Педагогиня Євгенія Жежерун «Мені зі студентами цікаво і легко»
255
0
Євгенія Жежерун
Яке це щастя – зустріти в шкільні чи в студентські роки вчителя, педагога з великої літери, справжню Особистість! Особистість, яка знає багато цікавого, вміє робити багато чого, що не вміють інші, яка безмежно любить те, що викладає, і безмежно любить тих, кому викладає. Зазвичай, такі педагоги не повчають своїх учнів менторським тоном, не розповідають нудно про те, як потрібно жити, а просто живуть поряд – яскраво і насичено.
Студентам Прилуцького фахового медичного коледжу неймовірно пощастило мати такого ерудованого викладача і талановитого креативного заступника директора з виховної роботи, як Євгенія Жежерун.
Вона розумна, неординарна і цікава. Як творча людина, має безліч талантів і палких шанувальників.
Чуттєва і витончена душа пані Євгенії не зачиняється у викладацьких рамках – вона літає вище дерев і дахів, торкається сонця і зірок, а потім повертається на нашу грішну землю, щоб кожному подарувати чудові скарби.
З наплічником за плечима і фотоапаратом разом з чоловіком Славком вони здолали тисячі туристичних стежинок, побували в усіх куточках рідної України.
Вона малює і займається декупажем – звичайні пляшки перетворюються у неї на античні амфори. Малює на бересті, робить кумедні маски з пап’є-маше, чарівних звіряток із флісу. Їй подобається запах скошеної трави, гіркого полину і липи, подобається жити в маленькому провінційному містечку, бо не любить суєти і галасливого натовпу.
Вона знаходить час для всього – почитати нову книгу про Мікеланджело, розмалювати піч на сільській туристичній садибі українським орнаментом, збігати на заняття йогою, взяти участь у музейному заході, написати сценарій для маленького фільму про свого улюбленого Гаррі Поттера, який не втомлюється шукати істину і суть життя…
Вона може зібратися за півгодини і помчати у Чернігів на виступ фантастичного Львівського хору «Гомін», дарує на день народження улюбленим студентам квитки на театральні вистави у Прилуках. Швидка, енергійна, щира і життєрадісна, романтична мрійниця і вигадниця…
Про унікальність України, Розстріляне відродження і Голлівуд у Прилуках
Пані Євгенія захоплено розповідає про своїх студентів і про те, скільки цікавого і незвичайного їм вдалося зробити за ці останні роки разом, скільки незвичайних мрій сміливо втілили вони в життя! Нещодавно – замість Хелувіна вони поставили «Магію на полонині» з трембітами, Мавкою і мольфарами. Надали цьому чужому, американському святу суто український контент і контекст.
А які прекрасні етнографічні свята, присвячені Дню української хустки, вони проводять! Вчаться хусткуванню і влаштовують драйпові фотосесіі на різних локаціях – у краєзнавчому музеї, центральній бібліотеці, на природі.
Нудний однотонний паркан біля коледжу ще кілька років тому розквітнув візерунками вишиванки і виглядає він стильно й автентично.
Зі щасливими очима Женя згадує, як під час пандемії медичний коледж перетворився на голлівудську кінофабрику, на невелику, але потужну кіностудію – вони відважилися і зняли кіно за мотивами відомої різдвяної історії Миколи Гоголя! Занять ніхто не відміняв, заклад жив своїм звичайним життям, але ж вірус кіномистецтва літав у повітрі і мало-помалу заражав усіх підряд.
Знятися у першому кіно коледжу охоче погодилися не тільки студенти, а й викладачі (ви не повірите, але в ролі незрівняної, красивої Солохи знялася навіть сама директорка коледжу пані Тетяна Котляр!)…
– Я дуже хочу, – зізнається Женя, – щоб наші вихованці навчилися любити і цінувати все своє, українське, щоб знали і поважали матеріальну і духовну культуру своїх пращурів, історію країни.
