Один з найвідоміших художників України Віктор Шульга переїхав з Андріївського узвозу на хутір на Чернігівщині

Віктор Шульга

Людська і творча доля відомого в Україні художника, нашого земляка Віктора Шульги складалася і складається успішно. Наразі, він сьогодні в зеніті слави, з величезним оберемком своїх творчих надбань, перемог, з безліччю створених ним прекрасних, живописних полотен.

Член Національної Спілки художників України, Заслужений художник України, постійний учасник Міжнародних та Всеукраїнських художніх виставок. Працював художником-постановником Національного академічного драматичного театру ім. І. Франка, робив сценографію декілька спектаклів в Київському державному академічному театрі на лівому березі Дніпра, в Національному академічному драматичному театрі імені І.Франка.

Учасник виставки українських художників в місті Любек (Німеччина); персональної виставки в Нью-Йорку. Персональні виставки в Києві в різні роки: «Полювання на метеликів», «Жінки, я вас люблю!», «Весна в Байдарській долині», «Малярський дует», – це все галерея «Тау-Кіта». Персональні виставки в Києві на різних авторитетних артмайданчиках»: «Посивіла моя Україна» (Центральний будинок художника Національної спілки художників України – ЦБХ); галерея «Арт-перформанс»; «Від зими до зими» (ЦБХ); «Ковток весняного коктейлю» (галерея «Мистець)…

А ще – виставки Фонду «Спокуса» в різних українських містах: Миколаєві, Лубнах, Прилуки, Чернігові… І це далеко не повний список!

Не варто вважати Віктора Шульгу улюбленцем долі, якому раптом неймовірно пощастило – за його успіхом стоять роки неймовірної натхненної праці, пошуки і прозріння, його жертовність і вміння слугувати живопису до останку…Стоїть його талант.

«Підійшов і зітхнув…»

До свого головного життєвого призначення він прийшов не відразу, хоч малював з дитинства і педагоги бачили в ньому цей дар. Батьки не підтримали його, і Віктор пішов спочатку навчатись до Прилуцького гідромеліоративного технікуму, де разом із товаришами створив вокально-інструментальний гурт. Писав пісні, аранжував, грав і співав – співав своїм рідкісної краси і чистоти голосом… Потім була армія, служба у прикордонних військах і… війна в Афганістані (це окрема і дуже болюча сторінка долі пана Віктора)…

Вже після повернення додому з війни, у 1984 році він вступив до Київського державного художнього інституту, закінчив його у 1990.

З тих пір минули роки, Віктора Шульгу давно вже заслужено вважають одним із найталановитіших художників України, метром кольору. Його роботи знаходяться в приватних колекціях та за кордоном, їх виставляють у галереях і на вернісажах, їх залюбки купують затяті колекціонери і тонкі знавці живопису.

Про що б він не писав, у його картинах завжди відчувається дух рідної землі, його не гламурна, скромна і неповторна водночас, така жива і рідна серцю краса. На його картинах кожен куток рідного прилуцького краю має свої унікальні прикмети і риси, які несуть в собі особливу енергію та натхнення. На його картинах все, як і в житті, як воно і є насправді.

«Зимовий ранок над селом», «Човни під дощем», «Абрикосовий цвіт», «Туман над озером», «Калина червона»… Кожен пейзаж чи натюрморт (митець працює практично в усіх жанрах) передає неповторну гармонію природи, відчуття спокою і єдності людини з довкіллям. Коли дивишся на квіти чи плоди на полотнах, то наче відчуваєш їх запах: запах конвалій і бузку, запах осінніх яблук, осінніх грон калини…





Картини Віктора Шульги

Його роботи присвячені простим, звичайним (і таким незвичайним!) людям, які все життя живуть і працюють в селі, не шукають щастя в столицях, тихо і віддано, без пафосу і гучних лозунгів люблять свою землю. «Вечірні посиденьки», «Рідні люди рідного краю»… Це наша епоха, що закарбована майстром в обличчях і долях цих людей.

На картинах – безліч краєвидів маленького хутора Високе поблизу Прилук, які вражають у будь-яку пору року, бані древнього Густинського монастиря… Ці місцини мають особливе значення в його житті.

У кожну з робіт майстер вкладає свій глибокий сакральний смисл, наповнює картини експресією, своєю неповторною кольоровою палітрою, своєю щемливою ніжністю, тишею і спокоєм...

– У картині повинно бути багато простору, повітря, – вважає художник. – Це як підійшов до квітучої яблуні – і вдихнув цей аромат, цю свіжість, чистоту. Так і до картини – підійшов і вдихнув…

Високе – місце сили, спокою і натхнення

Тепер для того, щоб побачити Віктора Шульгу і поспілкуватися з ним, не потрібно їхати до Києва у його столичну квартиру чи в майстерню на Андріївському узвозі. Тепер він живе на маленькому хуторі під селом Високим. Місцеві називають цей хутірець по-своєму, по-вуличному – Сичі, бо на ньому здавна жили люди саме з таким прізвищем. Сичі – це всього-на-всього декілька хат на найвищому березі Удаю, оточені мальовничими гаями, ярами, луками. Поряд – гора Весела.

Їдеш (бажано, позашляховиком) вузькою ґрунтовою дорогою до обійстя Віктора, і дух перехоплює: навколо така дивовижна, щедра краса! Первозданна, майже незаймана людиною, як величезний Едемський сад, в якому серед тиші – лише щебет птахів…

У ці перші травневі дні все навколо просто буяло, радувало різнотрав'ям, соковитою яскравою зеленню змішаного лісу, свіжістю та запахами… Ні, в місті такого ніколи не побачиш і не помилуєшся! Мабуть, щоб жити в такому дивовижному місці, потрібна особлива милість Господа – це потрібно заслужити!



