«Феєрія» з Прилуччини: співають, плетуть сітки та збирають кошти для військових

Пам’ятаєте фразу «Війна - це все минуще, а музика - вічна!», яка належить капітану Титаренко з легендарного фільму Леоніда Бикова «У бій ідуть лише «старі». Ці слова Маестро доводять, що навіть у найважчі часи війни бійцям необхідна душа, яку й уособлює музика. Пісні під час війни потрібні, і не лише бійцям на передовій, а й усім нам, хто за лінією фронту, усій Україні, над якою сьогодні так тривожно щодня і щоночі. І це з перших днів повномасштабного вторгнення зрозуміли учасники ансамблю «Феєрія» Переволочнянського будинку культури та дозвілля Сухополов’янської громади. Зрозуміли, що їхня творчість слугуватиме потужним психологічним інструментом для подолання болю, збереження стійкості та єднання. І відтоді вони співають.

Про Україну, війну, кохання, про рідні краєвиди і про нашу перемогу, а від їх жартівливих композицій мало кому вдається втриматися, щоб не зірватися в танок. Їх музика допомагає всім нам і самим учасникам ансамблю прожити жах, смуток і втрати, а також знайти надію. Їх пісні - це психологічна і емоційна розрядка: вона діє як засіб самодопомоги, що знижує рівень стресу та болю. Це ще й новий культурний опір: новонароджені та народні пісні зшивають колективну душу нашого народу та будують новітню українську культуру.

Вони не лише співають, гастролюють по близьких та віддалених околицях регіону, а ще й займаються потужною волонтерської діяльністю - збирають кошти від кожного концерту, кожного виступу і всі їх передають на підтримку наших військових. А ще вони, збираючись разом, плетуть сітки і... знову ж співають. І хто зна, чи то репетиція ансамблю, чи ще одна трудова зміна після роботи, після хатньо-городніх клопотів. Здається, їхньому завзяттю, неймовірним талантам та відданості улюбленій справі немає меж. Які вони, «феєристи» з мальовничої Переволочни?

Починали навіть без художнього керівника. Брали веселі та запальні пісні. І вже їхні перші виступи запалювали глядача. Але мрія не полишала, що до аматорів прийде людина, яка професійно буде навчати мистецтву вокалу. І яка ж була радість, коли наприкінці 2018 року художнім керівником ансамблю став талановитий Володимир Куриленко. Саме завдяки його терпінню, наполегливій праці він став «ліпити» з кожного учасника те, що зараз маємо.

– Пам’ятаю, коли нам глядачі після концерту сказали, що це не ви співали, це був запис, фанера, - згадує директор Переволочнянського будинку культури Лариса Буймистер. - Кращої похвали нам не потрібно було й чекати. Але душа ще прагнула й танку. Кожна відчувала в собі той молодий запал, який не дає стримуватися під час веселої чи навпаки ліричної душевної мелодії. І тоді з танцювальними елементами допомагала хореограф Людмила Климентьєва. За що їй «феєристи» дуже вдячні.

Особливо «продуктивним» для ансамблю запам’ятався 2019 рік. Вони були в постійному русі – до десятка фестивалів (Опішня, Піски, Зіньки, Київ, Прилуки, Варвинщина, Ічнянщина…), не кажучи вже про місцеві заходи. Гордилися, коли у Заньках, що в Ніжинському районі, почули овації: «Та це ж Переволочна…». А як зайняли І місце на Всеукраїнському фестивалі у Чорноморську Одеської області, радості не було меж. Цінували «феєристів» також і як учасників районного хору.

Коронавірус вніс свої корективи у роботу ансамблю, але справжні ентузіасти швидко перелаштувалися в онлайн площину. Дистанційні конкурси міжнародного, Всеукраїнського форматів (Харків, Запоріжжя, Київ, Словаччина і т. ін.). Не припинили свою діяльність і на момент повномасштабного вторгнення. З перших днів війни активно взялися за волонтерство, проводили виїзні концерти, щоб закривати потреби військовим. Збиралися, плели сітки, робили свічки. Разом з дорослими працювали діти. «Феєристи» гордяться дитячим колективом, своєю майбутньою зміною, і плекають у них неабиякі таланти. Разом з юнню вчили пісні про те, як горить ворожа техніка і що червона калина в лузі буде квітнути вічно, як і наша Україна.

