Марина Каранда розповіла про діяльність молодіжного аматорського театру EX LIBRIS у Чернігові

У Чернігові на базі Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т.Г.Шевченка діє особливий молодіжний волонтерський осередок.

Його об’єднуюча щоденна справа – це збір коштів на ЗСУ засобами перформативних мистецтв. Тобто вистави, театралізовані екскурсії, реконструкції народних свят, інтерактивні лекції, поповнення фондів бібліотек книгами, тренінги з риторики, акторської майстерності, креативного письма, музичні літературники, гастролі до закладів інтернатного типу, навіть посадка декоративних рослин в рекреаційних зонах біля закладів культури – все це палітра дій молодіжного аматорського театру EX LIBRIS під орудою доцентки Марини Каранди. Сьогодні, навздогін Дню молоді, дамо слово художній керівниці цього різновекторного молодіжного колективу.

– Нагадайте, будь ласка, коротко про історію виникнення вашого театру та його покликання.

– Театр – це завжди трохи драматично і не так, як здається на перший погляд. Перші роки існування були по-дитинному безтурботні щодо самопрезентативності та власної історії. І раптом у січні 2024-го ми відзначили своє 10-річчя. Ось тоді вперше підбивали підсумки, рахували якісь цифри. І перш ніж озвучити все це розкажу про парадокс хронологічний з днями і роками народження і сезонами. Вони у нас не співпадають. Першу виставу «Снігова королева: коли діти виросли» (казку для дорослих) ми почали робити в грудні 2013 року, показали в січні 2014 – це і стало днем народження колективу. Тобто перший сезон відбувся у 2013-14 роках (а календарно один рік виповнився у січні 2015-го). Зараз ми закрили 12-й сезон, а 12-річчя відсвяткуємо у січні 2026-го. Як би там не було з хронологією, це роки натхненної праці, пошуку власного стилю, жанрів, креативних і фінансових партнерів, свого глядача, пристосування до гіперротацій, бо аматорське молодіжне середовище – саме таке, рухливе і багатозадачне. І усвідомлення того, що ми – культурні донори міста.

– Як народилася назва театру? І чому саме латиною?

– Назва театру EX LIBRIS походить з латини і перекладається «з книжок». Ми її взяли не випадково. Адже оживлюємо на сцені книги: класику і сучасні. І не тільки готові п’єси отримують сценічне втілення. Ми з молодими друзями багато працюємо як драматурги. Мистецьким терміном «екслібрис» позначається ще й жанр графіки, тобто така собі печатка для підказки на паперовій книзі, кому саме ця книга належить. Екслібриси раніше замовляли художникам і там, як у візуальному ребусі, могла бути викладена ціла історія родини книголюбів. Наш логотип містить кораблик, вписаний у око. Це натяк на те, що книги є кораблями для думок, театр їх допомагає візуалізувати, щоб нашими сучасниками краще відчувалися певні ідеї.

– Відомо, що театр має досвід виконання міжнародних культурних проєктів. Яким він був і що корисного зараз маєте як результат?

– Так, був у нас великий проєкт 2017-18 років «Соціальний театр – мода на добре мистецтво» за підтримки Швейцарського бюро з розвитку української культури. Виконувався він разом з ГО «Міський молодіжний центр «Жменя» і пані Регіна Гусак та проєкт-менеджер Тетяна Маринащенко доклали чимало зусиль з організації школи молодого актора та 30 гастрольних показів п’ятьох вистав плюс сприяли участі у всеукраїнському фестивалі у Черкасах (трансфер та проживання і виступ колективу із 25 осіб). Чим це цінно мені як театральному педагогу? Ми залучили цвіт інтелектуально-творчого Чернігова для підвищення кваліфікації аматорської молоді: актриса Мирослава Витриховська ставила дві вистави, режисер Євгеній Сидоренко, актор Євген Бондар, мистецтвознавиця Олена Пономаревська, громадська діячка Олена Трубенок, філологиня Світлана Шуміло, хореографиня Наталя Черезова, історик Анатолій Новак, майстер з анімаційної справи Софія Аксюта проводили тренінги з різних аспектів акторської майстерності, читали лекції з риторики, сценографії, історії музики.

– Які це були вистави? Чи впливав фонд на репертуарну політику?

– Вимог було не багато: охопити різні цільові авдиторії за віком і зробити акцент на ідеях фемінізму, прав дитини. Ми до цього ще додали усвідомлення національної гідності в світовому контексті, ідеї декомунізації. Тому виготовили і презентували в 10 містах і селах такі вистави: для молодших школярів мюзикл «Про Червону Шапочку та музичного вовка», середня школа та інклюзійна авдиторія отримали патріотичну комедію «Легенди міста Че», трагіфарс «Золота рибка» адресовано було учительству, психологам, батькам, біографічна драма про Довженка і його фільмографію розрахована на широкий загал, інтелігенцію, школярів 10-11 класів.

– Якими всеукраїнськими проєктами ви пишаєтеся?

