Чорнорізькі волонтери працюють, щоб більше не їхали танки селом

Чорнорізькі волонтери виготовили і передали захисникам 18 маску­вальних сіток загальною довжиною біля 400 метрів, а також 220 пар в’язаних шкарпеток і багато килимків-сідушок.

Ніщо так не проявляє сутність людей, як важкі часи... Колись давно, навіть не пам’ятаю джерела, прочитала цю фразу, і чомусь вона закар­бувалася назавжди. Страшні часи, як лакмус, проявляють найкращі людські якості, прагнення до миру, справедливості, бажання підтрима­ти один одного і допомогти.

Коли поруч однодумці, які хоч і тихо, але настирливо роблять спільну справу, життя стає наповненим надією, а віра в те, що найтемніша ніч - перед світанком, стає міцнішою. А коли об’єднуються наші українські жінки, то будь-яка справа наповнюється любов’ю - до рідних, життя, країни.

У селі Чорний Ріг вже три місяці біля двадцяти жіночок витрачають свій час, який би могли присвя­ти родинам, волонтерській діяльності. Вони вже не тільки здружилися, а й ста­ли справжньою командою, в якій розуміють один од­ного навіть не з напівслова - з напівпогляду.



- Коли нашим захисни­кам знадобилися маску­вальні сітки, було прийня­то рішення їх виготовляти, - розповідає староста села Любов Михайлівна Водоп’янова. - З проханням навчити їх плести зверну­лися до холменської во­лонтерки, яка займається цією справою з 2014 року. Саме вона навчила, як правильно плести сітки, щоб був якнайкращий ма­скувальний ефект, підка­зала, де можна придбати основу для них, показала, як нарізати тканину, дала адреси, де можна дешев­ше її замовити.

На сітки був великий по­пит, адже потребували їх і в нашому прикордонні, і захисники-односельці, які воюють з ворогом на сході країни та на інших напрям­ках. А для їх виготовлення потрібні були жіночі руки.

- І знаєте, люди від­гукнулися. Я навіть не сподівалася, що нас буде стільки, - зізнається Лю­бов Михайлівна. - За цей час наші жіночки опанува­ли свої «виробничі проце­си», так би мовити, набили руку. Хтось ріже тканину на смужки, хтось робить на ній насічки для збільшен­ня маскувальних якостей, хтось вплітає ці смужки в сітку-основу. Наші сітки хлопці розбирають із вели­ким задоволенням, адже сплетені вони пікселем - це такий спосіб плетін­ня, щоб те, що під сіткою, не можна було побачити навіть з повітря. А ще ми сітки обшиваємо спеціаль­ним шнуром. Це робиться для того, щоб їх можна було накинути на техніку і закріпити.

- Я не втомлююся дяку­вати нашим людям. Дуже багато жителів села до­помагають нам: віддають старі речі, які наші майс­трині використовують для плетіння килимків-сідушок. Спочатку хлопці сміялися: «Ой, та навіщо? Не тре­ба.». А зараз - тільки да­вай, адже зручно і тепліше сидіти. А ще ми закупову­ємо нитки для в’язання. Наші жіночки в’яжуть теплі шкарпетки для захисни- ків-односельців і тих, хто захищає наше прикордон­ня. Коли хлопці радіють, і нам радісно, що можемо чимось їм допомогти.
- Любове Михайлівно, - кажу, - основа для сіток, нитки, шнури, тканина - це ж чималі гроші. Хто допо­магає гривнею?
- Допомагають жителі села - хто скільки може, не відмовляють наші бла­годійники, які працюють на території Чорнорізької громади, інші добрі люди. Ми всі вкладаємося в нашу спільну справу.

- Чи багато часу за­ймає виготовлення сітки? - запитую.
- Ми розпочали плетін­ня нової сітки розміром 11 метрів на 6 метрів у п’ят­ницю, а за два робочі дні вона вже була готова. Ми плетемо сітки шість днів на тиждень приблизно по 5 - 6 годин, один день за­лишаємо для домашніх справ. Всім нам вже не по 20 - 30 років, а більше, тож гудять ноги від тривалого стояння, болять від на­пруги руки і ломить спину, але на нас розраховують хлопці, і ми не можемо їх підвести.

Любов Михайлівна не стала називати поіменно всіх чорнорізьких волонте­рів і помічників, щоб нікого не пропустити, адже їх ба­гато.





- Я дуже вдячна всім волонтерам, які працюють добровільно і безоплатно, жителям нашого села за посильну допомогу, місце­вим сільгоспвиробникам і підприємцям, всім людям щирої душі, які нас підтри­мують, - каже Любов Ми­
хайлівна. - Завдяки цьому нашим захисникам було передано 220 пар шкарпе­ток, багато в’язаних килим­ків-сідушок, 18 маскуваль­них сіток шириною більше 4 метрів і загальною дов­жиною біля 400 метрів. Ми завершили плести «зиму» і вже отримали замовлен­ня на весняні сітки. Тож бу­демо працювати далі.

І, трохи помовчавши, додала:
- Я більше ніколи не хочу бачити і рахувати ро­сійські танки, які їдуть моїм селом.
.Ми всі більше ніколи не хочемо бачити росій­ських танків на нашій зем­лі.

Джерело: газета “Життя Семенівщини”, від 16.03.2023, Катерина ДИКА. Фото Любові Водоп’янової

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)