З полону до діджейського пульта: історія чернігівського строковика

Богдан Бочко 

Богдан Бочко - чернігівський діджей, звільнений російського полону. Захоплюється музикою з 15-ти років, під час строкової служби потрапив у полон до росіян, де провів 2.5 роки. Бочко має особливо відзнаку від Головнокомандувача ЗСУ - нагрудний знак "За незламність" та досвід, який не порівняти ні з чим. Богдан має вищу освіту за спеціальністю юрист. Коли прийшла повістка - пішов служити у 140-й окремий батальйон морської піхоти.

Строкова служба Богдана розпочалась у 2021-му році. І мала б завершитися навесні 2022-го. Але плани змінила повномасштабна війна. 24 лютого 2022 року з 5-ї ранку чоловік сидів разом з іншими строковиками у траншеї в м.Скадовськ під постійними російськими обстрілами з моря, Богдан провів 2 дні. Потім їх відправили до Олешківських Пісків, звідти вони пішки попрямували до села Саги, де вперше побачив російські танки біля себе.

На той час він і його товариші здали військову форму та військові квитки. Під час перевдягання Богдан і побачив, що за метр від нього їде російський танк і йде піхота. Хлопці почали спокійно йти дворами селища у цивільному одязі, аби не привертати до себе уваги російських військових. Далі місцеві люди почали розповідати, що росіяни ходять по хатах, шукаючи АТОвців та строковиків, списки яких вони мали на руках.

Богдана знайшли 9 квітня у селі Широке. Його та хлопців, з якими він переховувався здав священнослужитель церкви московського патріархату.

Розповідає, що росіяни, коли схопили їх спочатку повезли до Скадовську у дельфінарій, де вже було багато полонених строковиків, пізніше його групу (усього їх було 13 чоловік) перевели до Нової Каховки. Там умови були складні, проживали у гаражах, нужду справляли у відра, пили воду раз на 4 дні, їли один раз на день. Далі був Севастополь, там були гарні умови проживання і харчування.

Після Севастополя Богдана відправили до СІЗО у Воронежі, а потім переводили в інші місця. Кожного разу їх зустрічав живим коридором російський спецназ, або наглядачі СІЗО, представники якого били українських хлопців кийками. Потім вели до бані, де збривали волосся на голові і обличчі, в тому числі брови. Після бані до полонених приміняли шокери. За 3 місяці перебування у Воронежі били постійно кожного дня. По 6 разів на день заставляли співати гімн російської федерації, заставляли вчити пісні "Катюша" і таке інше, вчити вірші і потім розповідати їх на пам'ять.

Після Воронежу відправили до Курська, це був перевалочний пункт, звідти його знову повернули до Севастополя. Вже після звільнення з полону, Богдан дізнався, що це мав бути обмін, але він так і не відбувся. У Севастополі Богдан вперше побачив представників "Червоного Хреста". Вони спілкувалися через перекладача.

Далі був перевід до Ростовської області, куди Богдана розподілили до чоловічої колонії суворого режиму. Під час медогляду Богдану намагалися відрізати палець канцелярськими ножицями. Ножиці прокручували на пальці, допоки не стала видна кістка. У камерах полоненим сідати було заборонено. За порушення били. Під час прогулянок на українців натравлювали собак. Частину час Богдан провів в одиночній камері. Щодня його виводили прибирати 2 поверхи. Наглядачі змінювались і кожен з них знущався з українців, як тільки можна. Підйом був о 6 ранку, спати дозволяли о 22.00, у цей проміжок треба було стояти з опущеною головою і руками, заведеними за спину.

Під час одного з таких днів перебування у цій колонії Богдан почув у своїй голові дуже чітко голос тата, який казав "Синок, все буде нормально ти скоро будеш вдома".

Під час перебування у Каменськ-Шахтинську у виправній колонії №12 у Богдана зіпсувалось здоров'я. Одного разу чоловік мав проблеми з яснами, флюс відчувався навіть під оком. Тоді він звернувся до так званого медпункту, де йому вирвали зуб без анестезії.

Богдан розповідає, що коли потрапив у полон важив 120 кг., а коли їхав на перший обмін, який зірвався - 75 кг.

Богдана обміняли 24 серпня 2024 року в День Незалежності України, 115 на 115.

Згадує, що спочатку не повірив, що він Україні, коли їх повезли на обмін. Найнезабутнішим моментом був день, коли він перебуваючи в обласній лікарні побачив очі тата. Каже, що ніколи до того дня сліз тата не бачив і не хоче більше бачити.

Богдан каже, що після повернення додому не має потреби у послугах психотерапевта чи психолога. Пояснює це тим, що людина, яка не пройшла полон не зрозуміє через що проходять українські полонені і не зможе допомогти. Зараз чоловік відволікає себе роботою від думок про полон. Діджеїть у нічних клубах міста.



Джерело: телеканал "Дитинець"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)