Різдво приходить – нумо Козу водити та меланкувати!

У давнину святкування Нового року та Різдва в Україні супроводжувалося не тільки піснями та застіллям, але й різноманітними театралізованими та обрядовими дійствами. Їхнє відлуння можна помітити й сьогодні. Наприклад, у містах і селах діти, підлітки, та й дорослі, ходять колядувати, щедрувати, засівати. Так робили ще наші предки, от тільки відбувалося це куди більш видовищно. Побачили б вони сучасні звичаї, могли б і не впізнати. Що ж так сильно відрізняє нас від наших прабатьків? Про це розкажемо у другій статті із серії різдвяних тематичних матеріалів.


У наш час обряд меланкування яскраво побутує в західному регіоні України. Фото Сергія Аніщенка

Де Коза ходить, там жито родить

У період різдвяних свят в Україні відбувалися вертепи та різноманітні театралізовані дійства. Люди співали, розігрували сценки, наряджалися та ходили селом, вітаючи родичів і сусідів. Особливої популярності набув обряд «Коза». Він відомий по всій країні, але передусім типовий для Полісся. Водили Козу ввечері 7 січня та 13-го на щедрівки.

Як пише доктор історичних наук Олександр Курочкін, саме на українському та білоруському Поліссі були зафіксовані найдавніші варіанти цього обряду. «Коза» є свого роду реліктом старовинного ритуального дійства, в якому поєдналися співи, музика, драматичні елементи та навіть магія. Його ядро становила календарна пісня «Го-го-го, Коза». Сюжетно з нею пов’язувався танець-пантоміма ряджених виконавців. До прийняття християнства обряд міг входити до системи язичницьких церемоній, пов’язаних із початком весняного нового року. Після реформи календаря обряд перенісся на зимові святки.

Основні дійові особи – Коза та Дід, котрий веде її за мотузку. Роль Кози виконував парубок у вивернутому кожусі, котрий тримав у руках вирізане з дерева опудало тварини з випаленими ніздрями та блискучими бляшками чи ґудзиками замість очей. Нижня щелепа Кози була рухомою, що дозволяло клацати нею під час вистави. На роги часом чіпляли дзвіночок або прикрашали їх різнокольоровими стрічками.

Взагалі ж костюм та ритуальна маска Кози в різних районах оформлювалися по-різному. Нерідко убрання Кози складалося з упряжної дуги, двозубих вил, сита, віника, сокири й інших побутових предметів. У ХІХ столітті з’явився комічний образ Кози-дівчини. Її жіночність підкреслювалася за допомогою намиста, картатої плахти, кольорових стрічок.

Ряджені розігрували традиційну виставу в кожній хаті, бо за повір’ям це обіцяло господарям щастя й добробут. Центральні моменти обряду – танок Кози, її «вмирання» та «воскресіння», які символізували круговорот часу й пробудження природи. Аграрно-магічна спрямованість обходів із Козою яскраво розкривається в тексті пісні, де в гіперболізованих образах малюється картина майбутнього щедрого врожаю:

Де Коза ходить, там жито родить,
Де Коза хвостом, там жито кустом,
Де Коза рогами, там жито стогами.

Пізніше обряд водіння Кози втратив своє первісне магічне значення, перетворившись на пародійно-гумористичну народну виставу. Дійство доповнювалося новими епізодами, розширювалося коло персонажів. Поряд із Дідом та Козою почали виступати Циган, Козак, Лікар, Торговець, Городовий тощо. Вітаючи господарів, ряджені розігрували все більше нових гумористичних сценок: «сварка Діда й Баби», «доїння Кози», «лікування Кози», «продаж Кози на ярмарку», інші.

Меланкування як спосіб залицяння


Наш консультант та гід по новорічно-різдвяним святам – композитор, викладач диячої фольклорної студії «ХатаПтаха» Віра Ібрямова-Сіворакша

Інше популярне колись дійство – «Меланка», або «Маланка». Відбувалося воно в день святої Меланії 13 січня. У минулому було поширено від Карпат до Слобожанщини та навіть розповсюдилось серед молдаван і румунів.

Образи «Меланки» відтворювали уявлення людей про навколишній світ. У дійстві використовувалися різноманітні маски. Серед них були маски, пов’язані з культом предків (дід та баба), маски демонологічних персонажів (чорт та смерть), тварин (кінь, коза, бик, журавель), соціально-побутові (пан, піп, жандарм, економ), етнічні (єврей, турок, циган та інші). Кількість та види масок істотно варіювались залежно від місцевих особливостей.

Походження обряду вивчено недостатньо. Відомо, що його джерела сягають слов’янських язичницьких часів, а можливо, навіть індоєвропейських уявлень. Тоді таке рядження виконувало певну магічну функцію. За допомогою первісних святкових церемоній з піснями, танцями, специфічними словесними виразами громади намагалися забезпечити здоров’я, урожай, добробут, приріст сім’ї та домашньої худоби в новому році. З цією метою ряджені виконували певні дії для «пробудження землі» – імітували оранку по снігу, сівбу й молотьбу, танці-стрибки на току і т. п.

У XIX столітті обряд «Меланка» втратив первісне значення і перетворився на новорічну розвагу, своєрідний сільський карнавал. Панівну роль у ньому відігравали шлюбні мотиви. Не випадково учасники обходів відвідували в першу чергу двори, в яких були дівчата шлюбного віку. За традицією роль Меланки виконував неодружений хлопець, перевдягнутий у жіноче вбрання. Разом із ним ходили парубки в образах Діда, Цигана, Ведмедя або Коня, якого Циган вів за собою, та інших. Ряджені цілу ніч ходили селом у супроводі музик і хору співаків. Під вікнами обов’язково виконували ритуальну пісню про Меланку. У ній розповідалося про молоду господиню, яка в одних варіантах випасала качурів або коней, у других – «шовки пряла», у третіх – «біль білила» тощо.

До хати Меланку пускали не завжди, тому співали та розігрували сценки найчастіше на вулиці. Меланка бешкетувала, могла обмазати сажею піч, відмести сміття від порога на середину хати, щось поцупити і тут же вимагати за це викуп. Інші учасники гурту в цей час попереджували господарів, що Меланка у них «шебушна», «вредна». Карикатурний портрет «гулящої та ледащої молодиці» слугував попередженням для дівчат, які стояли на порозі шлюбного життя. В ігровій формі ряджені по-своєму утверджували норми народної моралі та залицялися до молодиць.

Дізнатися більше про українські різдвяні традиції та долучитися до них зможемо зовсім скоро – 13 та 14 січня на фольклорному фестивалі «Коза». Приходьте на Красну площу й зігрівайтеся гарною музикою, смачною їжею та запальними танцями.

Тижневик «Семь Дней» №1 (791), 5 января 2017 года

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)