– Наприкінці 2025 року доля принесла для нас нові випробовування, – діляться наболілим жінки, - мобілізували нашого художнього керівника. Здавалося, що все, кінець для розвитку. Але не для нашої «Феєрії». Тільки у випробовуваннях і проблемах карбується характер, тільки в наполегливій праці можливе зростання. Не втратили надію, ще більше вчимо пісень. Дякуємо нашому художньому керівникові, який пішов захищати Україну, але встиг нас багато чому навчити. Якщо щось у аматорів не виходить, вони беруть консультації онлайн. І рухаються далі, з нетерпінням чекають перемогу і вірять, що справжній розквіт їхнього колективу попереду.

На цьому шляху, який пройшли, зустрічали багато хороших і добрих людей, які були опорою і підтримкою. Це - Надія Ратинська, Наталія Пономаренко, Людмила Климентьєва, Катерина Фесик та інші. Успішно виходили на сцену з колективом Дідовецького будинку культури «Струни душі». Можливо, когось не згадали, але дуже вдячні всім, хто був з ними у складні часи, коли потребували підтримки і поради, від якої, до речі, не відмовляться і зараз.

Вони молоді душею і завзяті, коли вони на сцені - мимоволі потрапляєш у полон краси, настрій злітає до висот, а ти насолоджуєшся і відпочиваєш. До ансамблю залучено багато дітей, це – як різноманіття квітів, які надають чарівності. На чолі цього прекрасного колективу - віддана улюбленій справі директор Переволочнянського будинку культури Лариса Буймистер. Вона – справжній лідер, той орієнтир, до якого тягнуться люди. Кажуть, на таких людях тримається культура села та району в цілому.

Лариса Миколаївна дуже скрупульозно ставиться до всього, що стосується її роботи. Навіть, у перші дні після повномасштабного вторгнення, коли колона ворога наближалась до Мільківської гори, а страх за рідний край сковував серце, у клубі, на її робочому місці, разом з дітьми та молоддю, які понаїжджали до родичів з усіх усюд, долаючи страх, розучували пісні, які лунали на все село: «Горить, палає техніка ворожа…», «Ой, у лузі червона калина…». А як, відключили у клубі світло, «феєристи», за прикладом свого керівника, йшли туди з ліхтариками на репетиції… І ніби відступала ракетно-дронова атака, коли лунало з клубу: «Не сіяла, не орала, саме жито сходить».

А як потрібно було вивчити терміново циганський танець, до «феєристів» їздила хореограф аж із Срібного… Толерантна і креативна керівниця вміє налагодити розумний діалог з людьми, тому їй допомагають професійно і йдуть на контакт такі відомі люди з культурного середовища, як Світлана Бірюзова, Яна Власенко, Тетяна Ходаківська.

У колективу налагоджена співпраця з Прилуцьким міським будинком культури, іншими художніми колективами, людьми, які кують перемогу в тилу. Це завдяки ініціативі керівника учасники ансамблю забезпечені сучасними костюмами. На деякі з них жінки охоче вкладали особисті кошти, інші купувала місцева влада, бізнесові структури. А як треба було - вистачило завзяття, щоб дістатися Київської костюмерної майстерні, аби особисто розказати, якими саме хочуть бачити свої костюми.

Любить Лариса Миколаївна життя, рідне село, його природу і людей, обожнює, як пахне пшениця, вона - один з найкращих пасічників Прилуччини, бо працелюбна і завзята сама. І хоче, щоб між людьми були щирість, доброта і всепрощення, мирне небо і були всі живі і здорові. Пані Лариса дуже не любить торкатися особистих сторінок життя, зате в неї улюблений колектив на першому місці - з якою теплотою і щирістю вона про всіх розповідає. Кожен учасник ансамблю – ніби пелюстки однієї чарівної квітки.

