Дебальцівський котел. Спогади бійця, який побував у справжньому пеклі (відео)

Андрій Хоменко за позивним Хома один з тих, хто побували у справжньому пеклі – Дебальцівському котлі. Це зараз він кремезний та мужній, з величезним досвідом бойових дій, а в юності після закінчення загальноосвітньої та музичної шкіл по класу віолончель, Андрій мріяв продовжити навчання у музучилищі. Проте, життя внесло свої корективи.



Андрій Хоменко, учасник АТО, боєць 13-го окремого мотопіхотного батальйону: «На той час зарплатня вчителі була досить таки невелика. До того ж, як подумав, що мій вчитель років 10 ходить в одному й тому ж светрі, зрозумів, що для себе цього не хочу».

Тому і вступив до вечірньої школи, де навчався на автослюсаря. Працювати почав з 16 років. Далі була строкова служба у навчальному центрі «Десна». Після перепідготовки відправився в Ірак.

Андрій Хоменко: «Якщо порівнювати Ірак і АТО, то Ірак – це санаторій. Умови зовсім інші. Бойових дій немає, тебе ніхто не криє «артою», бліндажі там ніхто не копає».

Після повернення додому попри чималий досвід службу в армії не продовжив. Одружився. Має 13-річну донечку працював на Чернігівському автозаводі. Хлопець розповідає 2 синенькі Дельфіни, які ще й досі перевозять пасажирів міста, це саме робота його рук. Потім виготовляв спортивні вуличні тренажери, якими облаштовані майданчики не тільки у Чернігові та інших містах нашої держави, а ще й за кордоном. Андрій дуже тішиться з цього.

Коли на Сході нашої держави розпочалися бойові дії, під час першої хвилі мобілізації відправився боронити кордони України у складі 13-го окремого мотопіхотного батальону.

Андрій Хоменко: «На жаль, нам дуже багато дали молодих. В Дебальцево приїхало більше половини батальйону необстріляних хлопців, які нічого не чули, нічого не бачили».

Зараз події 3-річної давнини пригадує, як страшний сон

Андрій Хоменко: «Спочатку був Вуглегірськ. Там нашу одну роту взяли в облогу. Дуже важкі бої були, нас звідтіля заледве витягнули».

Таких величезних втрат можна було б уникнути, якби не одне але…

«Відсутність зв’язку. Друга причина, на мій погляд, це відсутність оперативного резерву та техніки. І ще одна причина, яка ще тягнеться з Радянського Союзу, офіцерів не вчили воювати», - каже Андрій.

Волею долі, каже Андрій, за день до самісінького пекла через контузію потрапив у шпиталь. Проте вихід наших бійців з Дебальцево спланованим назвати не може.

3 роки минуло з часу тих страшних подій, проте біль в серці не згас.

Андрій Хоменко: «Ніколи не забуду хлопців. Я ніколи не забуду очі Євгена Кравченко, якого я бачив останнім. Повірте, обстріли забуваються, а очі людей ніколи».

Стан безпорадності, в якому опинилися бійці, лякав найбільше.

Після демобілізації військові залишаються на одинці зі своїми проблемами, каже Андрій Хоменко. Він переконаний, що час не лікує, а війна робить колишніх бійців, зовсім іншими людьми. Змінюється сприйняття світу, відбувається переоцінка цінностей, загострюється відчуття справедливості. Та попри це, Андрій щасливий, адже незабаром вдруге стане татом. Дуже хоче сина та будує плани на майбутнє. А ще, мріє про мирне небо над головою.

Сюжет телеканалу «Новий Чернігів»

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (4)