40-річний Роман Панкратов комерційний директор чернігівського «Епіцентру» мав бронювання, але пішов воювати і загинув

Роман Панкратов

21 серпня в Чернігові попрощалися з 40-річним Романом Панкратовим. Загинув 15 серпня в Ізюмському районі на Харківщині.
«Роман був комерційним директором «Епіцентру» в Чернігові. Одразу після вторг­нення пішов на фронт, згодом вступив до 47-ї бригади, був кулеметником. Потім на його прохання я йому допоміг перевестись у Третю штурмову бригаду. У нього потужний інтелект та характер, і його поставили керувати застосуванням БпЛА на передовому командному пункті бригади. Але він вважав, що має робити війну своїми руками, і після багатьох спроб добився, щоб його перевели в розрахунок БпЛА. Світла пам’ять…», — написав про Панкратова 49-річний Юрій Бутусов, головний редактор інтернет-порталу «Цензор.НЕТ».

Під час прощання поряд з державним прапором було знамено Третьої штурмової бригади. На подушечці п’ять нагород (два хрести і три медалі). Сльози і море квітів. Багато червоних троянд, а ще більше ромашок. У Панкратова був позивний Ромашка. Хто не знайшов ромашок, приніс білі хризантеми.

Максим Медведєв з чернігівського центру бандури «Плеяда» грав на бандурі і співав «Їхали козаки на конях додому». Марія Щумар заспівала «Червону калину», «Боже, великий єдиний, нам Україну храни». А згодом, на цвинтарі — «Аве Марія». Над труною ридав батько, 69-річний Микола Іванович. Плакала мати і брат Ігор, вдова Марина. Вони були разом з 2007 року.

Прийшли колеги з «Епіцентру», де Роман працював з 2011 року. Від начальника відділу доріс до комерційного директора. Спортсмени. Він грав за чернігівські баскетбольні команди «Молот» та «Фортуна».

— Якби всі були такі, як мій Ромашка, війна б давно закінчилася, — не стримує сліз 68-річна Алла Панкратова, мати. — Син мав бронювання. Їздив по Україні, відкривав і розвивав магазини мережі в різних містах. З листопада 2021 року був у Запоріжжі. Там і застало його вторгнення.
Добрався до Києва, а звідти йшов пішки до Чернігова. Чотири рази транспорт його підбирав. Відразу вирішив захищати місто. Дружина не пускала його, просила, молила. Тоді він сказав: «Якщо не підемо, будемо сидіти, не буде Чернігова». І мені говорив: «Воювати мають усі. Бо не стане Чернігова, не буде України». Пішов добровольцем.

Під час контрнаступу син був тяжко поранений. Пережив клінічну смерть. Була можливість після поранення знайти спокійніше місце, та він сказав: «Ні». Пройшов навчання в Німеччині. І перевівся у Третю штурмову бригаду.

За чотири дні до його смерті ми бачилися на дачі в селі. Роману дали два тижні відпустки. Вони з дружиною відпочили. А потім приїхали на день народження брата.

Я трималася. Він ніколи не дозволяв плакати. Говорив: «Мамо, ні! А то зараз розвернуся і поїду». Коли сідав у машину, вловила його погляд. Син наче прощався. На душі стало тривожно. Попросила: «Синку, як доберешся, повідом». Напередодні того дня, як його не стало, прислав фото чергової нагороди. Спитала: «Це за якесь особливе завдання?» Відповів: «Подивися інтернет». У внучки було весілля, і вона відправила йому фото. Відповів: «Дуже гарно». І все… На другому робочому виїзді Роми не стало.

— На прощанні грав бандурист, звучали пісні.

— З дружиною вони їздили ховати колишнього напарника Роми з 47-ї бригади. І там грав бандурист. Роман сказав: «Це так щемливо». Марина запам’ятала. Проте той бандурист виявився на гастролях за кордоном і порадив свого учня.

Поховали синочка на «Яцево», якраз навпроти каплички. На людях стараюся триматися. А вдома даю волю сльозам. І прошу, щоб він прийшов у сні, хоч на хвильку.

Джерело: сайт газети "Вість"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)