Чорнотицька школа працює очно і кожний урок проходить у зумі

Олексій Коваленко

Мається на увазі: під час повітряних тривог усі уроки проходять у ЗУМі. І це обов’язково. Учні, які не прийшли до школи, можуть приєднатися до уроку у ЗУМі. Якщо повітряна тривога закінчилася, вчителі проводять урок у класі. Таку форму навчання погодили і вчителі, і батьки.

Про те, як працює Чорнотицька школа в умовах війни – наша розмова із директором та вчителем фізики і математики Олексієм Коваленком, який вже 44-ий рік очолює колектив та 47 років працює вчителем.

– Олексію Михайловичу, скільки учнів навчається у школі. Як змінюється ситуація з наповнюваністю класів?

– З кожним роком кількість учнів зменшується. Цього року навчається 95 учнів, у минулому було 102. Навчаються діти з Чорнотич, Рудні, Козлянич. Після закриття Хлоп’яницької школи діти та їхні батьки виявили бажання навчатись у Авдіївському ліцеї. У школі 6 дітей із числа внутрішньо переміщених осіб, двоє минулого року були випускниками. Всі класи повні, комплектів і інклюзивних класів нема. З 2026 року буде пониження ступеню і залишиться тільки 1 – 9 класи. Значить наступного року 10-ий клас набиратись не буде. А цей клас, що буде 11-ий, він закінчить школу.

– Чи нема проблем із кадровим забезпеченням?

– У школі загалом працює 22 вчителі. Коли закривалась Козляницька школа, ми працевлаштували 6 чи 8 педагогів – майже всіх, хто бажав. Цього року із Хлоп’яницької школи перейшло 2 вчителі. Нема вчителя хімії, попередня вчителька пішла на заслужений відпочинок, але уроки ведуть учителі інших предметів.

– Як вам вдається злагоджено в умовах війни організовувати навчальний процес?

– По-перше, у нас дуже хороший колектив. Тому легко працювати у колективі професіоналів, де всі згуртовані, бажають рухатися вперед, відкривати нове і попри все дбати про день завтрашній. Якщо у своїх уже роках орієнтуватися на молодь, то порівнюючи попередні роки роботи, треба сказати, що тоді були якісь стандарти, обов’язкові плани, вимоги, різні заняття, вказівки, то зараз вчителям можна більше застосовувати творчості.

І як би не сказав, що нині важче працювати. Майже у кожного вчителя є ноутбук, інтерактивні модулі. А значить багато наочності, різних видів робіт. Здавалось і дітям має бути цікаво, бо ось все наживо, на екрані, так, як вони люблять. Але чомусь у дітей інтересу не більшає.

Чи хочуть діти вчитися? Ні! Ще років 10-15 тому для початкових класів було обов’язковим, що кожен батько дуже слідкував за навчанням дитини. Класовод легко керував цим процесом. Зараз вже у 1 класі батьки не слідкують за навчанням дітей. Скажімо, є нормативи, за якими всі діти 1 класу до нового року повинні вміти читати. Але з кожним роком з’являються діти, яких ми не можемо навчити читати і батьки нам менше у цьому допомагають.

– Олексію Михайловичу, йде 5-ий рік великої війни. Робота керівника освітнього закладу змінилась. В чому складнощі?

– У цьому плані працювати дуже важко. По-перше, постійне хвилювання. Відповідальність велика. Якщо минулого року було менше оцих усіх бомбардувань, то тільки звучала повітряна тривога, ми йшли у сховище і під час тривоги ми не займались. Сьогодні ми, погодившись з батьками, проводимо уроки і в повітряні тривоги.

Ми привозимо автобусом дітей у повітряні тривоги. І я знаю, що це робить більшість директорів. Ну, а яким же чином навчатися! Звичайно, на цьому тлі не можемо проконтролювати як діти і чому не йдуть до школи. Система контролю відсутня через розбалансованість.

