Весільні традиції Стольного

Всеукраїнський день працівників культури та майстрів народного мистецтва, який відзначається 9 листопада, спільний для трьох однодумців зі Стольного Менської громади. Екскурсовод за фахом Марина Авер'янова, гончар-рекордсмен України Олег Луцук і музикант-віртуоз Валентин Журавель об'єднали творчі зусилля для прославляння свого села.

Про музей і гончарство

Про кожного з цього творчого тріо ми писали й, очевидно, ще писатимемо, адже щоразу спілкування з усіма ними дає безмір цікавої інформації, неординарних тем для публікацій.
Так, у №41 від 9 жовтня цього року ми розповідали, що 33-річна Марина Авер'янова в Стольному облаштовує автентичну етнохатину для майбутнього туристичного маршруту і досліджує місцеві традиції. Також вона другий рік розвиває Стольненський народний краєзнавчий музей.

Його родзинкою стала колекція робіт найкращих майстрів України — учасників фестивалю-конкурсу гончарного мистецтва «Куманець», який раніше щороку проходив у Мені. Серед них і вироби знаного не лише на Чернігівщині, а й далеко за її межами майстра гончарної справи Олега Лучука.
Тут зберігається і його найбільший в Україні глиняний свищик — заввишки 169 см, який 2021 року визнано українським рекордом у категорії «Розміри, мистецтво».

Раніше моя колекція зберігалась у Будинку культури в Мені, а трохи більш ніж рік тому оселилася тут. Встигли перевезти сюди за кілька днів до моєї мобілізації, - говорить 55-річний Олег Станіславович.
Нині він - ветеран російсько-української війни. Після поранення демобілізувався і повернувся до слу- жіння мистецтву. Всього чотири дні я побув між військовою службою і роботою: 1 вересня цього року мене списали, а 4-го я вже вийшов на нову посаду - керівником гуртків Стольненського філіалу Менського БК.

Також зараз займаюся власною гончарною справою, проводжу майстер-класи. Хочу обладнати ще одну свою майстерню, куди приїжджатимуть хлопці-ветерани на арттерапію гончарством. Воно дуже допомагає в реабілітації! Під час лікування після поранення нам у палату волонтери привезли глини, і ми з хлопцями сиділи ліпили, заспокоювались. Та я навіть в окопах знаходив шматочки глини, робив свищики, грав хлопцям - і їх «попускало».

Марина теж навчається в майстра гончарства і днями презентувала на продаж свої перші оригінальні свищики-вареники. Саме Олег Станіславович переманив мене з Укрпошти, де я завідувала відділенням зв'язку, в музей на своє місце, коли мобілізувався. І зараз всіляко допомагає. Це людина, яка найбільше вірить у мій успіх саме в цій сфері. Дарує дуже багато своїх виробів як музею, так і в мою етнохату.

Про весільну музику

А третій їхній однодумець - 77-річний Валентин Журавель. Людина-оркестр, бо віртуозно грає одночасно на чотирьох музичних інструментах: гармошці, двох бубнах (ногами!), свищику і дзвіночках на шапці.
Валентин Миколайович незмінний музика на всіх стольненських і виїзних святах, у тому числі й на Марининих. Їй він допомагає у ще одному захопленні невтомної ентузіастки — дослідженні місцевих весільних традицій.

Марина вишукує всю можливу інформацію, розпитує у старожилів про те, якими колись були весілля в Стольному. Двічі організовувала відтворення їх фрагментів. На першій інсценізації запрошені бабусі заспівали багато пісень, якими колись супроводжувався кожен весільний обряд: випікання короваю, викуп молодої, поїзд (коли молодий везе молоду додому), понеділкове снідання для молодої та інші.

А до нашого приїзду вже Валентин Журавель підготував цілий концерт і цікаві спогади про весільні традиції:
Я за своє життя відіграв на 146 весіллях. Знаю точне число, бо після кожного з них робив відмітку у футлярі для гармошки. З одружених при мені пар 19 розлучилися - це лише тих, що я знаю. Я навіть на своєму весіллі мусив грати, - сміється Валентин Миколайович.

І продовжує: Весілля колись гуляли не день, як зараз. До них готувалися тиждень і гуляли тиждень. У кожній сім'ї було по 6-8 дітей, тож і родичів у кожного з молодят з обох боків було здорово багато. У хаті всі гості не вміщалися, тому для гуляння у дворі або на городі ставили «шалаш» - намет.

Було: хто на весілля запізнюється, того кладуть на лавку і тричі б'ють лозиною. А тоді дають чарку без закусі — і відпускають до інших гостей. Взагалі ж на весіллях горілки наливали лише по дві чарки, щоб жили в парі. А моя мати (вона до ста років дожила) говорила, що в її час давали по одній - щоб не упивалися, а танцювали і співали.
Були дружки від молодої і бояри від нареченого. Бояр перев'язували рушниками. Їхня функція була підносити кожному тарілки з чарками, а гості дарували молодим подарунок чи клали на цю тарілку гроші й випивали з цих чарок.

Про весільний стіл

Марина Авер'янова говорить:
У Стольному важливо, щоб на весіллі був не лише коровай, а й весільні шишки. Тому ми навчилися їх пекти в моїй печі. За місцевим рецептом. Для тіста завжди використовуємо своє домашнє масло, збите в давній маслобійці (про неї ми писали в тому ж самому №41. - Авт.). Нас пригостили подвійнененою порцією смакоти — сільною шишкою, намащеною домашнім маслом. Це неперевершено!

