Микола Макарець з Сосниччини: «Донатити – обов’язок кожного українця»

Микола Макарець

З початку повномасштабного вторгнення він почав донатити. Гроші з кожної пенсії відправляє перевіреним загальнодержавним волонтерам, наприклад таким, як Гайдай. І своїм волонтеркам з Пекарева — дівчатам, які плетуть сітки, теж виділяє пару сотень. Про «копійчані» постійні перекази через ПриватБанк навіть не рахує. Каже, що цього року були фінансові проблеми, то не мав можливості щомісячно донатити, але знову відновив свою традицію.

Про щомісячні донати Миколи Федосійовича нам розповіли «пекарівські бджілки». Сам же пенсіонер не вважає себе великим «героєм», адже, каже, його донати мізерні в порівнянні з іншими. І називає старосту Тамару Степаненко, яка постійно донатить. І дружина Олена Миколаївна не стоїть осторонь. Минулого літа допомагала плести сітки пекарівським волонтеркам.

Микола Макарець приїжджає у Пекарів лише на літо, а на зиму повертається додому, у Дніпро. Там його домівка, там минули його трудові будні. А народився чоловік у Киріївці. Батьки його були учителями і у 1955 році переїхали у Пекарів учителювати. Батько Федосій Опанасович Макарець певний час був директором школи. Проживали вони тоді у теперішньому маєтку Долинського. У тому приміщенні на той час була і школа, і кімнати для проживання учителів.

Малому Миколі тоді виповнилося тільки 3 роки. Він теж закінчив Пекарівську школу, після якої навчався у Чернігівському кооперативному технікумі. Потім були 2 роки армійської служби. А повернувшись, закінчив Київський університет і за розподілом був направлений у Дніпропетровську область, де працював у різних навчальних закладах, починаючи із училища залізничного транспорту. Але влітку постійно приїжджав у Пекарів до матері.
Батько рано залишив цей світ, у 43 роки. Старожили пам’ятають ту трагічну подію, коли під час розливу потонуло 4 людини, в тому числі і батько. Це сталося у 1962 році. Моторний човен, яким добирались до Сосниці, був перевантажений і коли із Убеді випливли у Десну, човен затонув.

Мати самотужки побудувала новий дім, в якому і проживала разом із своїми двома синами. Цей будинок збирав усю велику родину — сюди приїздили і діти, і внуки. Щоб не тіснитись, у 2011 році ми купили хатину по сусідству. Але так сталося, що через рік брат помер. До війни ще сюди приїздили його діти та онуки зі Львова, ми у відпустку теж їхали сюди — було весело. Але нині тут панує тиша, – розповідає Микола Федосійович.
І він з дружиною вже збирається у Дніпро. За літо виростили гарний врожай картоплі, іншої городини, чимало законсервували помідорів, перців, ягід.
Є у Миколи Федосійовича захоплення, яким він зайнявся відразу, як вийшов на заслужений відпочинок, – це виноградарство. У 2015 він засадив декілька рядів. А цьому передувало знайомство із селекціонером із Дніпра Володимиром
Петровичем Кашичем.
До речі, його родичі залишились у Авдіївці. Він зайнявся селекцією і вирощує неукривні сорти винограду. Микола Федосійович придбав у нього декілька сортів і посадив у Пекареві.
Нині у пекарівського виноградаря близько 20 сортів та близько 50 кущів винограду. Є укривні і неукривні. Але цього року і неукривні сорти примерзли. Непросто займатись такою делікатною справою, коли не жити постійно у селі. В такому разі більше розраховуєш на примхи погоди. Хоч, як і потрібно, виноградар приїжджає у кінці листопада у Пекарів і завершує роботи з підготовки винограду до зимівлі, а весною поспішає до свого дітища.

– Сорти у мене переважно старі, нових я не саджу, – проводить чоловік нам екскурсію по винограднику. – Минулого року був великий урожай, виносив і на базар, і дівчат-волонтерок пригощав. А нинішнього року виноград достигає нерівномірно. Один і той же сорт у дворі вже достиг, а на городі ще зелений. Ось крупні сорти «Юпітер», «Байконур», не дозрів ще сорт «Аркадія», хоча вже мав би дозріти. А це сорт «Плєвєн» (на честь міста у Болгарії), сорт «Мадагаскар» може зберігатися до Нового року і сорт «169 кілометр» також.
Вино чоловік робить рідко, хоч має гарний технічний сорт саме для вина (ягідки зелені дрібненькі). З цього сорту можна робити компоти, сік. Арку біля поріжка утворив, як ми називаємо, дикий синій виноград, який не вимерз і вже достиг.

У садочку ростуть яблуні, але цього року вони не вродили. Все обійстя Макарців прикрашене квітами, які доглядає дружина. Олена Миколаївна хоч і містянка, але любить працювати на землі і добре почувається у селі. Микола і Олена знайомі ще з часів студентства, перетиналися й по роботі, а вже ось 25 років, як вони разом.

Микола Федосійович переймається проблемою зникнення води з колодязів. - Цього року взагалі обміліли колодязі, бо не було розливу. І як таке може бути: все село оточене водоймами, а води обмаль. Куди зникають ґрунтові води? Вода із свердловин, які пробивають жителі села, не скрізь придатна для вживання, і люди вимушені брати воду для споживання з колодязів. Якщо всю зиму не брати води з колодязя, то весною потрібно вибрати воду для технічних потреб, а тоді вже підходить чиста.

Пенсіонер не шкодує пару сотень зі своєї невеличкої пенсії, щоб ми могли вистояти, бо понад усе хоче перемоги України над російським окупаційним військом. І сподівається, що його приклад спонукатиме українців більше допомагати військовим, а донати – це обов’язок кожного українця.

Джерело: "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)