Сьогодні, наприклад, у нас 15 відсутніх. Ніби й небагато, але і неприємно. Деякі батьки проти того, щоб ми навчались у повітряні тривоги. Але ми навчаємо під час повітряної тривоги і онлайн.

Ми домовились з учителями, що вони ведуть урок і очно, і у ЗУМі. Та дитина, яка вдома, може вийти у ЗУМі і слухати урок, і брати в ньому участь. Якщо якийсь учитель не провів, мені, бувають випадки, що телефонують батьки і запитують чому той і той учитель не провів урок у ЗУМі.

Якщо всі присутні, тоді урок не записується або якщо відбій тривоги – тоді учень повинен іти до школи. Або, наприклад, як цього тижня автобус на ремонті, то хоч є тривога, хоч ні, проводимо уроки і очно, і у ЗУМі, якщо в класі є учні, які проживають у Козляничах чи Рудні і не з’явились на урок.

– А шкільних автобусів вистачає?

– Так, автобусів вистачає. Вони старенькі, часто ламаються, але ремонтуємо. Автобус має зручний графік. Виходить він із школи о 7.50 і о 8.40 діти вже приїжджають до школи. Наприклад, дитина 5-10 хвилин на 9-ту виходить з двора, і від двора її забирає автобус. Якщо автобус на ремонті, тоді діти самостійно добираються до школи або навчаються у ЗУМі.

– Які цього року зміни введено у навчальний процес?

– У 8 класі цього року введено урок «Економіка та фінансова грамотність». Це підготовка дітей до економічного розвитку, до господарювання. Раніше був предмет факультативного типу «Економіка» і вела його вчителька географії, ну і цей предмет ми їй доручили. Вона побувала на онлайн курсах і працює.

А в цілому основна увага приділяється українській мові та літературі, в одному з класів поглиблене вивчення цього предмета.

– Як же при такому режимі організоване харчування дітей і чи вистачає генераторів та пального для їхньої роботи?

– Харчуємо ми всіх дітей безкоштовно. Повністю залишили практику щодо збору овочів з домогосподарств. Якщо довгий час нема світла, то все одно дітей харчуємо, хоча б сухпайками. Жодного дня не було, щоб діти не харчувалися. Ми знаємо, що значна кількість дітей з різних причин йдуть у школу не снідавши.

На їдальню генератора нема. А загалом у школі можуть працювати три генератори. Один забезпечує школу освітленням і котельню, інші два – на два інші приміщення. Нещодавно друзі нашої громади з Тернопільщини передали нам потужний генератор. Для роботи генераторів повністю пальним нас забезпечує відділ освіти.

– А як із забезпеченням паливом? І чи нема проблем із опалювачами?
– У нас достатньо палива до Нового року. У нас завжди тепло, хоч котел для опалення основного приміщення старий, а для опалення інших приміщень новий. Все паливо завозиться централізовано і не потрібно, як колись силами персоналу заготовляти дрова. Технічного персоналу достатньо, справляються, хоч і не повністю укомплектований штат. Але треба економити, бо у громаді недостатньо коштів.

Треба зазначити, що обслуговуючий персонал освітніх навчальних закладів фінансується із бюджету громади на відміну від педагогів, які одержують державну субвенцію.

– Ви сказали, що школа забезпечена і інтерактивними модулями, і ноутбуками, і генераторами. Що ще нового вдалося придбати, скажімо для їдальні?

– В плані забезпечення роботи школи Сосницька громада приділяє достатньо уваги. Крім цього школа долучається до програм, які оголошують різні благодійні фонди, і співпрацюємо з такими фондами напряму, замовляючи все, що нам потрібно. І таких фондів було багато.

А ще багато нам допомагає заступник голови Чернігівської обласної ради Дмитро Блауш. Для їдальні він придбав плиту за 40 тисяч гривень, морозилку, а селищна рада – холодильник.

