Ольга Кульбака: «Пацієнти приходять до нас з болем та надією»

Ольга Кульбака

У кабінеті цієї лікарки не буває тихо. Бо пацієнти рідко заходять сюди з добрими, приємними новинами. Швидше навпаки, переступаючи поріг, несуть сюди свої переживання та хвилювання, свій біль, безсонні ночі, дитячі сльози і свою батьківську тривогу.

Сьогодні, коли українці щодня живуть під тиском війни, стресу й невизначеності, робота невролога стала ще відповідальнішою. Ми поспілкувалися з Ольгою Кульбакою — лікаркою Ніжинської центральної міської лікарні імені Миколи Галицького, яка щодня допомагає і дітям, і дорослим знаходити шлях до одужання. Про довіру, силу професії та маленькі професійні перемоги, які не завжди помітні сторонньому оку, — у нашій розмові.

— Ольго Сергіївно, розкажіть трохи про себе і чому вирішили пов’язати своє професійне життя саме з медициною.

— Народилась в селі Зелене (колишній Бобровицький район), навчалась у Степовохутірській школі. Після закінчення школи вступила до медичного університету ім. О. О. Богомольця, згодом проходила інтернатуру на базі Козелецької лікарні інтенсивного лікування та Чернігівської обласної лікарні.

Після закінчення інтернатури почала працювати в відділенні неврології Ніжинської міської лікарні, згодом також почала приймати пацієнтів в поліклініці як дитячий невролог.

У нашій сімʼї медиків не має, можливо, саме тому і хотіла опанувати цю професію. Ще навчаючись у школі, мені подобалось вивчати біологію людини, спостерігати, як працює кожна система. Тому й обрала собі професію медика, щоб набуті під час навчання теоретичні знання застосовувати на допомогу людям.

— Що для Вас особисто означає бути лікарем?

— Особисто для мене це велика відповідальність — перед собою, перед пацієнтом. Це означає не лише професійно володіти знаннями й постійно вдосконалюватися, а й уміти уважно вислухати, прийняти обґрунтоване рішення та діяти в інтересах людини. Для мене важливо, щоб пацієнт відчував професійну підтримку й довіру.

— Ваша нинішня спеціалізація — це усвідомлений вибір чи за Вас вирішувала доля?

— Ще в дитинстві, якось потрапивши на прийом до невролога, мені сподобалось, як лікар доступно і цікаво розповідав про функціонування нервової системи людини. Згодом, прочитавши декілька книг з неврології, вирішила, що це моє.

А вже ближче до закінчення університету вирішила, що у майбутньому обов’язково додатково опаную спеціалізацію і з дитячої неврології. Так і сталось.

— Кажуть, що невролог лікує не тільки хвороби, а й людські переживання. Ви згодні з таким твердженням?

— Так, звісно, часто людина на прийом приходить з купою питань, переживань щодо свого стану або стану своїх близьких. Тому найперше потрібно розібратись, що людину тривожить найбільше, пояснити й разом спробувати знайти відповіді на всі питання, які турбують пацієнта.

— Ви працюєте як з дорослими, так і з дітьми. У чому особливість такої практики?

— Практика роботи з дітьми і з дорослими дуже цікава. Прийоми дуже відрізняються, але це такий своєрідний мозковий штурм для лікаря.

У дітей більше профілактичних оглядів, цікаво спостерігати, як ростуть наші маленькі пацієнти, як набувають нових навичок. Звичайно, бувають і тяжкі клінічні випадки.

Серед дорослих в переважній більшості це тяжкі пацієнти з інсультами.

— З якими проблемами найчастіше звертаються до Вас пацієнти? Який випадок зі своєї лікарської практики вважаєте найскладнішим?

— У стаціонарі це здебільшого пацієнти з гострим мозковим інсультом, приходять на прийом і з остеохондрозами, мігренню, епілепсією. Часто пацієнти звертаються для проведення обстеження електроенцефалографії.

Складних випадків дуже багато, особливо під час чергування в інсультному блоці, тож якийсь один випадок виділити важко.

— Наскільки важливо не відкладати візит до невролога?

— Багато кому відомий вислів «Час — це мозок». Тому при виявленні в людини неврологічної симптоматики візит до лікаря відкладати не слід. Якщо ж зʼявляються ознаки інсульту, потрібно відразу викликати швидку допомогу.

— Як, на Вашу думку, війна вплинула на неврологічне здоров’я людей? Чи змінилися підходи до лікування, чи змінилися самі пацієнти?

— Війна однозначно вплинула на неврологічне здоровʼя людей. Почастішали випадки болю в спині, контузій, посттравматичних нейропатій, частіше трапляються інсульти, тривожні розлади, депресії. У дітей також почастішали нервові тіки, зʼявляються затримки мовлення.

На щастя, навіть у цей непростий час медицина і наука продовжують рухатися вперед. Щороку проводяться нові клінічні дослідження, протоколи, накази з лікування, на українському ринку зʼявляються нові препарати.

Постійно змінюються і, відповідно, оновлюються підходи до лікування і в нашому медичному закладі. Особливо відчутно для пацієнтів з інсультами в умовах нашої лікарні, де після запуску сучасного ангіографа можемо проводити механічну тромбектомію невідкладно. Раніше таких пацієнтів відправляли в Чернігів, а це втрачений час.

Пацієнти теж змінюються, збільшується тенденція до надходження пацієнтів з інсультом ішемічним в умовах терапевтичного вікна, коли можемо провести тромболітичну терапію, що зменшує інвалідизацію після інсульту.

— Чи буває Вам, як лікарці, емоційно важко? І навпаки, які робочі моменти приносять найбільше задоволення?

— В умовах роботи з тяжкими пацієнтами інсультного блоку щоразу і щозміни хвилюєшся за кожного пацієнта, особливо якщо йдеться про тяжких пацієнтів — часто їхній стан може погіршуватись прямо на очах і багато в чому саме від швидкої реакції лікаря та всього медичного персоналу залежить здоров’я, а часом і життя хворого.

Потрібно також якісно комунікувати з родичами, все доступно пояснити, відповісти на всі питання, це часто буває не стільки фізично важко, скільки важко емоційно.

А найбільше задоволення в роботі — це коли ти бачиш позитивну динаміку в лікуванні, коли спостерігаєш за відновленням тяжкого пацієнта з поганим діагнозом. Радію за діток, яким наше лікування йде на користь…

— Що для Вас означає День медичного працівника? Що б Ви хотіли у зв’язку з цим сказати своїм колегам?

— Для мене професійне свято — звичайний робочий день. І водночас це саме той день, коли можна згадати, чому я обрала медицину.

Це також нагода висловити вдячність колегам, адже медицина — це командна робота, де підтримка один одного має велике значення. Це свято нагадує мені про цінність нашої професії та мотивує й надалі розвиватися, щоб надавати пацієнтам якісну медичну допомогу.

А колегам бажаю, щоб складних випадків ставало менше, щоб правильні рішення знаходилися швидко, а кожен успішно вилікуваний пацієнт нагадував, наскільки важливою є наша професія.

— Дякую за розмову.

Джерело: Ніжинська газета «Вісті», Катерина Михайленко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)