Монахині - не звірі в клітках. Але...

- А якщо Його немає?

- Кого?

- Бога.

- Ну Ви й скажете таке! (з розмови з монахинею Густинського жіночого монастиря)



Густинський жіночий монастир, заснований у 1600 році, стоїть на березі Удаю у селі Густиня Прилуцького району. На його території - Миколаївська та Петропавлівська церкви, а також Свято-Троїцький собор. Монастир повністю задовольняє свої потреби: у нього є стадо корів і пасіка, сад і городи, де монахині вирощують усе необхідне.

Територія монастиря з його угіддями така велика, що насельницям дозволяється курсувати нею велосипедами та користуватися «мобілками». Кажуть, так у рази швидше знайдуть потрібну сестру, а раніше - бігали й шукали. Слід зауважити, що користуються монахині мобільним не тільки у монастирських потребах. Випадково почув деякі телефонні розмови: вони активно спілкуються і з представниками мирського життя.

Грошей у монахинь немає. Пояснюють: у них немає потреби. Мобільні рахунки їм поповнюють або керівництво монастиря, або родичі-миряни. На території монастиря є магазин, де можна купити як релігійні атрибути, так і морозиво. Поласувати ним, за словами монахинь, їм... не хочеться. Та його й видають інколи під час трапез. Годують дуже добре. Дехто навіть пропускає один прийом їжі.

У більшості мирян є думка, що у монастир ідуть зазвичай з відчаю, коли не в змозі облаштувати життя. Монахині Густинського монастиря це заперечують. Щоправда, не розкриваючи причин, які їх все ж таки підбурили перебратися «на ПМЖ» до святої обителі.

Невже деякі з них лукавлять? Вони впевнені чи не в безглуздості мирського життя, і, схоже, не розуміють таких цінностей, як родина та головне призначення жінки - народження й виховання дітей. Проте це може бути й прикладом вдалої монастирської «пропаганди», оскільки ті, з ким вдалося поспілкуватися, на питання про сімейне життя відповідають майже однаково:

«Нічого доброго у ньому немає -прийде п’яний чоловік та почне бити».

Також однаково насельниці монастиря коментують офіційну заборону фотографувати їх чи знімати на відео. Говорять, що вони не звірі в клітках, щоб їх знімати. Навряд чи у когось із мирян виникають такі думки, коли вони фотографуються.

До речі, будь-яке спілкування з відвідувачами щодо внутрішнього життя монахиням заборонено. Не дозволено й читати будь-яку літературу, що не пройшла цензуру чи то пак «благословення» настоятельниці - ігумені Віри. Насамперед це стосується книжок, занесених зовні. Читають монахині виключно релігійну літературу. Жодних наук не вивчають: за їх словами, не мають у цьому потреби. Однак чи не є така однобокість викривленням у сприйнятті Всесвіту? Скажімо, читаючи виключно математику, можна уявити Всесвіт складеним з одних лиш цифр та геометричних фігур. Невже в наш час монастирі перестали бути скарбницею знань, якими вони були раніше? Чи такими вони були тільки у країнах Західної Європи?

Звісно ж, і ніяких інших теорій утворення життя, окрім божественної, монахині не розглядають. Теорія Дарвіна чи інопланетне втручання здаються їм апофеозом безглуздя.

Густинський жіночий монастир належить до Московського Патріархату, а тому його насельниці, незважаючи на події в Україні, продовжують вважати представників Київського Патріархату розкольниками.

На території монастиря є цілюще джерело та колодязь, з якого кожного дня у будь-якій (в межах розумного) кількості можна набрати святої води. Зовсім безкоштовно. У той час як у Києво-Печерській лаврі її продають по кілька гривень за півлітрову пляшечку. За словами монахинь, гріхом буде продаж набраної із монастирського колодязя святої води. Навіть якщо гроші підуть на ремонт святих будівель монастиря. Водночас продукти творіння власних рук (вишивання чи городину) монахині вивозять у світ на продаж.

Своє покликання монахині Густинського монастиря вбачають у відмолюванні гріхів людства, для чого вони були відібрані самим Богом. Щоправда, замовити власне чи родичів (знайомих) відмолювання мирянин може виключно за гроші. Кажуть, що ці надходження йдуть на заробітну платню священикам та ремонт храмів.

Бувають серед обранок Божих і помилкові. Ті, що не витримують монастирського життя або не повертаються до нього після (зрідка можливих) канікул серед мирян.



* * *

Діяльність Густинського жіночого монастиря відзначена керівництвом держави. У 2003 році його настоятелька ігуменя Віра (Віра Григорівна Таран) отримала з рук тодішнього президента України Леоніда Кучми орден княгині Ольги II ступеня. Як сказано в президентському Указі, «за вагомий особистий внесок у відродження духовності, утвердження ідей милосердя і злагоди в суспільстві, активну миротворчу та благодійну діяльність».




Ігор Стах, "Чернігівщина" №26 (478) від 26 червня 2014

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)