Чужа дитина — не тягар, так вважає подружжя Оксани та Івана Кожеми з Корюківки
2024-09-28 17:17:04
850
1
Війна продовжує сиротити дітей України. Згідно з оприлюдненими даними внаслідок воєнних дій без батька залишилися вже понад 13 тисяч хлопчиків і дівчаток, більш ніж 1700 втратили і тата, і маму. І це лише приблизні цифри, бо частина свідоцтв про смерть ще не зареєстрована, а частина батьків перебуває на тимчасово окупованих територіях, у полоні, в розшуку — як зниклі безвісти.
Яким би парадоксальним це не здавалося, та навіть під час воєнного стану діти залишаються бездоглядними і через байдужість, пиятику рідних батьків — у судах і зараз розглядають справи про позбавлення батьківських прав.
На щастя, знаходиться немало українців, які беруть таких дітей на виховання у свої сім’ї, і не задля розв’язання своїх проблем та грошей від держави. Знають, що ці діти не такі ідеальні, як у фільмах про усиновлення, що вони мають свій (часто непростий) досвід, спадкові фактори і хронічні хвороби. Та все одно готові любити їх і дбати про них як про власних.
...Оксана та Іван Кожеми з Корюківки створили прийомну сім’ю у 2022-му — після повномасштабного вторгнення. Їй було 49, йому 52. Мали власну дочку-студентку.
— Вирішили: допоможемо в цей важкий час хоча б одній дитині, — говорить Оксана Миколаївна.
— Звернулися до Служби у справах дітей. Зібрали потрібні документи, пройшли навчання. Дуже хвилювалися перед першою зустріччю. Та нам пощастило: Алі- на виявилася доброю і відкритою дівчинкою.
Їй тоді було вісім з половиною. Мама і тато позбавлені батьківського піклування. Із чотирьох місяців дівчинку — скільки було сил — ростила прабабуся. Потім — дитбудинок.
У нас Аліна освоїлася швидко. Зразу підійшла до доччиного фортепіано: наша Настя — майбутня музикантка, закінчує магістратуру. І поселили ми її в Настину кімнату. Потім вони познайомилися, подружилися. Настя приїде — Аліна від неї не відходить. Постійно телефонують одна одній, спілкуються в соцмережах.
Аліна любить співати — ми записали її в школу мистецтв. А навчається (у п’ятому класі) в ліцеї №2. Там і чоловік працює.
Сама ж Оксана Миколаївна — головний бухгалтер у міській раді.
Запитую, чи одразу Іван Андрійович погодився стати прийомним татом чужій дитині. Бо багато чоловіків просто бояться йти на таке.
— Це було наше спільне рішення. Переживали тільки, чи підійдемо за віком (прийомні батьки мають забезпечувати всі потреби й інтереси дитини до її повноліття — 18 років, і до того, як батьки стануть пенсіонерами. Якщо один із прийомних батьків досяг пенсійного віку, то час перебування в них дітей визначається за віком молодшого з батьків. — Авт.). Але й тут усе склалося. Коли Аліні виповниться 18, мені ще не буде 60-ти.
— Виростити встигнемо, дасть Бог, ще й на весіллі погуляємо, — каже і староста з Охрамієвичів (на Ко- рюківщині) Віктор Мисник. Йому 47, дружина Марина на 10 років молодша. У їхньої прийомної сім’ї — своя історія.
— Мої сини вже дорослі (старшому 24, молодшому 18), а спільних дітей у нас із Мариною не було, — розповідає Віктор Дмитрович. — А з березня минулого року є — Оля.
Про її батька інформації немає, мати померла. Дівчинка з року і семи місяців виховувалася в дитбудинку.
Ми, коли вирішили створити прийомну сім’ю, хотіли взяти на виховання дитину, якій дуже бракує любові. Оля була саме такою.
Коли ми вперше побачилися, їй було всього шість років. Маленьке таке, беззахисне...
— Усі хочуть, беручи таку дитину в сім’ю, щоб вона була слухняною, вихованою, акуратною.
— Це — діло наживне. Я вважаю, що немає трагедії, якщо Оля забуде почистити зуби чи не поскладає своїх речей. На те ми й батьки (хоч і прийомні), щоб навчити її це робити. Не біда, якщо зробить шкоду. Хіба діти ростуть без шкоди? Важливо інше — щоб між нами була довіра.
