У селі Синявка є чимало хорошого, але багато чого хочеться ще...

Синявка - невелике село на Менщині. На перший погляд, звичайний собі населений пункт, таких в Україні - тисячі. Але не зовсім. Тут, наприклад, є діючий храм, якому понад триста років; єдиний у районі музей історії села; сільський голова, який незмінно працює на посаді з 1982 року. Є й інше...

Тут живуть працьовиті й мудрі люди, які трудяться, аби забезпечити свої родини всім необхідним. Вони співчувають одне одному в горі. І разом радіють, коли для цього є привід. Співають, танцюють і жартують, коли на душі свято. Жителі Синявки вірять, що в селі можна і треба жити, створюючи всі умови для його розвитку.

Досвідчений голова, старовинний храм і футбольний клуб

Село Синявка розташоване за 10 кілометрів на півночі від траси Чернігів - Новгород-Сіверський. Тут мешкають трохи менше тисячі людей, серед яких чимало старожилів. Щоправда, як розповідають місцеві, серед довгожителів більшість - жінки.

І молодших чоловіків у селі менше, аніж жінок, бо саме вони їздять у столицю України та в Росію на заробітки.

Приємно те, що дітей у Синявках - чимало. Тут успішно функціонують навчальні заклади.

«Маємо одинадцятирічну школу, - з гордістю розповідає сільський голова Володимир Антоненко. - Діє дитячий садок. Зараз в школі навчається 85 учнів. Ходять до нас і діти з сусідніх сіл. Автобуса для підвезення їх немає (а як же хвалена Програма «Шкільний автобус», про яку любить розповідати міністр освіти і науки Дмитро Табачник?! - Ред.), тому дітям доводиться ходити пішки чи їздити на велосипедах».

У центрі села, як і належить, на виду - школа та клуб. З чотирьох церков, які були в селі до так званої «жовтневої революції», збереглася лише одна - Свято-Покровська. Вона є справжньою окрасою Синявки, і їй вже понад 300 років. Велична споруда, оточеного мальовничими деревами православного храму, вабить око кожного, хто проходить поруч.

Сільський голова Володимир Антоненко працює на посаді вже 31 рік. Він - досвідчений і уважний керівник, тож мешканці села не уявляють на його місці іншу людину.

Проблем у сільського голови вистачає, не дарма ж кажуть, що кожен день має свої клопоти, встигай лише їх розв’язувати.

«Народився я у Волосківцях, але закінчував місцеву школу. За освітою є вчителем фізкультури, - розповідає Володимир Леонідович. - Після закінчення університету працював у Синявці за фахом. А у 1982 році вирішив спробувати балотуватися в сільські голови. Вийшло, і... досі залишаюся на цій посаді.

В селі є свій футбольний клуб, який минулого року здобув кубок району. Наші хлопці мають чим зайнятися у вільний час, розвиваються фізично, а не п’ють десь по закутках, як це часто буває в селах. На території нашої сільради працюють два підприємства. Робочих місць, звичайно, небагато, але все ж таки хоч щось. Брак фінансів - це на сьогодні найбільша проблема. Маємо зробити ще багато чого, а грошей на все не вистачає. Доводиться шукати спонсорів. Намагаємося залучати бодай якісь інвестиції. В цьому році плануємо провести опалення в бібліотеку та клуб. Село наше співоче, жодне свято не минає без пісні та танцю. У будинку культури діє декілька гуртків, проводяться різноманітні вечори. Одна біда - холодно в приміщеннях».

Дитячий садок - гордість селян

В Синявці є дитячий садок, який діє вже 12 років. І хоча тенденція така, що дитячі садочки в селах все частіше закриваються, синявківці свій бережуть.

«Зараз наш заклад відвідують 16 дітей у віці від трьох до шести років, - розповідає завідуюча садочком Тетяна Антоненко. - Наш дитсадок нині має майже все необхідне. Ігрова кімната умебльована, є іграшки, обладнано кімнату, де діти навчаються. Кухня теж забезпечена посудом та іншим необхідним інвентарем. Нещодавно в кімнаті, де сплять діти, поставили нові пластикові вікна, щоб тепленько малечі було. Проблема тільки в тому, що туалет - на вулиці. Знаєте, наші люди цінують цей заклад. Багато молодих батьків, які мають можливість доглядати дітей удома, все одно щодня водять своїх чад до нас. Батьки сплачують лише 30 відсотків вартості харчування, а це приблизно 100 гривень в місяць. Часто заходять до дитсадка наші колишні вихованці. Після школи забігають, кажуть, що скучають».

