Володимир Карась: "Якщо хоч одна з моїх картин допоможе комусь, зігріє, то я щасливий..."

Інформація про його творчість внесена до Енциклопедії «Слово о полку Ігоревім» (1995, Санкт-Петербург) та Енциклопедії сучасної України (2000, Київ). Він працює в техніці гравюри, літографії, пастелі й малюнку. Ним проілюстровано близько десятка книг українських письменників. Понад 140 графічних робіт митця були опубліковані в журналах, художніх альбомах...

Він - це Заслужений художник України Володимир Карась, уродженець Новгород-Сіверщини, який нині мешкає у місті Прилуки. Про нього і його творчість в цьому матеріалі...

Коли я виросту стану... Шевченком

Не одну видатну особистість подарувала сіверська земля світові. Тут народилися просвітитель Лазар Баранович, ракетобу-дівник Микола Кибальчич, відомий педагог Костянтин Ушинський, президент Леонід Кучма. Звідси родом і наш герой.

Не космонавтом, не пожежником, навіть, не міліціонером мріяв стати малий Володимир із невеликого села Фаївка, що в Новгород-Сіверщині. У віці п’яти років хлопчик казав: «Я стану Шевченком». Але яким Шевченком: письменником чи художником? З цим у юному віці Володимир довго не міг визначитися, бо і писати, і малювати таки вмів. Після служби в армії він зрозумів, що його покликання - розкривати глибину почуттів, надій, сподівань саме через мистецтво.

Нині він Заслужений художник України. Має своє індивідуальне творче обличчя. Його картини експонуються на авторитетних виставках в картинних галереях України, Росії, Білорусі. Двічі запрошували його і на всесвітню виставку у Японії. У книгах відгуків про нашого земляка-митця - подяки різними мовами.

«Заради цього варто творити. Якщо хоч одна з моїх картин допоможе комусь, зігріє, зробить кращим та мудрішим, то це прекрасно. Я щасливий, Що моя праця не даремна», - так Говорить Про себе художник.

Думки людей-найвища нагорода

Художник нині проживає зі своєю родиною в Прилуках. З ним ми зустрілися у його майстерні. Зайшовши до його будинку, я здивувалась...

- А де ж ваші роботи?! - запитую...

Художник нині проживав зі своєю родиною в Прилуках. З ним ми зустрілися у його майстерні. Зайшовши до його будинку, я здивувалась...

- А де ж ваші роботи?! - запитую...

Художник посміхнувся і почав відкривати величезні шафи.

- Тут-тут... Просто я не люблю хизуватися своїм доробком: Кому цікаво, запитують - тоді я показую свої роботи.

Пан Володимир дістає кілька картин -я поринаю в світ світла, любові і краси.,. Кожне полотновражає авторською глибиною відтворення життєвої енергетики.

- Красу бачить кожен. Але до яких роздумів спонукає ця краса - це вже зовсім інше, - розмірковує митець, доки я захоплено роздивляюся кожне полотно. - Я, наприклад, не малюю того, що не викликає у мене почуттів. Не зображую речей, які не доносять до глядачів якихось переживань. Тому кожна картина несе ідею, яку я виношую кілька днів, місяців, інколи - років. Головне, щоб її зрозуміли.

Мій співрозмовник дістає з тумбочки журнали з відгуками відвідувачів його виставок. Думки людей - найвища нагорода для художника.

- Ось написав третій секретар посольства Індії в Україні Гопал Баглей. А ось - Заслужений діяч мистецтва України Володимир Зінченко, письменник Володимир Сцпон, народний депутат Валерій Дубіль... Тут ще якийсь англієць написав, - показує мені Володимир Федорович.

Разом намагаємося зрозуміти іншомовний текст. У подяці художнику багато теплих слів про його картини. Дивимося далі - записи арабськими буквами.

