Чого бояться жінки та чоловіки, або який страх найсильніший?

Запитала про це рибалок на Десні. По льоду вже пішла вода. Крига просвічує зеленаво-сизим кольором. Думаю, зараз рибалки скажуть: «Боїмося провалитися під лід і піти на корм рибам». Замість черв'яків. Проспиртованих :). Та ні, цього рибалки не бояться. Навіть ті, кому довелося тонути.

Володимир Шведченко: «Боявся, що засну в тролейбусі і помру»

— Дуже сильне почуття страху пережив, коли тонув, — розповідає рибалка, підприємець Володимир Шведченко. — Це сталося минулого року. Був на Десні разом із своєю вівчаркою. Ловив рибу. Собака попав у промоїну. Провалився, почав тонути. Я ліг біля промоїни на живіт. Простяг руки, схопив вівчарку за лапи, за тулуб. Витягнув. Випхав на лід. А сам опинився у воді.
Схопився обома руками за кригу. Груди упираються в її кромку. А течія дуже сильна. Ноги знизу притисло до льоду. Відчуваю крижаний холод. Мене зносить, затягує під лід... В очах темніє... Руки німіють, зараз відпущу їх... Я не кричав. Думав, що звати на допомогу марно. Навколо ні душі. А от собака вищав. І тут бачу, що наближається точка. Більшає, більшає... Чоловік. Скидає плащ. Тримає його за один рукав, другий кидає мені. Я хапаюся за нього. Чоловік тягне, але толку нема. Відчуваю, що зараз і рятівника затягну під воду... І він це відчуває. Кинув плащ, кричить мені: «Тримайся!» Побіг, узяв плішню. Закріпився поряд із промоїною плішнею і знову ж таки кинув мені плащ. Тримався однією рукою за плішню, другою мене витягнув. Казав потім: «Твій собака так мені в очі дивився, що я ще три дні після того його погляд пам'ятав».

Витягнув мене, і ми з собакою побігли на зупинку «десятки», тролейбуса. Це біля райлікарні (Чернігівської центральної районної лікарні. — Авт.). Але на тролейбусі я не поїхав. Промайнуло у свідомості: «Залізу в тролейбус, засну відразу. І ніхто не розбудить. Будуть думати, що п'яний, возитимуть по колу. Засну і помру».
Підбіг до таксі. Таксист дивиться, а з мене вода струменить. Думає, п'яний. Я прошу його:
— Браток, виручи. Допоможи, браток. Я ж заплачу. Забери з собакою.
Виручив!
Дві людини у той день допомогло! Таксист і Валера.
— Володю врятував Валерка з Бобровиці (Бобровиця — район Чернігова біля Десни. —Авт.). — додає любитель зимової риболовлі, будівельник Ігор. — Повністю його звуть (уточняє по телефону у приятеля) Клименко Валерій Миколайович.

Як відігрітися після зимової купелі
(поради чернігівських рибалок)

Ні в якому разі на можна а гарячу ванну. Хоча дужа хочеться. Від контрасту температур (ти мокрий, мерзлий, а вода гаряча) може розірватися серце.
Найкраще — це сухе тепло. Можна залізти під кілька вовняних ковдр. Horn розтерти. Випити гарячого чаю.

Чого ще бояться чоловіки?

1. Обману
— Боюся обману, — говорить 44-річний рибалка, будівельник Ігор. — Такий випадок був у мене в бригаді. Коли відчув обман, звільнив людину і не помилився.
— Жіночої зради не боїтеся?
— Довіряю. Я люблю одну жінку, з 1986 року. Вже дочці 21 рік. А дружина не втратила для мене своєї привабливості.

2. Самотності
— Боюся самотності в старості, — каже Володимир Шведченко. — На самоті залишився під старість мій батько. Не хочу собі такої долі. Я розлучений.

3. Недовір'я
— Найстрашніше, коли кажеш правду, а тобі не вірять, — зізнається Ігор Виноградов. — Ще один мій страх — страх смерті. Боюся померти уві сні. Для мене кожен день, як ціле життя.

Вантажник Ігор Виноградов: «Боюся, що не встане»

— Боюся відмови. Переживаю, коли жінка, яку любиш, не дає. Підрахував, що колишня моя не давала якось 50 днів. Було так, що я серед ночі за вудочки і на рибалку. Вірші там писав.
Боюся, що може не встати, коли з новою жінкою. В близькості треба взаємна довіра. Щоб жінка знала, що и не образять. Щоб я знав, що вона не образиться, якщо у мене раптом не вийде. Щоб я був упевнений, що для неї головне — це почуття. Любов. Коли жінка тебе любить і ти її любиш, то й хрін стоїть.

Чого бояться жінки?

