Чорнорізькі волонтери працюють, щоб більше не їхали танки селом
2023-03-26 16:06:56


Чорнорізькі волонтери виготовили і передали захисникам 18 маскувальних сіток загальною довжиною біля 400 метрів, а також 220 пар в’язаних шкарпеток і багато килимків-сідушок.
Ніщо так не проявляє сутність людей, як важкі часи... Колись давно, навіть не пам’ятаю джерела, прочитала цю фразу, і чомусь вона закарбувалася назавжди. Страшні часи, як лакмус, проявляють найкращі людські якості, прагнення до миру, справедливості, бажання підтримати один одного і допомогти.
Коли поруч однодумці, які хоч і тихо, але настирливо роблять спільну справу, життя стає наповненим надією, а віра в те, що найтемніша ніч - перед світанком, стає міцнішою. А коли об’єднуються наші українські жінки, то будь-яка справа наповнюється любов’ю - до рідних, життя, країни.
У селі Чорний Ріг вже три місяці біля двадцяти жіночок витрачають свій час, який би могли присвяти родинам, волонтерській діяльності. Вони вже не тільки здружилися, а й стали справжньою командою, в якій розуміють один одного навіть не з напівслова - з напівпогляду.

- Коли нашим захисникам знадобилися маскувальні сітки, було прийнято рішення їх виготовляти, - розповідає староста села Любов Михайлівна Водоп’янова. - З проханням навчити їх плести звернулися до холменської волонтерки, яка займається цією справою з 2014 року. Саме вона навчила, як правильно плести сітки, щоб був якнайкращий маскувальний ефект, підказала, де можна придбати основу для них, показала, як нарізати тканину, дала адреси, де можна дешевше її замовити.
На сітки був великий попит, адже потребували їх і в нашому прикордонні, і захисники-односельці, які воюють з ворогом на сході країни та на інших напрямках. А для їх виготовлення потрібні були жіночі руки.
- І знаєте, люди відгукнулися. Я навіть не сподівалася, що нас буде стільки, - зізнається Любов Михайлівна. - За цей час наші жіночки опанували свої «виробничі процеси», так би мовити, набили руку. Хтось ріже тканину на смужки, хтось робить на ній насічки для збільшення маскувальних якостей, хтось вплітає ці смужки в сітку-основу. Наші сітки хлопці розбирають із великим задоволенням, адже сплетені вони пікселем - це такий спосіб плетіння, щоб те, що під сіткою, не можна було побачити навіть з повітря. А ще ми сітки обшиваємо спеціальним шнуром. Це робиться для того, щоб їх можна було накинути на техніку і закріпити.
- Я не втомлююся дякувати нашим людям. Дуже багато жителів села допомагають нам: віддають старі речі, які наші майстрині використовують для плетіння килимків-сідушок. Спочатку хлопці сміялися: «Ой, та навіщо? Не треба.». А зараз - тільки давай, адже зручно і тепліше сидіти. А ще ми закуповуємо нитки для в’язання. Наші жіночки в’яжуть теплі шкарпетки для захисни- ків-односельців і тих, хто захищає наше прикордоння. Коли хлопці радіють, і нам радісно, що можемо чимось їм допомогти.
- Любове Михайлівно, - кажу, - основа для сіток, нитки, шнури, тканина - це ж чималі гроші. Хто допомагає гривнею?
- Допомагають жителі села - хто скільки може, не відмовляють наші благодійники, які працюють на території Чорнорізької громади, інші добрі люди. Ми всі вкладаємося в нашу спільну справу.
- Чи багато часу займає виготовлення сітки? - запитую.
- Ми розпочали плетіння нової сітки розміром 11 метрів на 6 метрів у п’ятницю, а за два робочі дні вона вже була готова. Ми плетемо сітки шість днів на тиждень приблизно по 5 - 6 годин, один день залишаємо для домашніх справ. Всім нам вже не по 20 - 30 років, а більше, тож гудять ноги від тривалого стояння, болять від напруги руки і ломить спину, але на нас розраховують хлопці, і ми не можемо їх підвести.
Любов Михайлівна не стала називати поіменно всіх чорнорізьких волонтерів і помічників, щоб нікого не пропустити, адже їх багато.


- Я дуже вдячна всім волонтерам, які працюють добровільно і безоплатно, жителям нашого села за посильну допомогу, місцевим сільгоспвиробникам і підприємцям, всім людям щирої душі, які нас підтримують, - каже Любов Ми
хайлівна. - Завдяки цьому нашим захисникам було передано 220 пар шкарпеток, багато в’язаних килимків-сідушок, 18 маскувальних сіток шириною більше 4 метрів і загальною довжиною біля 400 метрів. Ми завершили плести «зиму» і вже отримали замовлення на весняні сітки. Тож будемо працювати далі.
І, трохи помовчавши, додала:
- Я більше ніколи не хочу бачити і рахувати російські танки, які їдуть моїм селом.
.Ми всі більше ніколи не хочемо бачити російських танків на нашій землі.
Джерело: газета “Життя Семенівщини”, від 16.03.2023, Катерина ДИКА. Фото Любові Водоп’янової
Ніщо так не проявляє сутність людей, як важкі часи... Колись давно, навіть не пам’ятаю джерела, прочитала цю фразу, і чомусь вона закарбувалася назавжди. Страшні часи, як лакмус, проявляють найкращі людські якості, прагнення до миру, справедливості, бажання підтримати один одного і допомогти.
Коли поруч однодумці, які хоч і тихо, але настирливо роблять спільну справу, життя стає наповненим надією, а віра в те, що найтемніша ніч - перед світанком, стає міцнішою. А коли об’єднуються наші українські жінки, то будь-яка справа наповнюється любов’ю - до рідних, життя, країни.
У селі Чорний Ріг вже три місяці біля двадцяти жіночок витрачають свій час, який би могли присвяти родинам, волонтерській діяльності. Вони вже не тільки здружилися, а й стали справжньою командою, в якій розуміють один одного навіть не з напівслова - з напівпогляду.