Перегортаючи кілька десятків сторінок, чоловік хвацько зупиняється, щоб показати найдорожчий для нього запис. Навеликому розвороті дрібними літерами написала жінка, родом з України, яка щиро подякувала митцю за його картини, що змусили її замислитися над прекрасним, подумати про позитивну сторону життя... Річ у тім, що шанувальниця свого часу важко переживала життєві негаразди та проблеми в особистому житті, але, познайомившись з наповненими світлом і позитивом творами Володимира Карася, позбулася проблем. Вона в цьому переконана!

Замислитися змусив Леонардо да Вінчі...

- Звідки у сільського хлопця із звичайної української родини така багата фантазія? - цікавлюся я.

- Любов до природи та літератури я успадкував від батьків. У мене тато був дуже вчителем, котрого всі шанували. Освічений. Тому дітей виховав інтелігентами. Мама любила мати гарні речі. Вона чудово вишивала. Любила квіти, і все це передалося мені згодом.

Володимир займався спортом, грав на баяні і любив розповідати захоплюючі історії. До речі, через це у нього «не було відбою» від дівчат. Коли у Володимира запитували, ким він хоче бути, коли виросте, хлопець з упевненістю відповідав: «Шевченком!» Оточуючі тільки посміхалися.


- Я з восьмого класу почав друкуватися у газеті «Радянське Полісся». Спочатку-невеличкі нариси, а далі - глибокі публіцистичні матеріали. Окрім цього малював. Коли ж я пішов в армію, мені до рук потрапила цікава книга, яка змусила зробити крутий поворот у житті. В ній автор висловлював свої враження від побачених робіт Леонардо да Вінчі. Він пише, - якби цей геніальний митець одразу зрозумів, що він художник, а не театрал, скульптор чи архітектор, то подарував би світові не вісім витворів мистецтва, а набагато більше. І це змусило мене замислитися: «Хто я?» На той час я вже друкувався у відомій радянській газеті «Червона зірка», але все одно не покидав, пензля. Яку ж стежку обрати - з цією думкою прокидався і засинав. Повернувшись з армії, твердо вирішив: буду художником! Хоча любов до слова й досі не покидає. Я." й тепер люблю писати і пишу, але головна моя справа - творити картини.

Багато художніх полотен, які нині радують глядачів - це враження, які митець отримав, здійснивши низку творчих подорожей до Індії, Єгипту, Арктики, на Кавказ та Урал...

- Де б я не був, перед тим як писати картину (в тому числі й портрет) спочатку мав ознайомитися з історією, культурою, традиціями країни та народу, а вже потім брати до рук фарби. Я не можу і не.маю права бездумно творити. Кожне полотно має нести якусь мету.

Молодий запал і глибока мудрість

Нині майстер продовжує відтворювати чарівну природу та історичне минуле своєї рідної землі. Йому не байдужі культура та історія свого народу, проблеми людини, її взаємозв’язок з Космосом.

Родзинкою художника є колоритні назви картин: «Сині ночі літа», «Яблуня з батьківського саду», «Острів пам’яті», «Намалюй свою квітку», «Звуки океану», «Світло душі», «Той, що втратив крило»... В них панує захоплююче царство кольору. Архітектурні ансамблі міста, пейзажі Чернігівщини, образи жінок - все дихає життям...

З Володимиром Федоровичем можна довго спілкуватися. Це цікава, мудра, неймовірно талановита особистість. Наприкінці зустрічі я наважилася запитати скільки років, на вигляд такому молодому, а в душі настільки мудрому чоловікові? Я була здивована його відповіддю. Наступного року Заслуженому художнику України Володимиру Карасю виповниться сімдесят. Одна з упевненістю можу сказати, - йому можна лише позаздрити, бо в свої поважні роки він має запал тридцятирічного чоловіка, а мудрість - філософа.

Проводжаючи мене Володимир Федорович процитував слова французького худож-ника-живописця Поля Сезана: «Я пишу так, як бачу, як відчуваю, а відчуваю я сильно. Інші відчувають те ж саме і бачать, але ніхто не ризикує передати і донести це до глядача. Я насмілився. Мені вистачило сміливості висловити свої погляди».

Сніжана Божок, газета "Чернігівщина" №6 (386) от 07.02.13

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)