Оля почала називати нас мамою і татом з першого дня. Але тоді це були просто слова. Тепер же, коли ми прожили разом більш ніж рік і між нами вже з’явився неабиякий емоційний зв’язок, ці слова набули ваги.
Крім цих двох, на Корюківщині створено ще 9 прийомних сімей, у яких виховується 14 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування. Діє також один дитячий будинок сімейного типу (у ньому 5 дітей), 41 опікунська родина (всього 62 дитини).
У колеги Віктора Мисника — старости Задесенського округу (на Сосниччині) Леоніда Ляшика і його дружини Ольги Сліпкань своїх дітей немає, а на вихованні — двоє. Тільки сім’я в них не прийомна, а патронатна: діти виховуються в ній не до повноліття, а тимчасово — поки їхні батьки перебувають у складних життєвих обставинах. На Сосниччині вона перша.
— Створити саме таку сім’ю нас переконали в Службі у справах дітей, — пояснює Леонід Миколайович. — Своїх дітей у нас не було, і ми ще до повно- масштабного вторгнення планували дитячий будинок сімейного типу. Я почав робити прибудову, щоб у кожного нового мешканця була своя кімната. Вигнав стіни, залишалося накрити дах. І тут — війна. Усе заморозилось.
Повернулися до наших планів тільки цього року. Закінчили ремонт, зібрали документи, пройшли навчання. Дружина — вихователь, я — помічник. Хоча свого першого досвіду ми набули ще раніше — 7 років тому.
Так склалися обставини, що подружжя взяло під опіку двох двоюрідних сестер і брата Ольги. Леонідові на той час було 35, його дружині 30.
— Нічого, впоралися. Зараз ті наші діти вже повнолітні.
— А нинішні які?
— Вони в нас із травня. Гриші 15, Ксені скоро буде 9, а пережили вони вже чимало. Бувають колючими, впертими.
— Ви строгі з ними?
— Строгий? Ні. Бо в мене теж було непросте дитинство. Ріс у бідній родині. Батьки не мали навіть нормального телевізора. Купив їм, коли вже почав працювати.
— Як діти вас називають?
— На ім’я — Оля, Льоня.
— А зі своїми батьками вони спілкуються?
— Так. Хоча, якщо чесно, іноді мені цього б і не хотілося. Особливо коли батьки «вмикають» турботу і починають розпитувати: «А ви сьогодні хоч щось їли?»
— Ксеня з Гришею у вас на кілька місяців. А що буде з ними далі?
— Хотілося б вірити, що їхні рідні батьки розв’яжуть свої проблеми і дітей повернуть додому. Або що їх візьмуть до себе хороші люди.
Джерело: газета “Гарт”, Марія Ісаченко
Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш
Telegram.
Оставить комментарий
другие новости
Чернігівські військові розповіли, як росіяни рівняють з землею населен...
2024-12-05 18:14:57
У Малодівицькій громаді під час обстрілу горіх врятував життя двох род...
2024-12-05 17:06:07
Світлана Хулаб дивом врятувалась з будинку, у який влучив «Шахед»
2024-12-05 16:32:21
У збитої на пішохідному переході Лілії Коровкевич залишилось двоє діте...
2024-12-05 15:56:37
У Чернігові гинуть коти під капотами автомобілів
2024-12-05 15:44:01
Поліцейський переїхав земляка
2024-12-05 15:10:50
5-річний Назарчик досі в реанімації, водійку відправили в СІЗО та приз...
2024-12-05 14:58:08
У голови Чернігівської обласної ради з'явився новий радник
2024-12-05 14:05:37
Як у Чернігові відзначатимуть День Святого Миколая
2024-12-05 13:51:14
Через рік і місяць чотири з п’яти фінських будинків у Новоселівці доче...
2024-12-05 13:15:41
Теж не вважаю це проблемою. Бува хлопи у мене запитують, а що як що я візьму разведєнку с прицепом? А я і відповідаю, що насправді всім пох на тебе, на твою развєдєнку і на прицеп. Можеш даже з моральної точки зору і не заморачиваться. А ось з економічної, з фінансової, то тут вже суспільство строго дивиться на ці речі.