Костянтин Батог у Малому Усті поремонтував дорогу, довжиною 2 кілометри

Сосничанин давно, років 16, має в селі дачу, до якої добратися непросто, особливо навесні чи після дощу. Він не місцевий мільйонер, заасфальтувати вулицю йому не під силу. А ось поремонтувати проблемні місця, розчистити обочини може власним коштом - все своє трудове життя по півроку він провів у плаванні, будучи моряком.

Він не дочекався поки це зробить селищна рада. Адже питання ремонту дороги зазвичай вирішуєть­ся органами місцевого самоврядування. Сільська рада, у свою чергу, повинна організувати ремонт дороги, використовуючи кошти з місцевого бюдже­ту або залучаючи інші джерела фінансування.

Органи місцевого самоврядування відповіда­ють за дороги в межах населених пунктів, і зазви­чай ремонти фінансуються з бюджету громади. Сосницька селищна рада щорічно проводить грей­дерування та підсипку деяких вулиць. Дорогу, про яку йдеться, потрібно добре насипати. Костянтин не чекав поки хтось відремонтує дорогу, бо у кож­ного свої першочергові завдання.

В день, коли ми побували в Малому Усті, Костянтин Миколайович працював разом із своїми двома помічниками - племінником та його другом. Ось що він розповів.

- Це ніякий не задум. Це необхідність. Ми ніколи не закінчували цю дорогу латати, щоб якось про­їхати до своїх будинків. Працюємо всі хто скіль­ки може. Леонід Гусєв, Микола Труба, ще пара із Прилук допомагає. Грошей ніхто ні з кого не зби­рає, все добровільно. То це йде наступний етап ре­монту проблемних місць. А їх до десятка, це прак­тично 2 кілометри. Колись була ділянка зовсім не проїзна, навіть трактори грузли. Тоді 17 КАМАЗів бою, щебеню вивіз. Нині його не видно, але про­їхати можна. Будемо за основу привозити пісок, по­тім встеляти щебенем чи боєм. Власної техніки не маю, трішки допомагає сусід трактором. Ось сьо­годні найняв грейдера із Сосницького КЖУ, за го­дину роботи бере 1 200 грн. Працював інтенсивно 4 години, вдалося зробити профілювання всіх про­блемних ділянок. Це невеликі гроші, але зроблено багато, - сказав ініціатор.



На фото : Костянтин Батог із своїми помічниками

Про себе, як про моряка, Костянтин говорити не любить. Моряком він став спонтанно. Після шко­ли, у 1997 році, він поїхав в Одесу, сподобалось, закінчив там ПТУ №17. Потім було 2 роки строко­вої служби, а після закінчення морської академії став морським офіцером. Сказати, що він в захо­пленні від свого вибору - не може, оскільки задово­лення великого не одержував. Проте, він каже, що до всього людина звикає, так і він. За його підра­хунками, на Сосниччині 17 моряків. Користуючись нагодою, вітаємо всіх з їхнім професійним свя­том, яке вони зустрічатимуть 25 червня. Костянтин Миколайович поділився з нами тим, що він хотів би бути вільною людиною. В його розумінні, це люди­на, яка займається, наприклад, економічною діяль­ністю без перешкод держави. Загалом у світі бага­то речей, які його захоплюють, наприклад, кванто­ва механіка, музика. До речі, у Одесі він був учас­ником гурту, писав і виконував власні твори, грав на гітарі. Окремо нижче ми розповімо про його збір­ку.



На фото : баня

Костянтину Батогу подобається стиль життя у селі, це краще ніж сидіти у квартирі. Вперше, коли друзі його запросили у Мале Устя, він побачив село по-новому. Так, як і більшість сосничан, він бував у Малому Усті, знав центр села. А коли побував далі, вглиб, залишитися байдужим не міг. Він придбав тоді будиночок. Щоб було де помитися після робо­ти, заходився будувати баньку. На око впав дров­ник, але пізніше виявилось, що він трухлявий, тому вирішив розширити фундамент до розмірів 6 на 6 і так «виросла» баня. Це так скромно розповів чоло­вік. Але коли побачили на власні очі... Це дуже кра­сива сучасна будівля з русалками по обидві сторо­ни на вхідних колонах. Відпочивати на такій сади­бі на березі озера звичайно краще, ніж у квартирі. Старенької хатини на дворищі вже нема, тільки са­райчик. Щоб було де жити, чоловік поруч придбав добротний будиночок. Зайнятися добрими справа­ми є де. Але щодо планів Костянтин Миколайович не далекоглядний. «Поки можемо - доти й роби­мо», - каже він і наводить слова свого друга: «Де ми, а де завтра». Тобто все треба робити сьогодні, і жити потрібно сьогодні.

Тому чоловік нікого не чекає, робить дорогу вже сьогодні. Односельці з цієї частини кутка, які корис­туються щодня дорогою, дуже вдячні Костянтину Батогу за його добру справу, кажуть, що робота, яку він робить, дуже потрібна і навряд чи влада порахує потрібним ремонтувати дорогу, де чима­ло хатин, в яких ніхто не проживає. Насправді село розширюється з кожним роком, дачників і пересе­ленців тут більшає.

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена КУЗЬМЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)