Загалом їдальня забезпечена. Є потужна м’ясорубка, блендери. До харчування ми ставимося дуже відповідально. Не завжди підтримуємо поради Клопотенка, бо несолону, несолодку їжу діти не хочуть їсти. Ось чи ви куштували йогурти, та вони дійсно несмачні, бо зовсім несолодкі. Тому кухарі, а в нас є кухар і помічник, роблять все, щоб дітям було і смачно, і корисно.

Спонсором для школи є і випускник школи Дмитро Підвербний, який постійно нам допомагає і цього року за розпиловку матеріалу для огорожі не взяв ні копійки.

– А як щодо поточного ремонту?

– Ремонт звичайно проводили. В цьому нам, як завжди, допомагають батьки і ми їм щиро дякуємо.

– Скільки благодійних заходів проводиться у школі?

– Багато, точно не скажу. З кожним роком їх важче проводити, але, думаю, робити це потрібно. Коли проводимо ярмарки, то збираємо великі суми. Скажімо, одного разу зібрали більше 100 тисяч гривень.

У школі проводяться зустрічі із захисниками – випускниками школи, навіть з тими, хто не проживає в селі. Тільки вдуматись: з нашої громади загинуло більше 70 захисників, стільки ж у полоні або безвісти зниклих.

Оце дуже збиває із ритму роботи і обов’язково це завжди враховуємо у спілкуванні з батьками, з дітьми і щодня про це треба повідомляти, нагадувати дітям як зберегти життя і здоров’я, спокій.

Багато чого, думаю, научить нас ця війна, вона внутрішньо вже проросла. Я, як почую російську мову, вже ненависть проявляється. Ось наприклад, у Чернігові купував лінолеум. А продавець спілкується російською.

Ну я обережно і кажу: ви молодий хлопець, можете українською спілкуватися. Він каже так. Тоді, кажу, давайте говорити українською і він пішов назустріч. Тоді поцікавився: чому досі говорить російською. Каже, що звик. Порадив відвикати.

Але це молода людина. А коли говорять люди похилого віку, то не намагаюсь дати зауваження, мабуть, вони вже дійсно звикли.

– А з батьками легко домовлятися, спілкуватися?

– Спілкування з батьками – це невід’ємна частина нашої роботи. Чомусь кожен батько вважає, що його дитина найкраща. І коли кажеш, що треба в тому чи іншому випадку приділити увагу, батьки не сприймають поради, зауваження.

Насправді, я погоджуюсь з тим, що для кожного своя дитина найкраща. Але вважаю, що треба прислухатись не тільки до вчителя, а й до сторонньої людини. Хоча можливо батьки не знають як правильно і коректно вирішити те чи інше зауваження з дитиною.

Ось вже 2 роки, як ми не проводимо батьківських зборів, є вказівка, що масові заходи заборонені. Звісно, у різних онлайн групах ми обговорюємо наболіле, радимося.

– Педагогіка – важка професія. Чи ви не хотіли її полишити?

– Розумієте, я другої професії не знаю. Ви спитаєте: чи я задоволений? Задоволений. Чи я завжди отримував задоволення від професії вчителя? Не завжди, але старався.

Був період, коли хотілось все полишити. У квітні 1982 році я став директором школи і мене викликав тодішній народний контроль за те, що я перевищив норму палива. Мене оштрафували. Я заплатив штраф. Я довго не міг зрозуміти чому маю відповідати, я ж навіть не працював у той опалювальний період. Але все приходить з досвідом.

Чи були помилки? Звичайно, були і багато. Але як би не було важко, та більшість з нас, вчителів, не уявляє себе ніде, крім школи. Професія вчителя – це доля, вона у серці. І коли ми полишаємо школу, то залишаємо там і душу.

– Про що ви мрієте?

– Одна в мене мрія, так як і у всіх українців – Перемога.

– Дякую за цікаве спілкування і змістовні відповіді. Нехай мрія кожного українця найскоріше здійсниться!

Джерело: газета "Вісті Сосниччини"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)