Фермер Микола Матвієнко: генератор для корів і люди на вагу золота

Микола Матвієнко

Микола Матвієнко завідує фермою у Смичині вже років 20. До того працював у СТОВ «Добробут» трактористом з самого молоду – відтоді, як з армії повернувся. Зараз під його керівництвом працює 13 робітників – доярки, фуражири, пастухи. Доярок, каже, нині тільки троє, тому навантаження на них лягає велике, доводиться працювати фактично без вихідних. А знайти бажаючих на таку роботу досить проблемно.

– Зараз у нас на фермі утримується 169 голів худоби, – каже Микола Потапович. – З них дійного стада, яке вже йде у запуск, 53 голови, молодняка – 43. Доїмо апаратами, тож коли почались регулярні відключення світла, довелось пристосовуватись. Було, дівчата і вночі на ферму приходили, щоб корів подоїти. А це відображається на надоях молока, вони почали знижуватись. Адже корівчина потребує, щоб доїли її вчасно, за графіком. Тому керівництво товариства закупило для ферми потужний генератор. Тепер ми убезпечені від непередбачуваних ситуацій з електроенергією. Все, як належить – корівок пригнали о сімнадцятій годині, поприв’язували, підгодували і – дівчата приступають до доїння. Валентина Ковач, наприклад, обслуговує 31 корову, а її чоловік Петро в іншій групі – 25.

Корів ще виганяють на пашу, але, каже зав фермою, соковитої трави на болотах вдосталь вже нема. Це також впливає на сезонну кількість надоїв. У літні дні, коли була повноцінна паша, ще й люцерна, надоювали тонну молока, нині менше – 700 літрів. Здають на Ічнянський молокозавод. Багато й людей і місцевих, і приїжджих купують молоко прямо тут, на фермі. Бо цінують його якість. Випоюють молоком і молодняк.
– Сіна цьогоріч заготували багато, з запасом, аж 900 рулонів є– каже завфермою. – І соломи майже дві тисячі рулонів, в тому числі 300 – вівсянки, на корми. Погода сприяла тому, щоб трави було вдосталь. Словом, умови для праці всі є.

І директор у нас – золота людина. До людей до кожного з теплом ставиться, з будь-якою проблемою можна звернутися, завжди допоможе – що з виробничих питань, що з особистих. Зарплату виплачують вчасно і у повному обсязі. Єдина проблема в нас – кадрова. Працівники наші майже всі зі Смичина. Тільки два фуражири з Дібрівного на роботу їздять. Пенсіонери раніше жили у Смичині, потім купили у Дібрівному житло. Тут же села поруч, добиратися легко. Такими багатолюдним и раніше були наші два села, молоді скільки було. А зараз більшість пенсіонерів залишилось, молоді мало. А дворів пустих багато. Тому навіть при таких умовах праці, як у нас, робітників знайти важко.

НОВА ТЕХНІКА І ПРОФЕСІЙНИЙ КОЛЕКТИВ

Дільницею механізації завідує у Дібрівному Володимир КОНДРАТЕНКО. Він із задоволенням показує два новенькі комбайни, куплені керівництвом «Добробуту» у минулому році, які цьогоріч вперше вийшли в поле.
– У нас ще є один комбайн старого покоління – залишили його, щоб обробляти невеличкі шматки поля, – каже він. – Але нова техніка – це нові, потужні можливості. Вона вся комп’ютеризована, що значно спрощує роботу механізаторів. Наші хлопці ніякого спеціального навчання, щоб на ній працювати, не проходили. Приїхав фахівець, все налашатував, розказав, показав – і вони миттю все засвоїли. Ось такі вони у нас багатопрофільні спеціалісти. Кожен вже не один рік за кермом. І ремонтують техніку також власними силами. Такі люди на вагу золота.

Всього під керівництвом Володимира Кондратенка на дільниці механізації працює 15 людей. Це трактористи, водії, працівники комплексу зернової очистки, переробки зерна. І всі, як каже Володимир Сергійович, машиністи-трактористи широкого профілю. У сезон робочий день у механізаторів триває по 12 годин на добу. Нині вже орють поля на зяб. Технічний парк господарства постійно оновлюється, щороку з’являється нова техніка. Цьогоріч придбали новий сучасний плуг та два КАМаЗи і фуру для перевезення зерна.

Екскурсію у поле проводить водій Олег Голован. Він вже 18 років працює у господарстві за кермом трактора та комбайна. Каже, ще як у школі отримав водійське посвідчення тракториста, більше не замислювався над вибором професії. Будучи родом з Дібрівного, він саме тут створив власну родину, в якій з дружиною, яка працює кухарем у Смичинському ліцеї, ростять двох синів.

