На Чернігівщині попрощалися з п'ятьма захисниками

На Чернігівщині 12 липня попрощалися з п'ятьма захисниками України: Олександром Артюхом, Олександром Колесником, Віктором Жовтобрюхом, Андрієм Полив'яном та Валерієм Ковальовим. Чотирьох із цих бійців вважали зниклими безвісти, зокрема одного — рідні чекали понад два з половиною роки.

Про це повідомляють у Коропській, Понорницькій, Менській, Варвинській та Сосницькій громадах.



Олександр Артюх

Олександр Васильович Артюх народився 8 лютого 1983 року в селі Таранівка Харківської області. У ранньому дитинстві разом із родиною переїхав на малу батьківщину матері – на Коропщину, до села Краснопілля. Закінчив місцеву школу. Згодом разом із мамою переїхав до села Рижки, де створив сім'ю та проживав.

У 2023 році чоловік став на захист України. Проходив військову службу у відділенні гранатометного взводу роти вогневої підтримки у складі 25-го окремого штурмового батальйону. Останнім місцем його служби була Харківщина, поблизу міста Лозова.

"Через важку хворобу військовослужбовця направили до Національного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь»", — пишуть у громаді.

8 липня 2026 року Олександр Артюх помер.

Попрощалися та поховали солдата у селі Краснопілля. У захисника залишилися дружина, донька, мама та двоє братів, один із яких нині також боронить Україну.



Олександр Колесник

Олександр Миколайович Колесник народився 6 квітня 1980 року в селі Деснянське на Понорниччині. Закінчив місцеву школу.

Після школи проходив строкову військову службу. Повернувшись до цивільного життя, створив сім’ю. Згодом подружжя народилися дві доньки.

"Трудову діяльність Олександр розпочав у Деснянському, а згодом, шукаючи кращих можливостей, їздив на заробітки до Полтави. Коли життєві дороги з дружиною розійшлися, Олександр зумів зберегти теплі та дружні стосунки і з нею, і з доньками. З початком повномасштабного вторгнення головним прагненням чоловіка було убезпечити найрідніших. Він перевіз доньок до села та разом зі своєю мамою – їхньою бабусею – виховував дітей і піклувався про родину", — пишуть у громаді.

У 2025 році чоловіка мобілізували. Солдат проходив службу в лавах десантно-штурмових військ, де обіймав посаду командира відділення.

"19 червня 2026 року рідні отримали сповіщення про те, що Олександр вважається зниклим безвісти за особливих обставин. А майже через місяць підтвердилося найстрашніше: саме того Олександр Колесник загинув під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Олександроград Донецької області", — пишуть у громаді.

Попрощалися та поховали захисника у селі Деснянське. 12 липня у Понорницькій громаді оголошене Днем жалоби.



Віктор Жовтобрюх

Віктор Миколайович Жовтобрюх народився 3 грудня 1969 року у селі Стольне на Менщині.

"У Стольному Віктор проживав тривалий час. Його виховували дідусь та бабуся. Спершу хлопець навчався у місцевій школі, а згодом — у Березненській школі-інтернаті, після завершення якої здобув професію водія сільськогосподарської техніки", — пишуть у громаді.

Свою трудову діяльність чоловік розпочав трактористом у стольненському колгоспі "Праця". Згодом одружився, у подружжя народилися двоє синів. Обидва сини Віктора стали на захист рідної землі та обрали шлях військових.

"Хоча через сімейні обставини подружжя розлучилося, коли дітям було близько трьох років, батько завжди підтримував зв'язок із родиною. Згодом колишня дружина та сини переїхали до села Ушня. Сам Віктор після продажу будинку у Стольному певний час жив у Брусилові, а потім перебрався до Чернігова", — розповідають у громаді.

Чоловік працював трактористом на сільськогосподарському підприємстві у селищі Михайло-Коцюбинське.

"Саме там Віктора застало повномасштабне вторгнення у лютому 2022 року. Опинившись в оточенні, чоловік без вагань став на захист Чернігівщини. Потім офіційно долучився до лав ЗСУ".

Військову службу старший солдат Жовтобрюх проходив у складі 31-ї окремої механізованої бригади імені генерал-хорунжого Леоніда Ступницького на посаді машиніста екскаватора взводу інженерно-саперної роти.

Загинув захисник 17 жовтня 2025 року у населеному пункті Новоукраїнка Запорізького району Запорізької області внаслідок удару російських "шахеда" та балістичної ракети. Понад пів року його вважали зниклим безвісти, однак ДНК-еспертиза підтвердила загибель.

Попрощалися та поховали Віктора Жовтобрюха в селі Городище Менської громади поруч із могилою його матері.



Андрій Полив'ян

Андрій Вікторович Полив’ян народився 21 січня 1998 року у селі Гнідинці на Варвинщині.

Закінчив місцеву школу. Потім вступив до Чернігівського медичного коледжу, де здобув спеціальність зубного техніка. Продовжуючи свій шлях у медицині, у 2017 році став студентом Київського міжнародного університету за напрямом "Стоматологія", а згодом навчався в Національному медичному університеті ім. О. О. Богомольця, де здобув кваліфікацію стоматолога-ортопеда та стоматолога-хірурга.

"Початок повномасштабного вторгнення не зупинив Андрія в його розвитку — розуміючи, як сильно країні знадобиться психологічна підтримка, у 2022 році він розпочав навчання на психолога та паралельно навчався в Національному авіаційному університеті", — пишуть у громаді.

У липні 2024 року Андрія мобілізували до лав ЗСУ. У званні солдата він ділився своїми знаннями як інструктор однієї з військових частин.

21 листопада 2024 року солдат загинув під час виконання бойового завдання на Донеччині. Понад півтора року його вважали зниклим безвісти, проте ДНК-експертиза підтвердила загибель.

Попрощалися та поховали Андрія Полив'яна у селі Гнідинці.

12 липня у Варвинській громаді оголошене Днем жалоби.



Валерій Ковальов

Валерій Валерійович Ковальов народився 8 липня 1977 року в місті Чернігові. З 1992 року проживав у селі Спаське на Сосниччині.

Закінчив Сосницьке професійно-технічного училище №31.

Останнім часом чоловік працював в охоронній фірмі "Партнер" у Києві.

У січні 2023 року його мобілізували. Проходив службу у військовій частині на посаді старшого майстра ремонтного відділення бронетанкової техніки.

Починаючи з 1 грудня 2023 року Валерія Ковальова вважали зниклим безвісти.

Через два з половиною роки ДНК-експертиза підтвердила, що того дня захисник загинув поблизу населеного пункту Новокалинове Покровського району Донецької області внаслідок кулеметного та мінометно-артилерійського обстрілу противника.

Попрощалися та поховали Валерія Ковальова у селі Спаське. У нього залишилися мама і двоє синів. 12 липня у Сосницькій громаді оголошене День жалоби.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)