Копати лопатою вже ніхто не хоче. Наймають трактор чи мотоблок

20 серпня у Ковчині Куликівського району велика родина копала ж картоплю: свахи Сталіна Вареник та Ганна Левченко, діти Ганни Олександрівни Станіслав і Світлана, невістка Зоя, онуки Віталик і Саша, онучки Юля, Віка і Настя. Наймолодша онука Маша була в дитячому садочку. Син Сталіни Михайлівни Віктор, чоловік Світлани і тато Юлі, Віки та Віталика, — мобілізований Тому вся рідня кинулася Свєті Вареник допомогти.

Копати почали з самого ранку. До другої дня впорали 30 соток, Запилені, стомлені, але задоволені — накопали два тракторних причепи.



«Білороса» — путьова, «повінь» — хороша, звичайна біла — дрібна

— Славко о шостій ранку на город заїхав, — говорить 62-річна Ганна Левченко.— Ми трішки пізніше підтятися.

— І діти допомагали картоплю вибирати, — хвалить наймолодших 42-річна Світлана Вареник.

— На них іще дорослі і покрикували! — обіймає внуків 75-річна Сталіна Вареник.

— Урожай хороший? — запитуємо.
— А загляньте в причеп, — говорить Світлана.
— Ось дивіться, яка картопля, — показують найбільші бульби 7-річний Віталик Вареник та 10-річний Сашко Левченко. — Навіть сердечком є.

— Урожай залежить від сорту, — продовжує Свєта.

— У нас картопля цього року більш-менш, бо вибирали на посадку « білоросу». Вона путьова. Де попадалася просто біла — гірша, але є й дріб’язок.

— Ще хороша картопля сорту «повінь», — додає Ганна Олександрівна.

— Картопля добре родить, як новий сорт і на новому місці посаджена, — каже 38-річний Станіслав Левченко.

— Ми як на новому місці посадили та щедро вдобрили, сортова картопля вродила хороша, — говорить про свій урожай дружина Станіслава 37-річна Зоя.

Станіслав Левченко, маючи техніку, обробляє городи людям.

— Картопля цього року не дуже, — авторитетно підсумовує. — Зразу зав’язалася хороша. А тоді два місяці дощу не було.

— Від випускного, — підказує Світлана. — У день, коли був випуск у дочки Юлі, дві години дощ ішов. Я так засмутилася — у доньки плаття зі шлейфом, думаю, забруднить. А земля була суха, швидко всмоктала воду. Відтоді ні краплі не впало. Жара стояла.

— Минулого року у людей картоплю копав, то одна була кіло двісті, малий мій забрав додому, — пригадує Станіслав.

— І доволі крупної було. Цього року гірша.


Віталик Вареник та Сашко Левченко показують врожай

Чоловік говорить, що лопатою копати картоплю люди вже не хочуть.

— У когось п’ять соток біля хати, а з лопатою стояти не спішать, — усміхається Ганна Олександрівна. — Звороти пообкопують і просять Славика: «Заїдь». Конем уже також не копають. Усі хочуть трактором. Або мотоблоком.

— За сотку беру 20 гривень, — продовжує Станіслав. — Де більший город — заїжджаю здоровим трактором, де менший — маленьким «китайцем» «Донг-Фенгом». Не вигідно одороблом чотири сотки орати. Усього за рік сотка картоплі обходиться десь 90 гривень (виорати за 25, посадити —15, обробити від жука — 12-14, покосити бур’ян — 15, викопати — 20). Із сотки, при середньому врожаї, людина вторгує ці 90 гривень. Собі залишиться «свинячка» — оце і весь навар.

— Картоплю продаємо. Цього року, кажуть, гривня вісімдесят за кілограм буде, — веде далі Ганна Левченко.

— А я думаю, що й такої ціни нам не запропонують, — сперечається Станіслав. — Гривня двадцять — максимум.

— У селі живемо, роботи нема, ото й садимо гектари картоплі, господарство тримаємо, — каже Ганна Олександрівна. — Минулої осені загнали в погріб шість тонн на зиму. А вона поросла. Навесні продавали по дві гривні за кілограм. Попотягали! Паростки здоровенні відкидали. Восени на неї ціна була 1,80, а весною — дві гривні.

— Заспокоюю себе, що таки ж дорожче продали, — хитає головою Славик. — А все одно менше вторгували, ніж заробили б восени. Картопля втратила вагу (сік пішов у паростки), плюс сил скільки доклали.

Вареники і Левченки розказують, що ковчинці відмовляються від городів і господарства.

— Раніше на полях були нарізки під картоплю засаджені. Зараз такого нема. Земля гуляє, — киває рукою Сталіна Вареник.

Станіслав — новатор. Він власноруч зробив сортувальний стіл для картоплі.

— Минулого року як перебрав руками 25 тонн картоплі, вирішив зробити сортостіл. Ним 25 тонн можна перебрати за два дні. Сортостіл відділяє картоплю на чотири фракції, за розміром. Як зробити такий стіл, знайшов в інтернеті.

Показав «перебирачку» і нам.

— Ось дивіться, — топчеться біля дерев’яно-металевої конструкції. — У барабан засипаю картоплю. Він повільно крутиться електродвигуном. У перше віконце випадає дрібна картопля, чим далі — крупніша. Під віконця підставляємо сапетки (верейки). На буйну картоплю — возик. Поряд ставимо дітей — вони, як сиплеться картопля, відбирають гнилу. Спеціальну сітку, через яку пролазить картопля, замовляв у Дніпропетровську. Вона обійшлася мені 700 гривень. Усі інші деталі знайшов дома.

«Вельми трудненько без тата»

— Маємо трьох дітей, — розповідає Світлана Вареник. — Найстарша Віка відучилась п’ять курсів на психолога у педагогічному університеті, Юля закінчила 11 класів і вступила у політех, найменший Віталик перейшов до другого класу. Юля поступила на платну основу. Було п’ять державних місць, а вона восьма. У рік маємо платити дев’ять тисяч гривень. А ще ж і жити в Чернігові десь треба. Старша думала іти на роботу кудись у Чернігів, тепер не знаємо. Мені допомога треба в селі, поки чоловіка нема. Мо’, й залишиться. У нас чотири корови і два теляти. А ще свині, птиця. Город. Рук і рук треба.

Вареники чотири рази брали кредит: на трактор, копалку, комбайн і на машину.

— Комбайн усі жнива простояв, бо Віті нема, — бідкається Світлана. — Картоплю копати попросила свого брата.

— І його ж хотіли в армію забрати, — долучається до розмови мама Станіслава та Світлани. — А він у 1998 році операцію на нирках переніс, шрам на половину боку. Незважаючи на це, медкомісія його визнала годним до служби. Так він давай їм розказувати: «У мене троє діток, чотирьох, восьми і десяти років. Куди я піду?» На село причепилися з тою мобілізацією от і до.

— Вітя каже: «А кому ця війна треба?» — веде далі Свєта. — Я йому за місяць дві тисячі вислала. Навіть воду питну купує, бо як місцеву в рот візьме — діарея мучить. Годують пшеничною кашею, чоловіка від неї вже верне. Ото й перебивається шматочком масла, ковбаси та чаєм. Висох отак (показує мізинець руки) за місяць. Віктору 44 роки, переніс два мікроінсульти, а за медкомісією — здоровий.

— Вельми трудненько Свєті з дітками без тата, — тяжко зітхає Ганна Левченко.

Вікторія Товстоног, Юлія Семенець, тижневик «Вісник Ч» №35 (1529)

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.