– Нам вдалося виграти Бюджет участі з проєктом «Соціальна творчість театру –- свобода від наркотиків» і продовжити залучати фахівців до мистецької освіти моїх театралів, а це трапилося у «ковідному» 2020 році. Працювати було максимально складно, виловлюючи «помаранчеві» та «жовті» тижні для репетицій, щоб показати дуже серйозну річ, драму «Потьмарення». Інсценізувала для цього однойменний бестселер американця Філіпа Діка, з великою віддачею режисурою займався талановитий актор драмтеатру і викладач музичного коледжу Євген Бондар.



Підлітки – дуже складна авдиторія. Відверто кажу, що я боялася несприйняття. І велике щастя, що вистава вийшла гострою, проблемною і дуже захопливою для молоді. Ну і потім була гірлянда перемог з цією роботою на різних фестивалях українських. Наприклад, місцевий фестиваль «Під маскою легенд», де здобули 5 номінацій. Також гріють душу перемоги у всеукраїнських фестивалях символічної, постмодерної вистави про життя і творчість Лесі Українки «А все-таки я тебе…» за твором Неди Нежданої, 2019 рік. І максимально рідною, як науковцю, бо писала п’єсу за монографіями і щоденниками є вистава «Маузер і маки», 2023. Це історія про генія українського живопису Олександра Мурашка, розстріляного більшовиками під час окупації Києва у 1918 році.



Але найбільше пишаюся людьми, які зі мною волонтерять багато років. Це музичний режисер Анатолій Новак, вокаліст і гітарист Василь Остапчук, актори Ярослав Сінчук, Олександр Білогура, Кріс Чорна, Олена Сандул, музичний консультант Дарина Сорока, хореограф Валерія Вергунова. Ротація у таких творчих спільнотах – річ нормальна. Але коли людина 5, 7, 12 років не полишає цю справу, то акумуляція досвіду призводить до вирощування професійних навичок. І дуже близьких, власне не ділових, а родинних стосунків.

– Чи ведете для історії статистику про кількість вистав і глядачів, що їх переглянули?

– Постійно – ні, але час від часу робимо реєстр. Більше 50 вистав чи інших форм культурного впливу на містян апробовано за 12 сезонів. Тобто 4-5 проєктів за сезон примудряємося зробити. Також повторення минулорічних робіт буває на запит публіки. Глядача не рахуємо. До ковіду і повномасштабної війни це могло бути 250-300 осіб на конкретному показі в актовій залі НУЧК. І зараз, коли в укритті музею Галагана збираємо 40-50 глядачів – це норма, адже з безпекових міркувань і ефекту адресного донесення ідей така кількість оптимальна.

– Після років, проведених у експериментально-творчому колективі чи є люди, які професійно пов’язують себе з мистецтвом, культурою?

– Ми не ставимо за виняткову мету підготовку до творчих спеціальностей, все ж це аматорський просвітницький осередок, відкритий для усіх. Але так трапляється, що деякі випускники свідомо йдуть на здобуття акторського фаху у спеціалізованих ЗВО (Ірина Жара, Катя Кравченко, Віталій Решинський) або у Києві на приватних курсах опановують акторські різноманітні методики (Вікторія Ліщук) і активно розпочинають кінокар`єру, а хтось займається озвученням різного культурного продукту (Олександр Коваль, Влад Шмай). Письменництво та театральна педагогіка приваблюють Олександра Білогуру. Професійні театри міста мають у штаті таких «наших» акторів як Ярослав Сінчук, Сергій Тимощук, Ярослав Мальцев, Ольга Руденок, Наталія Костюк, звукооператорство представляє Володимир Яковенко. Культура міста однозначно надбала у особах Анатолія Новака, Костянтина Андрієвського (музейна справа), Василя Остапчука, Оксани Плиско (дизайн). Освіта, як галузь, найбільше отримує молоді від нашого театру. Згадаю лише декого: вчителя музики Лілію Шевченко, культуролога Марію Янків, філологів Вікторію Горох і Марію Ладанай. Багато хлопців і дівчат у лавах ЗСУ.



– Чим запам’ятався цей 12-й сезон, тобто які проєкти ви здійснили, про які варто нагадати читачам?

– Прем’єрними виставами. Їх виготовили чотири: музичний перформанс «Із культурного полону: репатріація українських пісень» (реж. В.Ліщук за сценарієм М.Каранди); казковий детектив для підлітків «За дюйм до щастя» (співтворчість реж. Я.Сінчука, М.Каранди, сіквел до казки «Дюймовочка» Х.-К.Андерсена); драма «Велика гра» (за мотивами драми Вільямса Теннесі, реж. О.Мелашенко); синтез байопіка і ліричної комедії «Пристрасті» (за листами та новелою «Дебют» М.Коцюбинського, текст інсценізації – М.Каранда, реж. Я.Сінчук).

Перформативних читок провели дві: «Дебют» (новела М.Коцюбинського) та «Чудовий день для рибки бананки» (за оповіданням Селінджера, реж. О.Мелашенко) із психологічною бесідою від Анжели Садовської-Стах.

Ще була інтерактивна лекція до ювілею письменника «Штрихи до естетики М.Коцюбинського» (доцент М.Каранда).