Віктор мешкає тут один, він є майже єдиним власником цього хуторця, його землі і декількох будиночків.

У його хатині, якій більше 70-ти років, українська піч (він зробив її разом з пічником), піл, сволоки на стелі. Дві невеличкі кімнати – одна служить кухнею і вітальнею, друга – спальнею. У старовинному буфеті – книги (шедеври світової і вітчизняної класики), кубок із пензлями, стіл і звичайна селянська лава. На стінах – в’язки засушених трав, солом’яні капелюхи, старовинні ліхтарі, опудало риби-бичка, якого він колись спіймав прямо в Тихому океані (один з чотирьох світових океанів таки був у його житті!). А ще – цікаві, оригінальні пляшечки, схожі на фляги для води. Віктор розповів мені, що якось випадково купив насіння квітів (легенарія пляшкова) на базарі, посадив їх. Цвіли квіти лише вночі, до того ж – великими пишними суцвіттями. Одного разу довго не був вдома, а приїхав – і побачив замість квітів дивовижні плоди у вигляді пляшок… Говорить, стародавні воїни зберігали в них воду для пиття під час походів.

На хуторі він живе з 2012 року, ось вже тринадцяту зиму тут перезимував.

Але ж мешкає тут не один – поряд із ним, у його хуторянському королівстві, є ще мешканці, про яких він розповідає з любов’ю. Це Барва – його кінь, вірніше, красиве створіння жіночого роду, сама елегантність. Він купив Барву під Києвом на кінному заводі, отримавши гонорар за картину, і зробив собі подарунок, про який давно мріяв, бо у кожного козака повинен бути гнідий кінь. Є німецька вівчарка Гая, безпородний крихітний Громик, якого він жартома кличе карликовим алабаєм. А ще – кози, вівці, каченята, козенята, кури… Господарство чималеньке, воно потребує догляду, постійної турботи і часу.

Прокидається він рано, і відразу ж поспішає до своїх домашніх тваринок – усіх потрібно нагодувати, напоїти, видоїти кіз. І тільки після цього випиває свою першу ранішню каву…

Корми для тварин, вигін на пасовище, садіння городу, виготовлення козячого сиру… До сільської праці він звичний з дитинства: і косить, і сапує, і будує…Він – людина не тротуарів, а землі, бо народився в родині колгоспників в селі Рудівка на Прилуччині. Прадід по материнській лінії мав хутір до революції, був і бондарем, і теслярем, і в кузні працював…

– Всі мої діди і прадіди на землі працювали, – говорить Віктор, коріння у мене хліборобське…

Комусь може здатися, що при такому насиченому розпорядку дня у нього зовсім немає часу для творчості. Це не так, він, все ж таки, є (за один із попередніх років митець створив тут 50 картин). Віктор знаходить час і для живопису: у сусідньому, цегляному будинку є веранда, яка слугує йому за майстерню. З неї він бачить і Удай, і бані Густинської обителі, якій присвятив не одну роботу. Знаходить він час, щоб поплавати Удаєм на човні, порибалити, зробити якісь записки у щоденнику для майбутньої книги, навідати доньку Тетяну і онуків, привезти їм у Прилуки свіжих молока та сиру… І для того, щоб прийняти в своєму королівстві друзів з Києва, з Прилук. Сумує за братом Володимиром, за другом-художником Анатолієм Риженком, які відійшли в інші світи і вже ніколи не приїдуть до нього на гостини…

За кавою ми встигли з Віктором поспілкуватися на різні теми: про сенс життя і справжнього кохання, про витоки творчості і народження натхнення, про Бога, богів і Віру, про природу зла й жорстокості…

Він ненавидить війну, бо ще з тих, афганських часів добре знає, що війна – «це запах смерті, крові, заліза, це завжди трагедія…» З великим теплом згадував він про свою роботу в київському драматичному театрі імені І. Франка і про спілкування з неперевершеною особистістю Богданом Ступкою, про своє перебування в Нью-Йорку на Манхеттені, куди його запросили з тридцятьма картинами…

У його житті було все: вернісажі і галереї, різноманітні мандри і пригоди, а він все покинув і приїхав жити на хутір. Подалі від столичної метушні, політики, від ярмарки марнославства і лицемірства…

Я слухала його і думала: хто він, цей чоловік? Трохи мольфар, трохи волхв? Хуторянський Сократ? Бунтівник, що відмовився від світу, сховався за стінами скромного чернечого скиту, відлюдницького лісового схрону? Сховався у самого себе? А може, не сховався від світу, а навпаки – відкрив двері і хоробро увійшов у нього? Щоб відчувати цей недосконалий і такий прекрасний світ кожною клітинкою, щоб споглядати, медитувати, любуватися ним, закарбовувати його на своїх полотнах… Щоб відкривати зранку вікно і чути шелест листя на деревах, щоб сідати в сідло і скакати до горизонту, на захід сонця…

І цей хутір – його спокій і тиша, джерело його життєвої сили й енергії, з яких народжуються нові картини.

– Я вчинив так, як в одній з моїх картин під назвою «Мене немає ні з ким…», – сказав мені Віктор наостанок. – Живу в гармонії з природою, з часом, із собою… Я неймовірно щасливий тут...

Джерело: сайт газети "Чернігівщина", Лілія Черненко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)