залізні бочки по 3 кубічні метри, де вона ідеально прогрівається на сонці, а потім вручну розносить теплу воду під кожен кущ.

Захистити таку площу від бур’янів допомагає філософія природного мульчування. Микола Володимирович регулярно викошує траву в міжряддях і укладає її товстим шаром безпосередньо під кущі. Це повністю блокує ріст бур’янів, зберігає вологу й робить землю м’якою, як пух.

Школа живців: пророщування «догори ногами»

Микола Володимирович займається й вирощуванням власних саджанців, хоча цей напрямок приніс йому минулого року гіркий урок: через люті морози в порожній хаті, де зимував посадковий матеріал, промерзли й загинули сотні елітних рослин. Тепер він підходить до процесу ще прискіпливіше, використовуючи унікальну технологію пророщування «догори ногами». Перший етап – закопування (1 квітня): заготовлені з осені живці (чубуки) зв’язуються в пучки й закопуються в землю догори ногами (п’ятка опиняється нагорі, а верхнє вічко – на холодному дні ями).

Ямку накривають чорною плівкою. Сонце прогріває землю, п’ятка готується випустити коріння, а верхні бруньки в цей час сплять у холоді. Другий етап – висадка в «шкілку» (1–5 травня): живці висаджують у спеціальну грядку, застелену чорною плівкою з крапельною стрічкою під нею. Тут коріння наростає з шаленою швидкістю. У листопаді готові саджанці викопують. Частину з них господар пускає на «ранній старт» (з лютого підрощує в 5-літрових пакетах на підвіконнях під фітолампами, щоб весною продати вже зелену рослину), а решту продає весною у природному «сплячому» стані.

Головна заповідь: «Прикопуйте все!»

Микола Володимирович закликає садівників ніколи не вірити міфам про «неукривні» столові сорти.

«Мені теж казали, що американський кишмиш «Юпітер» чи сорт «Полуничний» витримують будь-які зими. Я одного разу не прикопав їх, а вдарили морози під мінус 28°C – більше половини бруньок загинуло. Тепер мій вердикт однозначний: абсолютно всі сортові кущі винограду на зиму в наших північних широтах потрібно прикопувати землею!», – ділиться досвідом виноградар.

Технологія проста: восени лоза знімається зі шпалери, зв’язується в пучки та присипається шаром звичайного ґрунту завтовшки всього 5 сантиметрів. Ґрунт підтримує стабільний мікроклімат, а пухкий сніговий покрив зверху надійно захищає рослину від будь-яких тридцятиградусних морозів.

Осінні будні винороба

Коли у вересні столові ягоди розпродані, починається сезон виноробства. Під цей напрямок господар тримає велику кількість сортів: Біанка, Гриф, Каберне Кортіс, Лівадійський чорний, Чорний ізумрудний, які ідеально підходять для Ічнянщини. Щоб отримувати продукт найвищої якості, господар виписав фірмову 200-літрову італійську ємність із харчової нержавіючої сталі зі «плаваючою» кришкою, що повністю виключає контакт вина з киснем. Оскільки північне сонце скупе, виноград зазвичай набирає 15–18 брікс цукристості, тому Микола Володимирович використовує класичну технологію шапталізації, додаючи в сусло чітко вивірену кількість цукру.

Сірку він додає суто символічно – всього 1 грам на 25 літрів напою. Вино виходить чистим, насиченого рубінового кольору з ароматом стиглої вишні та ічнянського винограду. Загалом за сезон господар виробляє від 700 до 1000 літрів цього шляхетного напою. Продавати вино він не прагне – найбільше задоволення для Миколи Володимировича полягає в тому, щоб щиро пригощати друзів, сусідів та численних гостей, які приїжджають до його дивовижного виноградного раю на Ічнянській землі.

Родинне коло та австралійський слід

Утримувати таке масштабне господарство в 66 років після складних операцій було б неможливо без надійної підтримки великої родини. Дружина пана Миколи Наталія Миколаївна – його головний помічник, вона теж займається виноградарством, городництвом і вирощуванням розсади. Справжньою гордістю родини є їхні успішні діти. Донька мешкає в столиці, ростить сина. Вона має багаторічний успішний досвід управління – працювала керівницею філіалу мовної школи, а її чоловік успішно займається бізнесом.

Син Миколи Володимировича вже 14 років живе в Австралії. Свого часу він побудував успішну кар’єру в готельному бізнесі, працюючи у відомому столичному п’ятизірковому готелі «Хаятт» (Hyatt), а після переїзду зі своєю родиною в Австралію став там успішним топменеджером у медичній сфері. Попри величезну відстань, син дистанційно веде в інтернеті спеціалізовану сторінку «Виноградна лоза» (Vines), куди регулярно викладає світлини батькових досягнень, просуваючи ічнянське виноградарство на міжнародному рівні.

Джерело: газета «Трудова слава», Олена Березкіна.

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)