Раніше на весіллях не було так багато наїдків, як зараз. Бабусі розказували, що на весільні столи ставили холодець, вінегрет, смажене м'ясо, квашені капусту, огірки й помідори, галушки (смужки з крохмальних млинців), кисіль. До речі, я спробувала заквасити помідори в дубовій бочці, - показує її Марина. - Це, як і багато чого, роблю вперше, адже тільки досліджую і вчуся.
Якщо немає бочки - нічого страшного. Можна квасити в будь-якій посудині, тільки в неї покласти сука з дуба, - радить Валентин Журавель.

Про весільний тиждень

Найповнішу розповідь про колишнє стольненське весілля Марина записала від 86-річної Ольги Городиської і поділилася нею з нами: Мій мильонок був гармоністом, а я - припівалочка, дак про нас казали: «Хороша парочка». І нас гукали по свадьбах, по всіх вечорах. Ми стільки їх відгуляли, людей розвеселяли! У мене самої свадьба була 65 років тому. Тоді не всі вінчались, бо забороняли. Ми вінчались.

Отож, у четвер різали курей на холодне (так у Стольному називають холодець. Авт.). У п'ятницю вдень ліпили коровай. У суботу на вечір пекли шишки. У неділю відбувалося вінчання і тоді цілий день - весілля.
Рушає поїзд - кіньми їде молодий по молоду зі свахами, зі світилками (це були незаміжні дівчата). Коня для молодого вибирали у бригаді самого луччого. На ньому прикрашали дугу, на неї чіпляли дзвоник.
На воротах молодого не пускають хлопці, мужчини з боку молодої. Вимагають могорич. Він має пів літра чи щось там дати. Пускають. Заходить у хату. Молода з дружками сидить на покуті. Молоду обов'язково саджали на кожух - вивернутий, щоб молоді були багатими.

Вбиралася молода в усе найкраще: надівала вишиванку, корсетку, фартух, а як взимку, то ще й юпку (такий піджак), а також вінок зі стрічками і намисто-лускавку (з дутого скла. — Авт.).
Приходить молодий зі своїми свахами і починає «купувати» молоду, торгується. Продавали зазвичай діти. Молодий зі свахами наберуть старих грошей, іще чого попало - умовляють малих віддати молоду. А тих із боку молодої налаштують не погоджуватися. Бо як гроші взяли, то вже все, далі торгуватися нікуди, віддавайте молоду.

Як молоду «купили», то примовляють:
Ой казали люде:
зять багат -
Викине рублів п'ять.
А він викинув один шаг,
Та й той у тещі позичав.

І тоді вже гуляють до вечора. Співають, танцюють. Але треба, щоб молодий молоду забрав до себе додому до заходу сонця. На вози виносять подушки, скриню, на них і їдуть приданки. А молодий везе молоду на коні із дзвоником.

Коли під'їжджають, співають:
Ой матінко, утко,
Да ворочайся хутко:
Вже й сонечко низько,
Вже й свашечки близько,
Сонечко у розі,
Свашки на порозі.
Гу!

А ще:
Наїхало на подворище,
Закидали да коморище
Клубками да починками,
Скриньками
Да перинками.

Привезуть молоду, ведуть її в комору, вона скидає із себе вінок, інше весільне вбрання і надіває понеділкове плаття чи що сама придумає, запинає хустку (колись надівали очіпок, але в мій час їх уже не було).
Один із мужиків-дружків (у бояри брали холостяків, у дружки - жонатих), який залишився з гостями, увечері веде рід молодої до молодого на коровай. Тоді починається обряд. Садять молодих коло печі. Молодий із шапкою, молода з носовиком (голими руками брати подарованих грошей не можна). Ставлять приданку. Молодої рід дарує: мужчини - гроші, а жінки — подарунок. Приданка забирає подарунок, а молодий кладе гроші в шапку.

Тоді рознесуть, роздадуть коровай, шишки, і знову починається гуляння. До ранку понапиваються, сало смажать. На ранок від молодого їдуть додому до молодої дякувать за постіль (молодій у придане давали дві головних подушки, ковдру). Іде молодий, бере із собою таких бідових свах, щоб уміли представлятися. Когось вберуть у молоду, намажуть - як придумають. Всякі жарти цікаві були. Пам'ятаю, мій молодий поїхав дякувать за постіль, а я так хотіла їхати з ним до себе додому, що й плакала! Але ж молодій їхати не можна...

Тоді дружки та інші гості приносять молодій снідання. Несуть, що залишилося з весілля, і тут готують свіже. Потім одягаються в циган і йдуть: рід молодої - до молодого, а рід молодого - до молодої. Представляються на вулицях. Усі люди виходять подивитися на циган - цікаво всім. У вівторок смажать курей. Збираються роди молодого і молодої кожен окремо. У середу мати молодої збирає своїх родичів і несуть молодій вареники. Беруть довгу сукувату жердку, на неї вішають вузли з посудом і варениками. Несуть, співають. Тут уже щось наготовлено, сідають і знову гуляють.

А в неділю мати молодого пече пироги (хто з чим хоче) і несуть їх та подарунок матері й батьку молодої за молоду. Тепер тут накрито на стіл, і знов гуляють. Ось так тиждень справляли! Такі були довгі цікаві весілля! Марина досліджує далі і мріє відтворити обряд весілля якнайповніше. Нехай удасться, бо це дійсно дуже цікаво!

Джерело: газета «Гарт», Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)