Крім лідера Лариси, у ансамблі - три Тетяни і дві Наталії.

Тетяна Рижкова багато років працювала секретарем у Переволочнянській сільській раді, а нині - діловод у місцевому старостаті. Професіонал своєї справи і одна з кращих господинь села. Справжньою віддушиною вважає участь в улюбленому ансамблі. За все, що не візьметься, в неї виходить «на відмінно», бо основні риси характеру – обов’язковість, старанність, відповідальність і людяність - цього від неї не можна забрати.

У суцвітті ансамблю і Тетяна Трохименко. Вона є невіддільною частинкою колективу з перших днів його заснування. І хоч здоров’я цю чудову жінку не радує і тривога охоплює серце за чоловіка, який захищає Україну, і за долю двох дітей, вона намагається все встигнути і тягнеться до всього світлого і доброго.

Наталія Антоненко приїхала в Переволочну із Закарпаття. Тут і заміж вийшла, в сім’ї виростили двох хороших дітей. Врівноважена і відповідальна, вона уміє слухати і бути почутою. В ансамблі пані Наталія з 2021 року, а відколи помер чоловік, саме тут знаходить собі дущевну відраду.

Тетяна Бенько їздить на репетиції в Переволочну аж із Охіньок, де проживає. У музиці і піснях ця жінка знаходить ту віддушину, яка допомагає пережити всі скрути і негаразди жіночої долі.

Колись їй пророчили велику сцену. Кликали до Чернігівського народного хору «Десна». Та вже підростала донька, і чоловікові не припала до вподоби ідея переїзду з дружиною. Виступала на самодіяльній сцені. Потім запросили до відомого на всю країну Черкаського хору. Треба було тільки на кілька місяців поїхати на навчання до Києва. А в неї вже народився син... Так і не судилося вийти на професійну сцену. Колись вона між сценою і родиною вибрала родину.

І хай жіноча доля виявилася зрадливою, та вона має двох дітей - надію і опору, і вже аж п’ятеро внуків, хоча сама така ще молода. І чим лихий не жартує, ось закінчиться війна, і поїде «Феєрія» на столичні пісенні майданчики і знову, як в молодості, якийсь маестро запропонує такій талановитій і молодій жінці сценічну кар’єру. І вона вже знайде в собі сили, щоб не відмовити.

Ось такою була юна Тетяна, коли її чекала велика сцена. А ще Тетяна пише чудові вірші, які лежать поки що в її особистому архіві. І ми віримо і хочемо, щоб вони якнайшвидше лягли друкованими рядками у нашій газеті. Чекаємо, пані Тетяно.

Наталія Ільченко за професією бухгалтер, а за душевним покликанням - співачка. Всі жіночі тривоги намагається розвіяти в колективі, як зрештою, і всі учасниці ансамблю. Сама прилучанка, а прижилася нині в селі. І розлуку з чоловіком та донькою, які працюють в столиці, і найболючіше - тривогу за сина, який п’ятий рік вже на воєнних позиціях (служив у військовій розвідці, а нині є оператором безпілотних систем) - все приховає, все висловить пісня і душевна мелодія.

Вона любить пісні веселі, запальні і завжди пропонує їх до репертуару ансамблю. Бо ж пісня «жити допомагає». А у випадку нинішньому українців - допомагає вижити.

З теплом і щирістю згадують «феєристи» і колишніх учасників ансамблю, які через сімейні обставини не змогли вже виходити на сцену, але залишаються частиною «Феєрії». Це – Логвиненко Наталія Олексіївна та Неділько Наталія Віталіївна.

Вони такі всі різні і водночас такі однакові, бо з’єднані в один злагоджений механізм, якому так хочеться побажати довговічності. Нині часто ми не можемо розслабитись, підсвідомо забороняємо собі це. І зустрічі з піснею, улюбленою музикою і такими співачками стають тим каталізатором, який вивільняє стримуваний біль, відчай, злість, тривогу та страх.

Джерело: газета «Прилуччина + Прилучаночка, Лідія Опанасенко, Валентина Матвієнко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)