Володимир Денисенко може зліпити 50-70 горщиків за день

Володимир Денисенко з Олешні. Село на Ріпкинщині, де є поклади глини. Майстру 57 років. З них 25 професійно займається гончарством. З родини гончарів. Батько Микола Денисенко теж був майстром. Років 20 тому в Олешні гончарювали в кожній другій хаті. А тепер, зі слів Володимира Денисенка, працюють двоє. Юрій, двоюрідний брат Володимира, і сам Володимир Денисенко.
Був приватним підприємцем. Міг працювати і вісім, і 10 годин.

— За вісім годин старі люди робили багато, — каже. — Від сотні до двох сотень горщиків-півторачок. Я ж робив штук 50-70 за день. Горщики. Зокрема порційні горщики на пів літра. Мисочки, вазочки, гладишки (високі глечики), макітри, чашки. І навіть красиві амфори для вина. Під замовлення.

Нагадує про необхідну посидючість. І про фізичну силу.

— Коли почав, — згадує, — спина боліла. — Працюєш не годину і не дві. Напружене все: спина, ноги, руки, голова.
Нині Володимир Денисенко — водій у старостаті. Ліпить на дозвіллі.

— Серйозно займатися — коли конвеєром. Одні продаєш, інші виготовляєш. А так, як я... — змиває з рук в’язку глину. Однак покупців не розгубив. Хоч продавати через війну стало складніше.
— В Україні продаю, — каже. — Раніше торгував на Козелеччині, у Городні. З Коростеня забирали. Тепер — Чернігів, Мена. Може, і далі їх відправляють, не знаю.

З дому продає літровий горщик за 30 гривень. Дволітровий, відповідно, — за 60. На ринку наполовину буде дорожче. А то й більше.
Горщики беруть для печей, грубок, духовок. Можна й на газову плиту ставити. Але на плаский розсікач.

— Дружина борщ варить у горщику, — ділиться. — Їжа відрізняється, звичайно. Смачніше в горщику.

Особливість олешнянської глини — у різноманітті. Буває біла, сіра, червона, чорна.
— Під великі горщики беремо одну глину, — показує на піч, де вони сохнуть. — Під малі — іншу.
Часто сорти глини поєднують. Ще один етап — закачування, розкочування. Розтирання до однорідної маси.



— Я пропускаю ще й через прес, — струшує глину з чорних робочих штанів. — Дістаємо камінчики, сміття.
Це треба, щоб не було бульбашок. З повітрям. Через бульбашку горщик може лопнути.
Пробую качати на лавці кочиво і я. Наче тісто. Але воно, порівняно з глиною, — пушинка. Глина слухається, але неохоче. Стискати треба. Сила потрібна в руках. Ох, і боліли назавтра м’язи в плечах. І навіть шия.

— Горщик на два з половиною літри, — ставить на полицю. — Буде двійка, як висохне. Бо наша глина всихається. Чим товщий горщик, тим більше всихає.
Якщо в хаті тепло, до вечора притирати будемо, — каже. — Воно підтугає (тужавіє). Руками беремо й тремо. Щоб рівненькі стали. Дружина допомагає.
Світлішають — значить починають сохнути. Треба добу приблизно. А можна й дві-три.
Досихають горщики на печі, — показує.

Сушка обов’язкова. Щоб не полопалися при обпалюванні. Особливо, якщо жирна глина. Температуру даси — може лопнути.

— Доки до кінця не обпалиш, не знаєш, заробив ти чи ні, — каже. — Може стояти, а може й пропасти.

Обпалені горщики — як цегла. Міцні. І на вигляд такі. Щоб блищали, є різні способи.

— Беремо мазут (отработку), обмазуємо, — каже. — Мазут вигорає, блищання лишається. А є спеціальний харчовий порошок для кераміки. Теж для блиску.
Обпалюють гончарні вироби в горні.
Горн — це піч. Але не та, де варять борщі. Горн — на вулиці. Він, як піч на два боки. З одного підкидають дрова. З протилежного ставлять горщики, — бере поліно. — Зазвичай топимо сосною. Можна додавати під кінець дуб. Для температури. Максимальна буде до тисячі градусів.
Обпалюємо вироби від 12 до 15-16 годин. І навіть до 18. Дістаємо через добу-дві.
І це ще не всі секрети. 

— Ставлю горщики в горн, готуючи до обпалення. На ніч газетами прикриваю верх, щоб не надто сохли. Бо може
покривити їх. Один бік потягне і викинеш.

Джерело: фейсбук-сторінка "Вісник Ч", Тамара Кравченко , Ольга Самсоненко

Хочете отримувати головне в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram.

комментарии (0)