Краєзнавчі маршрути і фоліанти історії Ігоря Хоменка

Чи можна бути молодою креатив­ною харизматичною людиною, жити в маленькому провін­ційному місті і почу­ватися щасливим?

Часто буває так, що людина народилася в глибинці, вивчилася, отримала гарну осві­ту, набралася сил у великому місті і не бажає вже поверта­тися додому. Шукає і стверджується у мегаполісі, серед зва­бливих вогнів вітрин і хмарочосів, вважа­ючи, що чим більше місто, тим більше можливостей...

Але я знайшла лю­дину, яка вважає, що твоє власне майбут­нє залежить не від міста, в якому ти живеш, а від тебе са­мого. І що Господь знає, де тебе осели­ти, коли ти вже став на крило - мабуть, найкраще, в рідному гнізді.

Ігор Хоменко, вчитель історії Заїздської школи, народився і виріс у місті Прилуки, як каже - у звичайних прилуцьких дворах вулиці Вокзаль­ної. Футбол, вечірні по­сиденьки під під’їздом. Колекціонування монет, штрих-кодів країн світу. Навчання в гімназії № 5, перемоги в олімпіадах і конкурсах...

Любов до історії передалася йому від педагогів Людмили Віталіївни Єдунової, Людмили Микола­ївни Голубової, любов до мандрів - від Миколи Петровича Яська. Він згадує їх з теплотою.

Закінчив гімназію із золотою медаллю і почав обирати свій «виш», де б він міг вивчати те, що йому хотілося. На сімейній раді, разом з мамою Ларисою Євгеніївною і бабусею Оленою Ми­хайлівною (вони займають особливе місце в його житті), було прийнято рішення - вступати до Чернігівського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. З «черво­ним» дипломом, з відзнакою закінчив він його: спеціальність - «Історія, українознавство та краєзнавчо-туристична робота». Все те, про що мріяло його серце.
Спочатку працював керівником гуртка крає­знавства і туризму у ЦТДЮ, потім - педагогом-ор- ганізатором у Дубовогаївській школі, а з 2014 року - вчителем історії і правознавства Заїздської школи.

Він полюбив свою маленьку школу, розташо­вану у приміщенні, побудованому на початку минулого століття, її невеличкий, але дружний колектив працівників, учнів, серед яких є багато талановитих, полюбив село.

Постійні новації, викладання «живої» історії з цікавими оповідками і легендами, втілення в життя разом з учнями цікавих краєзнавчих та туристичних проектів, історичні дослідження і наукова робота - головні пріоритети пана Ігоря, як вчителя історії.

Одна з нещодавніх його наукових робіт - «Генеологія власної родини і розвиток освіти на Чернігівщині на початку ХХ століття» була написана для науково-практичної конференції «Український вимір» і увійшла до міжнародного альманаху інших науковців-істориків з 26 країн.

Досліджуючи роками історію старовинного шляхетного роду Войцеховичів-Жуковських, до якого пан Ігор належить, він зробив дивовижне відкриття - його пра- пра- бабуся Марія Павлів­на Войцехович була випускницею Московського імператорського інституту шляхетних панянок, успішно викладала у Вільно (сучасна назва - Вільнюс) і Ковно (Каунас) у жіночих гімназіях. Саме у Ковно вона зустріла красеня-офіцера Івана Жуковського, уродженця Полтавської губер­нії, нащадка старовинного козацького роду. Вони одружилися, у них народилося п’ятеро дівчаток, і молодша з них була його прабабцею Тетяною Іванівною.

Працюючи в архівах, пан Ігор дізнався, що саме його прапрабабця Марія Павлівна відкрила в Ічні першу жіночу гімназію у 1907 році, в якій могли навчатися всі без виклю­чення дівчатка, незалежно від їх віросповідання, соціального статусу та фінансового становища.
В родині бережно зберігаються старовинні світлини (1888р.) із зображенням красивих жінок з розумними очима в скромних, але елегантних сукнях, зберігаються носталь­гійні розповіді про ті часи, що передавалися в їх родині з покоління в покоління...

Про Молодіжну раду, БПЛа, велопробіги та кашу від Дениса Росовського

Ігор є головою Молодіжної ради Сухополов’янської ОТГ, до якої входить село Заїзд, і де він працює. Рада представляє інтереси молоді, розроблює та реалізує молодіжні програми і проекти на користь громади, сприяє розвитку молодіжного середовища та підтримує різнобічні молодіжні ініціативі. Це важлива сторінка його громадської діяльності.
Разом із іншими представниками молоді він бере участь у міжнародних тренінгах і проектах, на яких навчають комуні­каціям, спілкуванню з органами самоврядування. Це завжди досвід, нові знання, саморозвиток, цікаві ідеї.

Спільно з Всеукраїнською організацією «Будуємо Украї­ну» вони проводять екологічні акції «Толока», під час яких займаються прибиранням, благоустроєм різних локацій, висадкою дерев. Постійно беруть активну участь у благодій­них зборах Всеукраїнського і місцевого значення, збирають кошти для ЗСУ, за які купують БПЛа та інше дороговартісне обладнання, необхідне нашим захисникам для виконання бойових завдань.