Чернігівка Зінаїда Моргун, репетитор з хімії та математики:
— Жінки бояться самотності. Щоб цього страху не виникало, треба бути потрібною. Дітям, онукам, друзям. Для цього потрібне здоров'я. Я особисто для підтримки фізичної форми танцюю у старшій групі шоу-балету «Ярмарка».
Якщо є здоров'я, все в житті складатиметься більш-менш нормально.
Інколи жінки бояться зради. Але в основному цього бояться жінки, не впевнені у собі. Ревнує зазвичай той, хто сам не проти скочити в гречку.
Жінки переживають за дітей. Я — мати трьох дітей І теж хвилююся за їхнє майбутнє. За здоров'я. За те, щоб створили повноцінні сім'ї, стали успішними людьми. Не так мене хвилює, де вчитимуться, як те, де працюватимуть. Хочу, щоб отримували задоволення від роботи і достойну оплату.


Ігор Виноградов та Володимир Шевченко (позаду) на риболовлі

Запитала психіатрів: страх — це добре чи погано? де межа між «нормальним» страхом і хворобою?

— Страх — це нормально. Нічого не бояться тільки нездорові люди. Страх буває різний. І причини його теж різні, — пояснює головний лікар обласної психоневрологічної лікарні Володимир Ященко.
Страшно, в той чи інший момент, буває всім. Наприклад, людина боїться пливти. Можливо, тонула в дитинстві.
Інколи людина не може точно зрозуміти, з якої причини їй страшно. Але вона, як то кажуть, шкірою відчуває.
Є люди, котрі не переносять дрібниць. Наприклад, жінки бояться мишей. Деякі чоловіки не переносять крові, при її виді навіть непритомніють. Відчуття страху має контролюватися свідомістю.
— Як відрізнити природний страх від хворобливого стану?
— Діагнозу «страх» нема. Інколи фобія використовується для діагностики хвороби. Наприклад, для діагностування сказу — панічна боязнь води.
— Чи є таблетки від страху?
— Таблеток від страху нема. Є речовини, які знімають поріг страху. Алкоголь. Ті, хто воював, пам'ятають 100 грамів перед атакою. Наркотичні речовини. їх використовують деякі з екстремістів-смертників. Ми часто боїмося болю. Біль знімають знеболювальні препарати.
— Чого ви особисто боїтеся? Мабуть, нічого?
— Якби я нічого не боявся, я б повинен був стояти на обліку в своїй лікарні. В окремих випадках слово «боюсь» не підходить. Я переживаю — за свою сім'ю, за родичів, за пацієнтів і т.д.

Ламара Ляненко: «Страхи у дітей і дорослих різні»

— Відрізняються дитячі страхи від дорослих?
— Страхи у дітей і дорослих різні, — говорить дитячий психіатр Ламара Ляненко.—Дитина боїться півня, потяга, навіть, буває, шуму води. Це свідчить, що у дитини не вистачає життєвого досвіду. Це страху рамках норми.
Є діти — сміливі з народження, з міцною нервовою системою. Є діти — від природи сенситивні (чутливі), вразливі, плаксиві.
Багато залежить від спадковості. Від того, як проходили вагітність, пологи. Як розвивалася дитина до шести місяців, до трьох років. У ці періоди нервова система дитини найвразливіша.

— Що впливає на розвиток невмотивованих страхів?
— Залякування. Наприклад, поширений страх темряви. Він з'являється, коли дитину лякають: «А там у темній кімнаті бабай... Не будеш слухатися, він прийде». Розвиток страхів провокує постійна стресова ситуація. Перебування у неблагополучному середовищі. У сім'ї, де п'ють, вживають наркотики.
— Якщо дитина підросла, а страхи збереглися?
— Значить, для цього є причина. Дитина боїться підходити до гойдалки. Тому, що колись упала з неї. Боїться виходити у двір. Бо колись побили. Це реакція на стресову ситуацію. Це насторожує у плані розвитку неврозу. Потрібно звернутися до лікаря або хоча б до психолога. Адже стресом для дитини може бути те, про що ми навіть не підозрюємо. Наприклад, у дитячому садочку перехід із групи в групу може викликати дитячий невроз.

— Як провести межу між «нормальним» страхом і хворобою?
— Якщо у дитини страхи невмотивовані, без певної причини виникає почервоніння або блідість обличчя, серцебиття — це привід звернутися до лікаря.
Якщо дитина прокидається серед ночі з виразом жаху на обличчі, розширеними зіницями, може кричати, плакати або навіть пориватися кудись бігти — вона потребує огляду лікаря.
— Як попередити розвиток страхів?
— Не залякувати. Надмірно не опікати. Не читати страшні казки. Не перезбуджуватися перед сном. Не їсти на ніч. Надмірне збудження та їжа на ніч можуть викликати неспокійний сон і розвиток страшних сновидінь.