Люди у Синявці дуже люблять читати

Упродовж багатьох років Синявська бібліотека є однією з найкращих у Менському районі.

Її було засновано у 1922 році, і за весь цей час заклад не припиняв роботу. У 2005 році бібліотека отримала звання кращої в Чернігівській області. Село нібито й не велике, та майже всіх жителів зареєстровано читачами бібліотеки. Тут зібраний один з найбільших і найстаріших фондів району. Є тут і художня література, й енциклопедії, й словники та довідники, які можуть зацікавити багатьох. Завідують бібліотекою дві Наталі - Наталія Руденок та Наталія Деменко, які працюють тут вже більше тридцяти років. Вони добре знають всіх своїх односельців, за стільки років вивчили всі їх смаки та вподобання. Відвідують бібліотеку, як кажуть, старе й мале. Найстаршій читачці Надії Таранюк вже за сімдесят, та, незважаючи на поважний вік, бабуся приходить за новою книжкою мало не щотижня. «Буває, що людина не може до нас добратися через стан здоров’я, тоді ми і додому їй відвозимо книжечку», - розповідає Наталія Руденко. - Часто до нас приходять школярі. Беруть різну літературу: і за шкільною програмою, й просто почитати. Хлопцям подобаються детективи, а дівчатка читають про кохання. У нас є книжка, «Гімн любові» називається, так вона тут серед молоді найпопу-лярніша. Є що почитати і найменшим відвідувачам. А ще багато юридичної літератури. Кожного року книжковий фонд поповнюється новими виданнями. В цьому році сільрада нам виділила 1000 гривень на придбання підручників. З центральної бібліотеки передають книжки, або ж, коли бачимо, що потрібно оновлення фонду, то беремо звичайні сумки в клітиночку і самі їдемо у Менську районну бібліотеку. Набираємо по 20-30 примірників і веземо до себе».

Свій історичний музей

Є в Синявці й свій історичний музей. Його було створено ще в далеких 70-х роках вчителем історії Володимиром Кузьменком. У 1983 році музей офіційно зареєстрували, але, на жаль, пропрацював він у цьому статусі недовго. На те, щоб його відновити і утримувати довгий час, не вистачало коштів. Але два роки тому музей отримав нове життя. Як розповіла вчитель історії Світлана Тужик, ідея відновлення музею належить сільському голові. Саме він декілька років шукав інвесторів, аби допомогли з ремонтом приміщення. Музей став центром виховної роботи у школі. Тут проводяться тематичні, оглядові екскурсії для гостей та учнів школи. Проходять виставки, семінари, зустрічі з ветеранами війни, з цікавими людьми. Синявківці пишаються своїм музеєм, адже на весь район подібні заклади є лише в місті Мена та селищі Березному.

«Експонати для музею збирали упродовж багатьох років, - розповідає Світлана Борисівна. - Здебільшого їх приносили діти та дорослі мешканці села. Наш музей поповнюється і зараз. На свята ми проводимо Дні відкритих дверей, коли всі бажаючі можуть завітати до музею. В двох кімнатах цього закладу розмістилося чимало інформації та експонатів, кількість яких постійно збільшується. Тут зібрано фото з особистих архівів односельців, військову форму часів Другої Світової війни, відзнаки, нагороди, документи. Є й експозиція, присвячена історії нашого колгоспу, яка, до речі, користується популярністю серед селян. У другій залі знаходяться речі побутового вжитку: старовинні меблі, одяг, вишиті рушники і, навіть плетене з кори дерева взуття».

Отак і живе Синявка - роботяще, віруюче і культурне (без перебільшення!) село. Звісно, в його історії всього траплялося, як і будь-де. Але головним є те, що люди тут не позбавлені оптимізму, вони вірять у кращі часи. І при цьому знають, що саме по собі таке покращення не настане - для цього треба працювати індивідуально і, як кажуть, усім миром і... любити своє село.

Марія Савіна, газета "Чернігівщина" №16 (396) від 18 квітня 2013

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)