У квітні 2025 року Молодіжна рада Сухополов’янської територіальної громади взяла активну участь у конкурсі зі створення вебсайтів для Молодіжних рад зі всієї України від ГО «Ліга Молодіжних Рад» у партнерстві з компанією Орепраде. Успішно пройшовши всі етапи онлайн випробу­вань, вони стали одними з 15 переможців!

Значною і цікавою подією є для них традиційні велопробіги до Міжнародного дня молоді у серпні, які зазвичай прово­дяться під патронатом голови ОТГ Дениса Росовського.
- Наша ОТГ - одна з найбільших на Прилуччині, - говорить Ігор. - Вона має безліч оригінальних, незрівняних за своєю красою місць, історичних пам’яток і локацій. За один день об’їхати їх всі, намилуватися практично неможливому нас розроблено декілька маршрутів велопробігів, щороку ми додаємо до них щось нове і цікаве.

Так, на території ОТГ є чим помилуватися, збагатити свою душу враженнями і дивуванням рідним краєм. До складу громади входять 54 села, і в кожному з них є що подивитися.
Ігор із захопленням розповідає про Козацький курінь у Заїзді, урочисте відкриття якого відбулося у 2017 році, про регіональний природний заповідник Бакумова гора з чудо­вим панорамним видом. Гора ця зібрала у собі різні типи ландшафтів - заболочену долину річки Колишівка, пласкі лісові рівнини та круті схили з ярами, балками, пагорбами.

На місцевості збереглися червонокнижні, рідкісні та цінні види рослин - ковила, материнка, чебрець, а на стінках кар’єрів трапляються колонії берегових ластівок.

А у Боршні є Іллінська гора, яка облагоустроєна зусилля­ми громади, і має один з найкрасивіших панорамних видів Чернігівщини загалом.

Іллінська гора - одне з найулюбленіших місць для жителів Прилуцького краю. Тут неймовірні атмосфера, тиша і одні з найкращих, без перебільшення, краєвиди. Захід сонця в цьому місці — особливий.

За ініціативою керівництва Сухополов’янської громади, старости Валківського старостинського округу Антоніни Нестеренко, місцевих депутатів та небайдужих місцевих громадян тут закладено парк «Іллінська гора».

Вражають своєю красою Свято-Троїцький Густинський жіночий монастир, діючий Храм Парасковії Сербської у Дідів- цях, музей Миколи Костомарова, в який хотілося б вдихнути життя. Цікаво побачити стародавню гать, по якій жителі Боршни, Валок ходили до обителі навпростець, джерело поблизу села Валки, відоме вже понад чотири століття - це заповідна місцина з чистою джерельною водою.

Це все, стверджує Ігор, місця нашої сили, наші духовні і енергетичні криниці, з яких ми черпаємо сили на життя.

З кожною історичною, архітектурною, природною пам’ят­кою пов’язано багато дивовижних легенд, докладено немало зусиль ентузіастів-краєзнавців, громади, меценатів, щоб їх відновити, реставрувати, подарувати людям.

Нещодавно на території кінної ферми у Дідівцях осели­лася евакуйована з Харківської області Дергачівська дитя­чо-юнацька кінно-спортивна школа. Рашисти розтрощили їх колишні споруди, і школа, разом зі своїми вихованцями - кіньми, із тренерами, знайшла прихисток у наших краях.
Під час чергового велопробігу (а їх було вже з десяток) обирається цікавий маршрут. Запитую, хто є учасниками цих традиційних велопробігів?

Ігор відповідає, що учасниками можуть стати всі при ба­жанні. Вони сповіщають про подію через Інтернет на різних ресурсах, які користуються популярністю серед молоді.
У призначений день, час і місце з’їжджаються молоді люди громади, району і міста, велолюбителі з сусідніх районів та областей. Так, у минулому році до них доєдналися шану­вальники цього виду відпочинку на спортивних гоночних велосипедах, велоблогери з Чернігова, Пирятина, Ніжина, Прилук. Це було неочікувано і приємно.

По закінченні проходження маршруту всіх учасників завжди чекають обід просто неба, смачна каша. Про кашу для них завжди турбується сам голова ОТГ Денис Росовський, який, зазвичай, дає і старт чергового велопробігу.

Про Україну - Terra incognita та Золоте туристичне кільце Прилуччини

Ігор - людина різностороння, він намагається кожний свій день зробити цікавим і незабутнім. Він вважає мандрівки особливою яскравою частиною життя кожної людини. Як казав хтось з відомих людей: «А ще я люблю це життя за те, що в ньому можна подорожувати».
Ми ж тільки самовпевнено думаємо, що знаємо про Укра­їну все, а насправді це не так. Україна завжди незвідана і непізнана нами кра­їна - Terra incognita, яка відкривається тобі знов і знов, і кожного разу - неочікувана і велична.