- Коли нашим захисникам знадобилися маскувальні сітки, було прийнято рішення їх виготовляти, - розповідає староста села Любов Михайлівна Водоп’янова. - З проханням навчити їх плести звернулися до холменської волонтерки, яка займається цією справою з 2014 року. Саме вона навчила, як правильно плести сітки, щоб був якнайкращий маскувальний ефект, підказала, де можна придбати основу для них, показала, як нарізати тканину, дала адреси, де можна дешевше її замовити.
На сітки був великий попит, адже потребували їх і в нашому прикордонні, і захисники-односельці, які воюють з ворогом на сході країни та на інших напрямках. А для їх виготовлення потрібні були жіночі руки.
- І знаєте, люди відгукнулися. Я навіть не сподівалася, що нас буде стільки, - зізнається Любов Михайлівна. - За цей час наші жіночки опанували свої «виробничі процеси», так би мовити, набили руку. Хтось ріже тканину на смужки, хтось робить на ній насічки для збільшення маскувальних якостей, хтось вплітає ці смужки в сітку-основу. Наші сітки хлопці розбирають із великим задоволенням, адже сплетені вони пікселем - це такий спосіб плетіння, щоб те, що під сіткою, не можна було побачити навіть з повітря. А ще ми сітки обшиваємо спеціальним шнуром. Це робиться для того, щоб їх можна було накинути на техніку і закріпити.
- Я не втомлююся дякувати нашим людям. Дуже багато жителів села допомагають нам: віддають старі речі, які наші майстрині використовують для плетіння килимків-сідушок. Спочатку хлопці сміялися: «Ой, та навіщо? Не треба.». А зараз - тільки давай, адже зручно і тепліше сидіти. А ще ми закуповуємо нитки для в’язання. Наші жіночки в’яжуть теплі шкарпетки для захисни- ків-односельців і тих, хто захищає наше прикордоння. Коли хлопці радіють, і нам радісно, що можемо чимось їм допомогти.
- Допомагають жителі села - хто скільки може, не відмовляють наші благодійники, які працюють на території Чорнорізької громади, інші добрі люди. Ми всі вкладаємося в нашу спільну справу.
- Чи багато часу займає виготовлення сітки? - запитую.
- Ми розпочали плетіння нової сітки розміром 11 метрів на 6 метрів у п’ятницю, а за два робочі дні вона вже була готова. Ми плетемо сітки шість днів на тиждень приблизно по 5 - 6 годин, один день залишаємо для домашніх справ. Всім нам вже не по 20 - 30 років, а більше, тож гудять ноги від тривалого стояння, болять від напруги руки і ломить спину, але на нас розраховують хлопці, і ми не можемо їх підвести.
Любов Михайлівна не стала називати поіменно всіх чорнорізьких волонтерів і помічників, щоб нікого не пропустити, адже їх багато.


- Я дуже вдячна всім волонтерам, які працюють добровільно і безоплатно, жителям нашого села за посильну допомогу, місцевим сільгоспвиробникам і підприємцям, всім людям щирої душі, які нас підтримують, - каже Любов Ми
хайлівна. - Завдяки цьому нашим захисникам було передано 220 пар шкарпеток, багато в’язаних килимків-сідушок, 18 маскувальних сіток шириною більше 4 метрів і загальною довжиною біля 400 метрів. Ми завершили плести «зиму» і вже отримали замовлення на весняні сітки. Тож будемо працювати далі.
І, трохи помовчавши, додала:
- Я більше ніколи не хочу бачити і рахувати російські танки, які їдуть моїм селом.
.Ми всі більше ніколи не хочемо бачити російських танків на нашій землі.
Джерело: газета “Життя Семенівщини”, від 16.03.2023, Катерина ДИКА. Фото Любові Водоп’янової
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
комментарии (0)
Оставить комментарий
другие новости
Олексій Пономаренко, що вимагав 600 доларів за прийняття добровольця д...
2023-06-04 13:55:30
Безпритульних собак знову на вулицю?
2023-06-04 13:24:48
У Срібному з’явився майстр, який ремонтує ноутбуки та телефони
2023-06-03 17:59:16
Судима за порнографію Анжеліка Гарбуза знову оскандалилась
2023-06-03 17:39:46
Багатодітна родина з Прилуччини розповіла, як вдається ростити п’ятьох...
2023-06-03 16:33:55
84 жителі Ягідного, що на Чернігівщині, яких росіяни насильно утримува...
2023-06-03 15:53:00
Прилуцький підприємець відремонтував частину міської дороги власними к...
2023-06-03 15:42:48
Село в шоці: самогубство вчинила медсестра
2023-06-03 15:33:35
Чернігівську ТЕЦ передають у господарське відання міста
2023-06-03 14:52:32
Чоловік, якого врятували з водойми поліцейські досі в реанімації
2023-06-03 14:21:00