Щоб зрозуміли, що жодна інша країна не має такого унікального архетипу, як вишиванка, в якій закодовано генетичний код нації, як українська народна пісня…
На уроках мистецтва, яке викладає пані Євгенія, вона розповідає студентам про трипільську культуру, про Параджанова і Оксану Забужко, Сергія Жадана. Її студенти знають про Розстріляне відродження, про українських діячів культури, які були жорстоко знищені тоталітарним радянським режимом.
Нещодавно вона влаштувала перегляди фільмів «Заборонений», присвячений Василю Стусу, і документальний фільм про оперного співака світового рівня, соліста Паризької опери Василя Сліпака, який загинув на російсько-українській війні. Вони дивились ті кінострічки в бомбосховищі – українців продовжують нищити. Студенти цінують її різнобічність, довіряють її судженням, вчаться аналізувати явища під різним кутом. І, безумовно, люблять свого викладача і намагаються бути схожими на неї…
Про волонтерський хаб, посилки на фронт і плетіння сіток, як медитацію
З війною багато чого змінилося, але ж колектив закладу не втрачає креативності, він працює і шукає інші, нові форми роботи, які відповідають вимогам часу. Напрацьовує стратегію процесів навчання і виховання директор коледжу пані Тетяна Котляр. Вона ініціює і підтримує цікаві проєкти, нові ідеї, які розвивають молодь, вчать відповідальності та любові до країни в ці важкі часи.
Вже з вересня 2022 року в коледжі запрацював волонтерський хаб «Прилукиколеджмед». Пані Євгенія, як керівниця волонтерського хабу, говорить, що в ньому працюють і студенти та викладачі, і також пересічні прилучани різного віку.
Хаб тісно співпрацює з всеукраїнськими та місцевими волонтерськими організаціями, з друзями і родичами працівників коледжу.
З Чехії колишні колеги пані Євгенії шлють парафін для окопних свічок, бо він дорогий, її двоюрідна сестра з Броварів плете шкарпетки і також пересилає їх у Прилуки, мама – шиє білизну, зі Львова надсилають тканину на подушки...
Хаб напряму працює для декілька бригад ЗСУ, для шпиталів, для конкретних земляків і колишніх випускників коледжу, для стабілізаційних пунктів, на яких поранені бійці чекають відправки в тил на лікування. Волонтери займаються плетінням сіток та «кікімор» різного кольору і різного розміру, плетінням шкарпеток, відправленням посилок зі всім необхідним для бійців на фронті.
В посилки вони кладуть багато гігієнічних засобів – сухі душі, станки і піну для гоління, вологі серветки, пральний порошок, зубну пасту, мочалки і рідину, щоб швиденько можна було помитися у фронтових умовах.
А також – білизну, грілки для рук і тіла, подушки різного розміру, розпалювачі для окопних свічок, різні смаколики, каву і чай, домашню консервацію, патріотичні жовто-блакитні браслети, сплетені студентами, листівки з побажаннями…
І майже все це потрібно купити – для цього в закладі проводяться благодійні ярмарки і збір донатів.
Євгенія працює там, разом з усіма, і зізнається, що плести сітки для неї – це своєрідна медитація, цей процес заспокоює, дозволяє подумати, розкласти все по поличках. На знак подяки бійці присилають їм прапори з автографами, а командування бригад шле грамоти і подяки.
Пам’ятати загиблих і шанувати живих
У коледжі проходять зустрічі з військовослужбовцями, які ще воюють і які вже повернулися з війни. Нещодавно цікава зустріч відбулася з Юрієм Шевераком, дружина Марина якого є випускницею коледжу. Юрій розповів про фронтові будні, своїх братів по зброї і про те, що його дуже поранило саме в день народження коханої дружини. Війна безжальна, і їй невідомі сентименти.
У лавах ЗСУ служать нині випускники Юра Стінковий (працює у шпиталі) і Алла Кузнецова, як медикиня, в стабілізаційному пункті на Харківському напрямку. І не тільки вони. Серед випускників закладу є, на жаль, і загиблі – встановлено вже 4 меморіальні дошки на честь героїв, які назавжди залишаються членами їх студентської родини. Нещодавно в коледжі був проведений вечір пам’яті на честь загиблого два роки тому Олександра Коваленка.
