Історія успіху чернігівського бізнесмена Павла Гармаша

Цього разу в нашій «Вітальні» — історія успіху чернігівського бізнесмена Павла Гармаша. Людини, яка зробила себе сама, з нуля побудувавши власну справу. Він, усупереч всім стереотипам про те, що квітучий бізнес і міцна родина несумісні, доводить: робота виходить краще, якщо повертатися додому — неймовірне щастя щодня. Більше того, він впевнений: якщо в нього все добре, то він повинен допомагати іншим.

І директор, і вантажник в одній особі!

Звичайний чернігівський хлопчак, закінчивши школу № 20 та історичний факультет педінституту, вирішив, що настав час займатися своєю справою. 90—ті до цього надихнули багатьох, але не всім вистачило наснаги довести розпочате до розуму.
— Свої перші кроки в бізнесі я зробив одразу після інституту. Це був початок 90—х і тоді був актуальним бартер. Ми з другом організували своє підприємство — ТОВ «Торгсервіс», на якому були і директорами, і вантажниками, і перевізниками. Їздили по колгоспах, купували шкурки, самі їх солили й обмінювали за контрактами в Чехії на взуття. Ось так я заробив на свою першу машину — «вісімку», просто шик!

Але в бізнесі все гладко не буває. Особливо в такий складний і нестабільний час, як 90—ті. Були провали, за ніч «прогорали» на крупні суми.
Та, мабуть, талант бізнесмена і полягає в тому, щоб вчасно відчути, де він може стати першим. Сьогодні ТОВ «Торгсервіс» — це біля 200 працівників, три великі магазини й оптова база. То де ж криється секрет успіху?
— Я думаю, що багато в чому своїм успіхом завдячую своїй родині. У радянські часи ні про який бізнес мови, звичайно, не було, але я вважаю, що у нас склалася династія якщо не бізнесменів, то ділових людей, скажімо так. Прадід, дід, батько брали на себе керування складними, розваленими у післявоєнні роки, розграбованими, відсталими підприємствами і ставили їх на ноги, навіть виводили на лідируючі позиції. Думаю, в нашій родині у спадок передається комерційна жилка, вміння брати на себе відповідальність і не боятися роботи. Тому батько для мене завжди був і залишається головним авторитетом і наставником у всіх справах. Він перший, до кого я приходжу радитися.

Родина — на першому місці

Сину Павла Гармаша, очевидно, сімейні риси теж передалися у спадок. Микиті всього чотири роки, але знайомі вже називають його маленьким директором, який мріє вирости обов’язково таким, як тато. Як правило, щоб бути успішним у бізнесі, доводиться іти на компроміси й жертвувати сімейним благополуччям. Але Микита точно знає, що це не про його батька. Родина Гармашів руйнує цей стереотип вщент!
— Я знаю, і Павло постійно доводить, що ми для нього на першому місці! — каже дружина бізнесмена Катерина Гармаш. Ми познайомилися, як і заведено у молоді 90—х, на дискотеці. Це було кохання з першого погляду, яке триває вже 15 років! Він чудовий батько, багато часу приділяє нам з дитиною. Він у нас справжній чоловік, на ньому лежить відповідальність за все в нашій родині. Я завжди була ЗА своїм чоловіком. Все, що необхідно мені, дитині, нашим батькам — це все справа Павла. І він про неї не забуває — спочатку забезпечить комфорт нам, а вже потім буде думати про себе. Знаєте, він дуже відповідально ставиться до того, що треба допомагати старшому поколінню, і не тільки власним батькам.

Та хоча домашні одностайно визнають у Павлі Миколайовичі голову родини, своїм авторитетом зловживати і тиснути він не любить і радо ділиться ним з дружиною.
— У родині не може бути головного! Родина — це спільне життя, спільні будні й свята, розподілів на підлеглих і начальників у нас нема і бути не може! Я не прагну командувати, але кожен добре виконує свої завдання в домі.
Як би там не було, але вдома на Павла Миколайовича завжди чекає надійний тил. Мабуть тому і вдається все так добре на роботі, що є для кого старатися.
— Ви знаєте, він дуже зайнятий цілими днями, тож з домашніми обов’язками ми на нього не напосідаємо. Ми намагаємося організувати побут, тил і надійну опору для нього в родині. Коли він приходить додому, ми намагаємося зробити так, щоб він забув про всі свої проблеми і відволікся він чисельних справ. Особливо добре з цією функцією справляється Микита. Але у вихідні Павло і сніданок може приготувати нам з сином, і посуд помити. Я його про це навіть не прошу, — зізнається Катерина.

Кулінарний талант у бізнесмена, до речі, прокинувся не так давно. Тому зараз він активно його випробовує. Причому банальна яєчня — це не цікаво. Він намагається порадувати дружину і сина чимось екзотичним. Скажімо, навчився готувати суші, а ще знайомиться з грузинською кухнею.
— Нещодавно, зізнаюся, освоїв цікаву страву — чахохбілі. Рецепт досить простий: курка вариться з помідорами, цибуля, перець і багато спецій, але хто спробує, той точно залишається задоволений. Випробування страва пройшла в родині, але тепер обов’язково буду пригощати нею і друзів.