Тренінгів з риторики, сценічної мови, акторської майстерності провели чимало. Дякуємо за організацію Уляні Оленській, тренерам за винахідливість та креативість – Вікторії Ліщук, Олі Бойко, Олі Мелашенко, Дарині Сороці.

В репертуарі були й вистави з попередніх сезонів: історична драма «Блакитно-бузковий будинок» (за біографією латвійських поетів Райніса та Аспазії за драмою М.Каранди) та хорор лав-сторі «Її високість Аої» (за твором Місіми, реж. О.Мелашенко).



А ще ми розширили коло друзів і ділових партнерів, адже не тільки у стінах НУЧК імені Т.Г. Шевченка були покази. Виступи відбулися в Художньому музеї імені Григорія Галагана, в Історичному музеї імені В.Тарновського, у Музеї М.Коцюбинського, творчі зустрічі – в Музичному фаховому коледжі. Щиро дякуємо Молодіжному і Обласному музично-драматичному театрам за те, що поділилися з нами запасами своїх костюмерних. Адже історичний жанр дуже витратний і на пару десятків персонажів нам часто не під силу пошити-стилізувати силу-силенну складних костюмів. Радіємо, що керівництво театрів пішло назустріч і наше волонтерське молодіжне мистецтво набуло відповідної атрибутації.

Дякуємо усім глядачам, хто дивився наші вистави і донатив! Разом ми підтримали добрий десяток зборів для тих, хто уможливлює наше життя і культурний розвиток. Своєрідним «локомотивом» волотерства у нас є Уляна Оленська, актриса, маркетолог і адміністратор театру.

– Чи бувають у вас культурні імпрези у міжсезоння?

– Так, цьогоріч 9 серпня наш волонтерський театр EX LIBRIS влаштував музичний літературник «Пашина книжкова полиця». Моїм співрежисером стала пані Ольга Мелашенко, яка співпрацює з театром з 2022 року. Ця акція присвячена дню народження Павла Єременка, актора і сценографа театру EX LIBRIS, який поліг, захищаючи наш рідний Чернігів у березні 2022 року. Актори надали можливість ознайомитися з маленькими історіями з творчої біографії випускника НУЧКу, виконали пісні з вистав, у яких він брав участь. Також була опція «вільний мікрофон», збір донатів на гарячі напрямки і збір книг, щоб подарувати бібліотеці на «Пашину книжкову полицю».



– Пані Марино, чи впливає ваша професійна наукова та педагогічна діяльність на акторів?

– Думаю, так. Адже я культуролог і мистецтвознавець. Пропоную спочатку зрозуміти зміст того, що будемо оприлюднювати, встановити історичні контексти, осягнути стилістику, у якій пробуємо творити. Тобто без культурологічної «подушки» нема порозуміння. Коли економлю на цьому (поясненні, вживанні в матеріал) – то можливе відторгнення у виконавців, бо масова культура проста, часто будується за схематичним принципом. А елітарна завжди з багатошаровостями, зі складними перипетіями, а головне, з відсилками до попередніх епох, попередніх художніх традицій. Тобто вимагає чималої мистецької ерудиції і терпіння пробиратися хащами сенсів за своєю естетичною квіткою. Мистецтвознавча науково-популярна робота є нашим повітрям. Якщо про академічну науку говорити, то окремим акторам чи сценографам я пропоную наукові теми і ми дерзаємо. Так народжується досвід написання тез, тобто досвід концептуалізації того, що людина робила переважно емоційно у нашому театрі чи в професії. Якщо колектив – це біля 20 рухливих у часопросторі осіб, то щорічно наукове «щеплення» отримують 3-5 сміливців. І це завжди із врахуванням їх основного фаху. Наприклад, біолог може узагальнити символіку рослин та тварин у назвах вистав (Назар Рей), актриса театру ляльок – етику і філософію вистави, яка принесла їй визнання на фестивалі (Наталя Костюк). Також залюбки допомагаю як критик і педагог у креативному письмі, адже чимало акторів шукають себе у поезії (Володимир Яковенко), прозі (Анастасія Кульбако, Костянтин Андрієвський), драмі (Олександр Білогура) і здобувають перемоги на різних конкурсах.

– Які плани має театр на свій 13-й сезон?

– Розкривати усі таємниці я би не хотіла. Але означу, що ми думаємо відновити один з красивих та резонансних байопіків про геніального українського художника Олександра Мурашка. Також режисерка Ольга Мелашенко буде продовжувати японський вектор у нашій репертуарній політиці, а потім відновить сенсожиттєву виставу «Велика гра». І традиційно створимо оригінальні різдвяні інтерактиви для малечі. А ще я мрію зануритися в епоху вишуканого високого бароко… Тому планів море. Були б сили і ресурси. Та з надією на провидіння і ЗСУ вступаємо у новий сезон.

– Бажаємо театру, який є по суті унікальним волонтерським молодіжним осередком полікультурного спрямування, волі до креативності й пошуку прийнятних грантів та свідомих українських меценатів для реалізації сміливих ідей.

Джерело: сайт газети "Чернігівщина". Бесіду вів Володимир Яковенко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)