Його дружина Тетяна прийшла з побратимами чоловіка, щоб віддати йому дань поваги.
Вона подарувала на згадку медичні тренажери для відпрацювання студентами різних практичних навичок (як робити напряму масаж серця і штучне дихання, внутрівенні уколи…). Женя з болем говорить про свого друга дитинства Володимира, який зник безвісти чи загинув – у їх бліндаж залетіла ракета. Посилки дійшли на фронт, але за ними ніхто не прийшов…
Волонтерство – велика колективна справа
– Одна я не змогла б стільки зробить для наших військовослужбовців, – зізнається Євгенія. – Поряд у хабі чи вдома працює багато студентів, викладачів і їх рідних, працівників коледжу.
Вони не рахуються з часом, а так жертовно і творчо займаються волонтерськими справами!
Пані Євгенія висловила подяку Євгенію Кравченку – заступнику з навчально-методичної роботи коледжу і всій його родині – за сітки, пояси з вовни, які рятують хлопців від холоду і болю в попереку.
А також викладачу Денису Скибі; Людмилі Кашубі з її онучкою і донькою Іриною, лікарю за фахом; Тетяні Онищенко – також викладачу і лікарю; працівникам Ользі Лазаренко за шкарпетки і Петру Богдану за окопні свічки…
Вони плетуть сітки і химери в хабі, хтось вдома вив’язує хлопцям шкарпетки, ріже тканину, фарбує її при необхідності…
«Мені зі студентами цікаво і легко»
Серед студентів багато талановитих і добросовісних, і педагог просто сяє, коли розповідає про них. Руслана, під час підготовки до заходу про Розстріляне відродження, змонтувала весь відеоматеріал і оживила портрети поетів – вони заговорили, як живі, людськими голосами, вони читали свої вірші і розповідали про себе…
- Я дізналася про переселенку Дашу, яка поставила для патріотичного свята танець «Клятва Азова», про Діану і Настю, які майже щодня їздили влітку з Обичева до хабу плести сітки, про Максима, який завжди відносить посилки на Нову пошту, відправляє їх, та вміє зашивати подушки.
А ще – про Сашка, що також плете сітки і робить окопні свічки, про розумницю Машу, яка займається всіма закупками для посилок на фронт, про Карину, її найпершу помічницю і юнака Ярослава, теж переселенця, який малює картини до творів Шевченка.
Для них це новий досвід, особистісне зростання, можливість навчитися комунікувати з людьми і навколишнім світом. – З ними набагато цікавіше працювати, ніж зі школярами. Вірніше, спілкуватися, бо виховання – це звичайне людське спілкування. Здорово вигадувати з ними щось нове і цікаве, фантазувати, монтувати кліпи, робити декорації і костюми, репетирувати. Шукати нові ідеї, сучасні, без нафталіну, працювати разом на перемогу...
Коли Євгенія дивиться на майбутніх випускників, то молиться про себе, щоб війна скоріше закінчилася і їм не довелося йти на фронт. Вона вірить в Україну, в її майбутнє, вірить в те, що країна відродиться і що саме молоді належить в цьому головна роль. В людях вона цінує розум і інтелект, порядність. І активну громадянську позицію.
Пані Євгенія завжди щира і життєрадісна. Завжди з посмішкою. Справжня українка і прекрасний педагог, подвижниця і волонтерка. Вона не є безмовним мешканцем сучасного українського Простору і байдужим свідком Часу – вона створює Свій простір, перекроює його під себе, під нинішні вимоги і потреби. І в цьому світі цікаво всім. Вона змінює час – випереджує його, або ж хоробро мандрує то в минуле, то в майбутнє на своїй власній Машині часу…
І в цьому просторі, в цій Машині часу вона не одна, з нею її студенти, її друзі і ті, кому вона довіряє.
Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш
Telegram.
