90-річна Тетяна Баєвська з с.Удайці до сих пір тримає хазяйство і вишиває

Тетяна Баєвська

Її життя — мов домоткане полотно, довге і прикрашене різнобарвною вишивкою. Тетяна Андріївна Баєвська з села Удайці — довгожителька, цьогоріч відзначила ювілейний 90-й день народження.
Все життя на ногах, завжди зайнята справами господарства. Урожай з городу давно вже зібраний і захований, тож на зиму лишається дрібна робота, а ще — справа життя, що не полишає навіть у 90 років — вишивання.

Вона демонструє кілька своїх вишитих скатертин:
— За зиму штук три таких можу вишити, — каже. — Оце б я тільки вишивала, а ще ж є інші справи. В руках голка і нитка вправно прикрашають усе в хаті. Давня, справжня українська традиція живе тут.

— Оце клаптик з минулого року, — показує Тетяна Андріївна. — Тканину купила, пошила, розрізала і повшивала. Наволочки великі, тепер треба менші робити. Тетяна Андріївна навіть ткала мереживо, але ця справа не стала до серця, тож зупинилася на вишивці.

— Робили самі? — питаю
— Так, — відповідає вона.

— Техніка вишивання складна: одна нитка проходить, інша залишається, третя виймається, і так утворюється візерунок. Вишивка гладдю — це турбота, пошук композиції, підбір кольорів. Раніше хрестиком вишивати було легше, але в ті часи електрики не було, світло давала лише лампа — каганець, і вишивали у світлі маленького вогника.

Історія Тетяни Андріївни зібрана в авторському проєкті фольклористки Вікторії Лемещенко "Етноскарбниця", яка зберігає спадщину українців. — Тетяна Баєвська — людина з великим багажем знань, — говорить Вікторія. — Вона сама жителька села, її батьки теж тут проживали. Мати і бабуся Тетяни були майстерними ткачихами, батько — умілим ремісником і столяром. — Вона єдина на все село вміла налаштовувати ткацькі верстати, — розповідає дослідниця.

Технологію ткацтва Тетяна Андріївна передає нам у деталях: — Коноплі мочили, сушили, чесали, пряли нитки, а готові полотна білили у річці — ця робота тривала близько двох тижнів. Життя не було легким: Тетяна Андріївна рано втратила батька на війні, пережила голод. Їла кашу з рогозу — рослини, що росте на болоті. Мала корову, яка давала по 10 літрів молока, завдяки чому і вижила.

— Гичку бурякову їли у борщ, — згадує Тетяна Андріївна. Вдягалися теж скромно, у холод носила мамине старе пальто, бо свого не було. — В школу ходила босоніж, поки не почалися морози, — пригадує вона. — Навіть у сьомому класі багато хто не мав взуття. Завдяки родичу з-за кордону отримала ковдру, з якої пошила пальто.

Будинок Тетяни Андріївни — теж частина історії, таких хат залишилося мало, — каже Вікторія Лемещенко. — Це справжній скарб нашого регіону. Тетяна Баєвська — інтелігентка, все життя вчителювала в Удайцівській спецшколі. Поміж хатніми клопотами та вчителюванням, йшла працювати на ланку сапувати буряки.

Коли вийшла зі школи на заслужений відпочинок, без діла не всиділа: спершу допомагала на підприємстві, а згодом пішла працювати на ферму і у сільраду, дбала про господарство — тримала корову, свиней, курей і качок.
Сьогодні Тетяна Баєвська має хоч і невеличке, але господарство, у поміч довгожительці — син Олександр, а невістка та онучка — її радість і натхнення.

— Трудитися треба і рухатися, не лежати, — ділиться секретом довголіття Тетяна Андріївна. — Якщо вже щось болить, не лягати, бо це не допоможе. Попри хвороби вона завжди була активною — бігала на роботу, дбала про господарство.
Кожна така історія має цінність. Це нитка, що немов з’єднує покоління. Поки в українських хатах світиться каганчик і хтось бере до рук голку — традиція жива.



Джерело: ТК "Прилуки"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)