Полювання, рибалка, теніс — все на двох з сином

Керувати бізнесом, як не крути, не так вже й просто, тож старайся—не старайся, а вільного часу все одно залишається мало. Щоб максимально розділити його з сім’єю, Павло зацікавив сина всіма своїми хобі.
— Я вже великий, тому граю у великий теніс, як тато. А ще ми їздимо на полювання і рибалку. На рибалці раз упіймали щуку велику, як я. І мама зробила котлети. Але я більше люблю полювання. Тато качок стріляє, — каже 4—річний Микита.
— Полювання у нас не зводиться до того, щоб добути дичину, — одразу ж пояснює Павло Гармаш. — Цікавіше з’єднатися з природою і зрозуміти повадки звіра. Хоча, не приховую, вполював навіть кабана. Вміння не розгубитися і не злякатися будь—яких перешкод одного разу навіть врятувало мені життя, коли на мене вийшов цей могутній звір, і перший постріл дав осічку.

А взагалі, дружина у мене так любить тварин, що полювати на зайчиків, кізок — у нас суворо заборонено. Полюємо тільки на хижаків, решта не приймається категорично. Колись навіть довелося допомагати єгерям впіймати браконьєрів. На жаль, ця зараза у нас стрімко поширюється. Не розумію людей, які живуть одним днем, не піклуючись про те, що залишиться нашим дітям і онукам. Я ж хочу передати своєму сину світ ще кращим, ніж той, в якому живемо ми. І це, до речі, стосується не тільки полювання.
Єдине татове захоплення, до якого Микита ще не доріс — стендова стрільба, простіше кажучи, стрільба по тарілках. У свій час, ще школярем, Павло навіть був у збірній України й виконав нормативи кандидата у майстри спорту.

Благодійність — це добра християнська традиція

Чернігів — рідне місто Павла Гармаша. На його вулицях минуло дитинство, на Валу сьогодні дуже любить гуляти вся родина.
— У цьому прекрасному місті я народився, живу, і ніколи у мене не виникало навіть думки переїхати звідси. Як і всі чернігівці, я пишаюся нашою історією, красою, зеленню. Приємно, що в парках почало з’являтися освітлення, лавки. Єдине, що мене бентежить і що, думаю, помічають всі чернігівці — краса і розвиток міста починається з центру. Безперечно, центральні райони більш привабливі і в комерційному, і в туристичному відношенні. Але ж окраїнами також треба займатися. Тому і виникла ідея створення громадської організації «Єднаймо громаду», котра могла б надавати адресну допомогу конкретному мікрорайону — Подусівці. Хоча виріс у центрі, в будинку біля міського басейну, але цей район мені не чужий — батько працював на Подусівці на взуттєвій базі. Він часто брав мене з собою на роботу, тому там пройшло моє дитинство. До того ж, центральними районами займається багато хто, тому що це вигідно. Подусівка ж має багато проблем, це один з найскладніших районів, де допомагати не хоче ніхто.
Громадська організація — всього лише об’єднання активістів, небайдужих до проблем рідного міста. Звичайно, зробити все й одразу їм не вдається. Та розкидатися пустими обіцянками вони не звикли — просто роблять, що їм під силу.

— Перш за все, ми не забуваємо про людей похилого віку, які залишилися без допомоги. Хтось не має дітей і онуків, у когось родичі просто далеко. Вже попрацювали з освітленням цього району: поміняли лампочки, ліквідували обриви, обрізали гілля, що заважало. До речі, вдячні за швидку допомогу міській владі й особисто Олександру Соколову, що надали нам техніку. Приємно, що у нас є зворотній зв’язок з жителями району. Від людей надходять певні побажання і прохання, тож ми знаємо, що потрібно. Найближчим часом, поки дозволяє погода, займемося ямами. Є такі вулиці, на яких взагалі доведеться змінювати покриття. Займаємося вже й вирішенням проблем з каналізацією. А найближчим часом проведемо спільний з жителями суботник — хочеться, щоб люди самі хотіли дбати про власний район. У нас нема рекламних закликів, ми нічого не обіцяємо — ми робимо принаймні те, що нам під силу.

Успіх у бізнесі сьогодні — не така вже й дивина. Але ділитися своїми доходами з іншими поспішають не всі. Навіщо зайвий клопіт Павлу Гармашу?
— Я вважаю себе успішною людиною, а тому, коли з’явилася така можливість, з’явилося і бажання допомагати іншим. У житті нічого просто так не дається. Якщо Бог дав одній людині сили забезпечити свою родину, то вона повинна по—християнськи підтримати тих, у кого такої можливості немає. Благодійність — це добра християнська традиція.

Олеся Скоробагата, тижневик «Чернігівські відомості» №37 (1018)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (9)