Олег везе у поле, щоб показати як працює трактор з новими плугами. За кермом – Микола Молойко, який також все життя присвятив роботі на землі. Родом він зі Смичина. Микола Валентинович за кермом трактора з 1989 року. За віком вже міг вийти на заслужений відпочинок, але продовжує працювати з натхненням. Обережно розвертає трактор – так, щоб було видно ті самі новенькі плуги. А справді гарні – блискучі, масивні, гострі.

– І рілля гарно лягає, – із задоволенням дивиться на зораний шмат поля. Видно, що для людей тут робота в радість, бо є не тільки стабільним джерелом доходу, а й справою життя, обраною раз і назавжди.

КОЛИ РОБОТА СПРЯМОВАНА НА РОЗВИТОК

Віктор Малофій, директор СТОВ «Добробут», з яким говоримо після імпровізованої екскурсії, очолив підприємство у січні 2006 року. Сучасне господарство є правонаступником колишнього місцевого колгоспу. Не побоявшись узяти на себе відповідальність за подальшу долю сільгосппідприємства, коли засновники доручили йому головування, Віктор Григорович за 20 років своєї такої діяльності не тільки не допустив його занепаду, а й зумів організувати його успішну, соціально орієнтовану діяльність.

Зараз в обробітку у «Добробута» знаходиться 450 гектарів землі. У нинішньому році сіяли соняшник і кукурудзу. У партнерському фермерському господарстві «Дуброва Н.М», яке провадить діяльність тут же, у Дібрівному і Смичині, сіяли також овес і пшеницю.
– Овочами ми не займаємось, – каже Віктор Григорович. – У нас є своя столова для наших робітників, яка готує обіди під час активної роботи в полі, починаючи з березня і аж доти, доки восени не зберемо кукурудзу. Але картоплю, буряк і все інше ми купуємо для її потреб у населення чи в магазинах. А молоко та м'ясо також своє. Обіди і полуденки у страду возимо у поле. Адже люди тоді працюють з раннього ранку до 10-11 години вечора.

Всього у СТОВ «Добробут» працюють 35 людей. Це і працівники ферми, і механізатори, і бухгалтерія. Середня зарплата по підприємству становить близько 20 тисяч гривень.
– Щоб господарство стояло, як то кажуть, на ногах, треба працювати на розвиток, – каже Віктор Малофій. – Саме тому ми постійно оновлюємо технічний парк. Окрім двох комбайнів, куплених спільно з фермерським господарством, ми придбали ще цьогоріч кукурудзяну жатку, плуги, два КамАЗи, фуру. Маємо два зерновози, бо всю свою продукцію ми возимо власним транспортом. Це набагато вигідніше, ніж користуватись послугами сторонніх перевізників. Я рахував – на кожному кілограмі зерна маємо перевагу від 50 копійок до гривні.

Тож і матеріально це значно вигідніше. І зручно, бо водії всі свої, знають машину, знають маршрути. Ну і генератор на ферму ми купили. Хоч це і дуже витратно, але тут постало питання: або ми налагоджуємо енергопостачання для нормального процесу доїння, або треба здавати худобу. Адже надої тільки тоді будуть продуктивними, коли відбуваються у визначений час, а не хаотично. Генератор потужний – вистачає на потреби ферми. Лише млин не можемо підключати, який купили в нинішньому році для самостійного виготовлення кормів для худоби.

Надоєне від корів молоко, каже Віктор Григорович, зберігають у власному холодильнику. За ним приїжджають з Ічнянського молокозаводу. Всупереч думці, яка побутувала останніми роками щодо рентабельності тваринництва, у «Добробуті» продовжували утримувати стадо. І не помилились. Нинішній рік став переломним у ціноутворенні на продукти тваринництва. Зросла закупівельна вартість м’яса і молока – молоко можна здати по 16-17 гривень за літр, а ціна на живу вагу корі впідскочила з 59 гривень за кілограм до 92. За одну корову в середньому виходить 56 тисяч гривень.

З орендодавцями господарство розраховується вчасно. Виплачують по 12% від грошової оцінки землі і з 1 листопада вже починають виплати людям за нинішній, 2025 рік.
– Паї у нас невеликі у людей, в середньому пай становить 2,2 гектара, – каже Віктор Григорович. – Орендна плата за один пай становить приблизно 10 тисяч гривень. На руки, після утримання податків, виходить трохи більше 8 тисяч. Якщо у родини два, три паї – сума, звичайно, виходить більша.

СОЦІАЛЬНА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ І ДЕРЖАВНА ПІДТРИМКА

СТОВ «Добробут» є соціально орієнтованим підприємством. Наприклад, вивіз сміття по селах раз на місяць – справа, організована разом із старостатом. При цьому з бюджету оплачується лише робота тракториста, а паливо і техніку сільгосппідприємство надає безкоштовно. Товариство також є постійним добровільним спонсором культурних заходів, які відбуваються в Смичині, Дібрівному, Конотопі, та Великому Дирчині – в усіх тих селах, де живуть люди, які здають «Добробуту» свої паї в оренду. Не відмовляють і коштами на матеріали, які використовуються на ремонт закладів у цих селах.

