Поклик Романа – українська народна пісня, обов’язок – берегти спадщину

Роман Матюшко працює художнім керівником Бригинцівського сільського будинку культури, що в Бобровицькому районі. Пісня для нього - робота і захоплення. Завдяки їй він обрав професію і знайшов своє кохання. Перейняв від старшого покоління пісенну естафету. Розуміє і серцем відчуває, що його обов'язок - берегти і пропагувати українську народну пісню.



Народився Роман у 1987 році в селі Патюти Козелецького району. Згодом сім'я переїхала до Бригинців. Мама, Любов Михайлівна, почала працювати зоотехніком у місцевому колгоспі. Родина пустила коріння на Бобровиччині і пов'язала з нею своє життя.

У сім'ї співали і співають усі. Особливо красивим голосом наділила природа прадіда по материнській лінії. Він служив дияконом у церкві с. Патюти. Співав у церковному хорі і голосом прославився на весь район. Маму син не уявляє без пісні. Буває, ще спить, а вже крізь сон чує, як вона співає.

З народними традиціями і звичаями хлопець знайомився з дитинства. За обрядами спостерігав на весіллях, під час релігійних свят. Запам'яталося святкування Івана Купала. У Бригинцях дійство традиційно відбувається біля однієї незвичайної криниці. Старожили розповідають, що ще до війни місцевому дідусю на прізвисько Вареник одного разу наснився дивний сон. Явилася йому Матір Божа і вказала місце, де має бути криниця з цілющою водою. На той час там було сміття. Вареник місцину розчистив і сам викопав колодязь. Вода була не глибоко, але дуже смачна. З лози сплів два кільця. Пізніше їх замінили на бетонні. Відтоді й понині бригинчани в купальську ніч збираються біля Вареникової криниці, плетуть вінок на все кільце, прикрашають хрест.

Спершу у Романа виник інтерес саме до українських народних традицій, а потім уже до пісні. Бабуся згадувала, що співав хлопець змалечку. Не тільки сам, а й з меншою сестрою Людмилою. Пісні часом вигадував. Одна з перших, яку знав і полюбляв виконувати разом із сестричкою, -«Тече вода каламутна». Вчився співати у дорослих. Коли ті помітили, як гарно в нього виходить, почали кликати: «Йди, Романе, будемо співати».

Навчаючись у школі, був постійним учасником різноманітних заходів, виступав і в Бобровиці. Одного разу художній керівник Будинку культури звернувся до підлітків із проханням: «Хлопці, виручайте!». І Роман з двома однолітками терміново (просто у спортивній формі) поїхали в Бобровицю і співали на сцені районного Будинку культури. Оголосили, що виступають три козаки, і виконали пісню «Гей, наливайте повнії чари!».

Згодом відділ культури дав Роману Матюшку направлення до Ніжинського училища культури і мистецтв імені Марії Заньковецької (відділення «народне пісенне мистецтво», спеціальність «хоровий диригент»). На перших порах навчання давалося йому непросто. Проблема була в тому, що не знав нотної грамоти. Все старався запам'ятовувати на слух.

В училищі Роман зустрів свою майбутню дружину. З Євгенією навчалися на одному відділенні. Тільки вона вступила на рік раніше. Познайомилися на другому курсі, на четвертому - одружилися. Після закінчення навчання Роман привіз дружину, яка родом із Городнянського району, до Бригинців.

Пройшов рік, і молодий спеціаліст знову став студентом. Три роки навчався в Чернігові на заочному відділенні Національної академії керівних кадрів.
- Запитуєте, що для мене народна пісня? Вона, як ліки. Піднімає настрій і додає оптимізму. З піснею і діло краще робиться, - каже співрозмовник. - Більше до душі мінорні пісні, тужливі, сумні. Виконуючи їх, можна краще розкрити себе. Ще дуже люблю народні акапельні пісні.

Вже сім років Роман Матюшко - художній керівник. При Будинку культури створено жіночий вокальний колектив «Бригинчанка» у складі дванадцяти чоловік. Любителі української народної пісні співають разом із 1989 року. Вчитися танцювати можна в колективі «Росинка», з яким працює директор Будинку культури, дружина Євгенія Матюшко. Любов до пісні привела Романа у хор Новобасанського будинку культури. Бригинці і Нова Басань - села-сусіди. У складі хору художній керівник виступав у селах Бобровицького та Прилуцького районів. Особливо запам'яталася участь хорового колективу у святкуванні Дня міста Новгорода-Сіверського.

У маленькому селі Будинок культури - єдине місце, де можуть зустрічатися односельці, спілкуватися, проводити вільний час. Тут відбуваються збори громади і свята. Молодь приходить на дискотеку. Хтось забіжить пограти в більярд чи теніс. Ситуація з матеріальною базою - як і всюди. Все, що можна зробити своїми силами, робиться. Та є проблема, яку без суттєвої фінансової підтримки ніяк не вирішити. Протікає дах. У одному місці підлатали - тече в другому. Залишається сподіватися, що все-таки знайдеться щедрий спонсор, який допоможе громаді села Бригинці відремонтувати заклад культури.

Росте у сім'ї сільських працівників культури двоє синів. Старшому Роману - сім років, навчається в другому класі, потроху вже співає. Меншому Дімі - три рочки. Мріють батьки, щоб виросли їхні діти патріотами України, знали і пам'ятали її історію, любили українську народну пісню.

Ще у п'ять років старшенький син, побачивши ціп у Будинку культури, взяв його до рук і почав показувати батьку, як молотити. Роман Леонідович був здивований обізнаністю дитини. Коли ж запитав, звідки Роман-молодший знає, як користуватися ціпом, то у відповідь почув: «Так бабусі ж так на сцені робили!».

Виявляється, син так добре запам'ятав події дворічної давності. Тоді учасники художньої самодіяльності показували обряд обжинок. Те, що молодь цікавиться, тягнеться душею до української народної пісні, додає Роману Матюшку впевненості, що його праця недаремна.

Людмила Хвоя, тижневик «Деснянка» №1 (529)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)