Разом із мамою Ларисою Євгені- ївною, яка є і ма­мою, і, в тій же час, найкращим другом, однодумцем, затя­тою мандрівницею, вони створили са­модіяльні екскурсії Україною - екскурсії вихідного дня. Ними розроблено вже більше 70 маршрутів (подорожують з 2005 року), які вони здійснили разом з прилучанами-любителями подорожей. Формують команду, наймають «бус» і їдуть, їдуть Україною. Побували повсюди - у Львові, Каневі, Карпатах, передивилися всі замки України, величний буддійський храм у Черкасах. Всього побаченого не перелічити.

Ігор розповів мені про гору Тотоху, розташовану біля села Медвин на Київщині. Вона вважається одним з найпотуж­ніших місць сили в Україні. Люди їдуть туди, щоб відчути осо­бливу енергетику, яка, за переказами, сприяє відновленню сил, зціленню та навіть розкриттю надзвичайних здібностей, таких, як дар передбачення.

Незважаючи на війну і ракети, від яких не має спасу в жодному українському селі і місті, люди їздять на екскурсії, які сприймають, як процес релаксації. І скриньки їх душ по­повнюються новими захопленнями і спогадами.

Ігор закоханий в Україну, його не ваблять турецькі пляжі і єгипетські краєвиди.
Він закоханий у Прилуччину, побував у кожному її куточку, вивчив «біографію» кожної історичної споруди, старовинної вулички у місті. Тому його так часто і запрошують розповісти про це в місцевих телепрограмах, провести екскурсію.

Наш рідний Прилуцький край багатий на історичні арт-об’єкти, на цікаві події минулого, які пов’язані з відоми­ми людьми України. Ігор впевнений, що про це необхідно розповідати, це потрібно показувати нащадкам і, що дуже важливо, - всій Україні.

Коли я спитала у Ігоря, на що б він витратив мільйон, який раптом би звалився з неба йому на голову, він миттєво від­повів - на розвиток туризму на Прилуччині.

До «Золотого туристичного кільця Прилуччини», на його думку, можна по праву віднести величний і прекрасний архітектурно-історичний комплекс Густинського монастиря, церкву в Білорічиці, побудовану за кошти дочки декабриста Сергія Волконського Олени Рахманової, яка володіла колись тутешніми землями.

Прилуччина багата на красиві старовинні храми, які не зруйновані вщент часом, а дбайливо відреставровані, і в них моляться. Це Радьківська Свято-Вознесенська церква, старо­винна церква Різдва Богородиці в селі Полова, неймовірної краси храми у Високому та Переволочній.

- Переволочна, взагалі, незвичайне село, - говорить Ігор. - Тут багато чого цікавого для туристів. Залишки маєтку поміщиків Милорадовичів, кургани, печери, будинок лісника, багато чудових природних локацій...

Він розповів мені історію назви села, яке походить від слова «переволока»: саме тут, на тихоплинному Удаї, був волок для великих суден. Щоб не об’їжджати сім кілометрів коліном ріки, зекономити час, човни перетягували, поставивши на колеса, на інший берег.
Війна змусила всіх нас змінити справи, відкласти реаліза­цію якихось ідей, зосередитися на іншому, на чомусь більш важливішому. Але Ігор впевнений, що після закінчення війни туризм на Прилуччині буде процвітати і тисячі людей зможуть приїхати до нас і побачити неймовірну красу нашого краю.

Ігор зізнається, що, як історик, передбачав війну, відчував, що росія обов’язково здійснить віроломний напад на Украї­ну, бо віками планомірно і методично намагалася знищити країну і всю націю:
- Згадаймо, що цьому передувало. Переяславська рада, заборона української мови, саму назву «Україна» змінили на «Малоросію». Знищення гетьманства, Запорізької Січі, голодомор, знищення української інтелігенції, політичні ре- пресії.Це тільки декілька прикладів.. .Хочеться перемоги, хочеться добропорядного миру на умовах справедливості, а не на умовах капітуляції. Усі виклики і випробування маємо пережити достойно, сконцентруватися на позитивному мисленні, на допомозі країні в ці непрості часи...
Він так і живе - з позитивним поглядом на життя. Він впевнений в тому, що віра в добро робить дива, що предки допомагають нам вистояти, не зламатися, не зрадити. Йому подобається жити у тихій провінції, життя в якій тільки на пер­ший погляд здається не цікавим. Він щасливий від прилуцьких соборів і пейзажів, від того, чим він займається. Щасливий від людей і друзів, яким він довіряє.

Він багато читає, щодня відкриває щось нове у собі і в людях навколо, пробує себе в театрі. Прилучани частенько бачили його до війни на різних заходах у нашому краєзнав­чому музеї, у будинку культури, на площі у ролях відомих історичних діячів минулих століть - Галагана, Костомарова, Маслова, Тарнавського, Скоропадського.

Історик, науковець, педагог, дослідник, краєзнавець, ак­тор. Справжня людина-оркестр.
Він щирий, живий. Харизматичний. Не байдужий. Тала­новитий. Ще не зморений від життя і не розчарований ним. Любов його до України щира і глибока. Таким, як Ігор і його друзі, після війни - відроджувати Україну.









Джерело: "Прилуччина + Прилучаночка", Лілія ЧЕРНЕНКО

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)