На Чернігівщині попрощалися з двома захисниками

7 липня в селі Бобруйки на Чернігівщині прощалися зі старшим сержантом поліції — 38-річним Миколою Гришковим. Чоловік загинув 2 липня 2025 року під час виконання бойового завдання на Торецькому напрямку.

За інформацією Головного управління Національної поліції міста Києва, останніх 10 років Микола служив у поліції столичного метрополітену. У червні 2024-го долучився до стрілецького полку поліції особливого призначення.

Чоловік був родом із села Дробишів Новгород-Сіверської громади. Після початку повномасштабного російського вторгнення родина Миколи переїхала до села Бобруйки.

Поховали Миколу Гришкова на кладовищі у Бобруйках. У нього залишилися дружина, батьки, сестра та брат.



В цей же день 7 липня у Чернігові поховали в останню путь провели захисника — молодшого лейтенанта, командира стрілецького взводу 405 батальйону Дмитра Кузьменка, який майже рік вважався зниклим безвісти.

Про це повідомила сестра загиблого на своїй Facebook-сторінці.

Дмитро Кузьменко народився 15 січня 1982 року в місті Нойштрелітц (Німеччина), в сім'ї військовослужбовця. Згодом родина повернулася до Чернігова, де і пройшло його дитинство.

Навчання Дмитро розпочав у місцевій загальноосвітній школі №11. В 1992 році, у зв'язку з переведенням батька до нового місця служби у м.Умань, Черкаської області, навчався в Уманській середній школі №5, де й отримав свій перший атестат про неповну середню освіту.

У 1996 році Дмитро вступив до Чернігівського ліцею з посиленою військово – фізичною підготовкою. Після закінчення ліцею вступив до Харківського військового університету ППО.

У зв'язку зі скороченням військових закладів після третього курсу був переведений на навчання на факультет "Комп'ютерні системи та мережі" в Харківській національний університет Повітряних сил України імені Івана Кожедуба, де й отримав вищу освіту.

Після закінчення навчання, одружився, жив і працював в місті Умані. У березні 2005 року народився син Данило.

У 2008 році Дмитро з сім'єю переїхав до Чернігова, де створив приватне підприємство. А у квітні 2013 року народився син Георгій.

До лав оборонців він долучився в перший день повномасштабного вторгнення — спочатку став на захист рідного міста.

У травні 2022 року був направлений до 54 бригади на Донецький напрямок у місто Курахове. Під час несення служби в бою з ворогом у липні 2022 року отримав контузію, побратими вважали його загиблим, але він вижив.

Після тяжкої психологічної реабілітації Дмитро знову повертається у військо.

У лютому 2024 року боєць йде на фахові курси тактичного рівня з підготовки офіцерського складу у Національну Академію Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.

21 липня 2024 році наказом Командира військової частини А 4583 Дмитру присвоїли офіцерське звання — молодший лейтенант та з бойовим досвідом призначили на посаду командира 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти 405 батальйону 32 бригади, яка в той час дислокувалася біля міста Торецьк Донецької області.

24 липня 2024 року прибув до військової частини у місто Дружківка, Донецької області для подальшого проходження служби.

25 липня 2024 року, вночі, вийшов з побратимами на завдання і не повернувся. Останній раз Дмитро виходив на зв'язок 26 липня 2024 року о третій годині ночі й просив про допомогу, бо мав тяжкі поранення. Почався сильний артобстріл і звʼязок з ним обірвався. Це був його останній бій.

З 26 липня 2024 року Дмитро вважався безвісти зниклим за особливих обставин. Повернули тіло бійця під час репатріації, опізнали його за допомогою ДНК-експертизи.

Поховали бійця у Чернігові на кладовищі Яцево.

В Дмитра залишилися мама Валентина Іванівна, сестра Ірина з сімʼєю і два сини: Данило та Георгій.

Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)