Окрім того, пенсіонери – орендодавці та родини військовослужбовців Смичина, Дібрівного, Великого Дирчина, Лашуків отримують від господарства таку послугу як безкоштовна оранка людських городів в розмірі 30 соток. Для пенсіонерів та родин військовослужбовців також організовують безкоштовну доставку дров.
Постійно допомагає сільгосппідприємство і захисникам – і підрозділам, командири яких звертаються за допомогою, і індивідуально своїм землякам, які несуть службу на захисті України. Семеро працівників господарства також поповнили військо зі зброєю у руках. На жаль, двоє з них вважаються зниклими без вісті.

«ГОЛОВНЕ – БАЖАННЯ ПРАЦЮВАТИ»

Віктор Григорович каже, цьогорічний врожай порадував.
– Ми бачили, що літо видалось холодне, тому ми тільки двічі обробляли соняшник фунгіцидами, тому він дозрів раніше і ми встигли його прибрати до дощів, – каже фермер. – Урожай склав десь в середньому 2,1 тонни з гектара. І хоч це не такий високий показник (у сприятливі роки він вищий), але цьогорічні ціни на закупівлю насіння радують. Ми продаємо по 26-27 тисяч гривень за тонну. І це дає непоганий прибуток. Кукурудзу ми ще не збирали, але за приблизною оцінкою очікуємо врожай десь 8-9 тонн з гектара.

Для наших піщаних грунтів це непоганий показник. Але цьогоріч зерно обов’язково потрібно сушити через високу вологість. Власної сушарки у нас нема, і не плануємо її облаштовувати, бо в нас не вистачає робочих рук. Тому укладатимемо контакт на цю послугу з одним із підприємств, які надають таку послугу. Потім продаватимемо вже підготовлене зерно прямо з елеватора. Основний наш покупець – Миронівський хлібокомбінат. Вони в нас закуповують майже весь наш урожай. Це перевірені партнери і дуже для нас зручні.

До речі, у ФГ «Дубрава Н.М.» цьогоріч дуже гарний врожай пшениці і особливо вівсу. Ми вийшли по вівсу на 5 тонн 250 кілограмів з гектара. Це для нас рекорд. Та й пшеницю взяли по 5 тонн 200 кілограмів. Вважаю, такий результат дало те, що для посіву ми беремо тільки якісне насіння – еліту або першу репродукцію. Пшениці більшу половину посіяли елітою. Самі їздили в Одесу, привозили посівний матеріал звідти. Це досить дорого – ми брали еліту в минулому році по 12 тисяч гривень за тонну, в той час як тоді власний урожай фуражної пшениці збували по 10 тисяч за тонну. Але воно того варте, бо це ж запорука майбутнього врожаю.

Віктор Григорович каже, що в господарстві не роблять ставку на вирощування високоякісного, елітного зерна. Вони спеціалізуються на вирощуванні і збуті фуражного.
– Можна сказати, що вцілому цьогоріч ми непогано спрацювали, – підсумовує він. – Старт на наступний рік забезпечений, аби безпекова ситуація дозволяла. Це на сьогодні головний ризик. Взагалі цьогоріч маємо чудову підтримку від держави. Скільки працюю, такої масштабної ще не було.

Це і кредити під один відсоток, які діють для прикордонних сільгоспвиробників, і допомога по тисячі гривень на кожен гектар землі. А ще ми для «Добробуту» отримували безкоштовно насіння, мінеральні добрива та рукави для зберігання зерна, які зараз використовуємо для кукурудзи і для складів. Це спільна допомога держави і благодійних організацій, за яку ми дуже вдячні. На сьогодні маємо всі умови для успішної роботи, головною запорукою якої є мир на нашій землі. Бо без цього важко щось планувати чи передбачувати.

Ну, і одним із головних факторів також є людський ресурс та бажання працювати. Ми завжди підтримуємо фермерів, які мають невеличкі господарства – допомагаємо їм насінням, у зберіганні зерна, а також порадами, технологіями, ділимось досвідом. Я вважаю, що це дуже добре, коли довкола є гарне, дружнє середовище, є люди, які хочуть працювати на землі. Я сам починав з маленької ферми, тому завжди підтримую і буду підтримувати маленьких фермерів, адже чим більше довкола людей, які хочуть працювати, які люблять працю – тим наше суспільство буде і міцнішим, і багатшим.

Джерело: "Новини Городнянщини", Світлана Томаш

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)