Чи лікують від страху мухомори?

Про біостимулятори розповідає історик Лев Гумільов у книзі «Географія етносу в історичний період». Пише, що вікінги їли мухомори, бо не придумали на той час горілки. Вживали гриби шматочками. А потім обіруч брали мечі і йшли на битву. Мухомори — біостимулятори. Вони збуджують, дають сміливість.
Так це чи ні? Запитала у чернігівки Анни Коробейник. Вона лікувалася мухоморами від хвороби Паркінсона. Добре вивчила якості грибів.
— Мухомори — це ліки не для кожного, — розповідає Анна Коробейник. — Вони впливають на свідомість. Якщо перебавити, будуть галюцинації. Я починала вживати гриби із мінімальних доз. І сирими пробувала, і сушеними, і настоянку робила.

Вживаючи мухомори, чернігівка спостерігала за своїми відчуттями. Чітко слідкувала, щоб не перейти межу, де ліки можуть стати отрутою. Мухомори — це справді біостимулятори. Що мухомори їстівні, не тільки читала, але й спостерігала у лісі.
— Звірі їдять мухомори, — розказує Анна Євтихіївна.
— Якось була з напарницею у лісі. Вона відстала. Раптом чую шелест, який мене збентежив. Олень! Я притихла. А він пішов повз мене обережненько, став пастися. Бачу — а він мухомори позбирав.
Перебороти страх здатні не тільки люди, але й звірі.

«Нельзя за флажки!»

— Чи справді вовки панічно бояться червоних прапорців? — запитала директора мисливського господарства «Рись» Руслана Астахова.
— Якщо вовк один раз вискочив з «оточення» (зазвичай це чорний телефонний кабель із закріпленими червоними прапорцями), він вискочить і вдруге, і втретє, — розповідає Руслан Володимирович. — Але молодняк до цього не здатний. Страх перед прапорцями переборюють тільки бувалі звірі. Знайомий вовчат-ник із Херсонської області розказував випадок, що якось вовчиця під час облоги вискочила за прапорці. Але не помчала відразу геть. Адже в окладі лишилися вовченята!.. Кликала їх по-своєму... Марно. Тоді вона переборола страх вдруге. Ще раз перестрибнула прапорці. На цей раз назад, до вовченят.
Під кулі мисливців.

Нагнати страху на людей можуть найнесподіваніші ситуації. Ось що розказав Іван Пятковський із Красилівки Козелецького району

«Стоять! Руки за голову!»

Було це більш ніж десять років тому. Коли вечорами по всій державі вимикали світло. У цей час мої тесть і теща приїхали до нас у Красилівку в гості.
Дивимося увечері фільм. Через те, що тесть недочував, телевізор вмикали голосно. А в цей час — раз і світло погасло. Ну, ми полягали спати. Тесть із тещею лишилися у кімнаті, де телевізор. Заснули. Темрява. Тиша...
Раптом чуємо крики на всю хату:
— Стоять!!! Руки за голову!..
Я скоріше піднімаюся, біжу в кімнату до родичів. Вмикаю світло. Бачу, що тесть як спав, так і спить, нічого не чує. А теща Аніліна Іванівна сидить на дивані. Рот розкритий, руки вгору. Обличчя сполотніле. Виявляється, телевізор увімкнувся, звук пішов, а зображення на кілька секунд запізнюється. Бідна теща налякалася до смерті. І сміх, і гріх.

«Синок! Я ж тебе притормажував!..»

Років 10 тому мій племінник Сергій Пильник працював на фурі. Загрузився пивом у Києві, тонн на 30. У кабіну сіла експедиторка. Молода, симпатична дівчина, їдуть. Не доїждаючи до Славутича, Сергій бачить, стоїть його дядько рідний біля трактора Т-40.
— Підтащи мене, Серього, — каже дядько.
А доїхати дядьку треба було до Пильні, це хутірець біля Пакуля Чернігівського району. Дядько дістає дишло для жорсткого зчеплення. Сергій зачепив, потяг. Що тут тягти? 5-10 кілометрів. Тягне та й розмовляє з експедиторкою, давай залицятися. І забув про трактор Т-40. Влупив кілометрів 90-100. До Кіптів доїжджають. Там зупинилися, даішник підходить:
— А що там у тебе ззаду волочиться?
Вискакує, до дядька. А дядько від страху ледь живий.
— Ой, дядьку! У трактора амортизатора нема, а я ж сотню витискав. Давайте я вас назад відвезу.
— Ой ні, синок! Синок! Я ж тебе притормажував!..

Сторінку підготувала Тамара Кравченко, тижневик «Вісник Ч» №10 (1348)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (5)