Матір дітей, яких покусали собаки у Прилуках розповіла про їх стан

Роман та Катерина

Це сталось у Прилуках 18 листопада. Про той страшний для родини день розказує 34-річна Жанна Хандабоких:

— Мої дочка і син — Катя (11 років) і Роман (8) — ходять у 14-ту школу. Маршрутка-«трійка» в обід у нас не їздить, тож додому їм доводиться добиратися пішки повз Центр творчості дітей та юнацтва (ЦТДЮ). Ішли вони цим шляхом і минулого вівторка десь о 13:30. На подвір’ї Центру на них напали великі пси. Рома каже, що кусалися троє.

Одна з очевидиць, Світлана Тіхомірова, нарахувала більше:

— Я якраз вела онука на заняття в ЦТДЮ. На останній перед його будівлею лавці розпивали спиртне дві жінки (одна з них явно веде асоціальний спосіб життя, друга виглядала краще). Біля них сиділи собаки, серед яких був пітбуль. Він привернув мою увагу, бо дивився поглядом нападника і викликав у мене острах. Ми з онуком постаралися швидше проминути цю компанію.

Назустріч нам ішли дівчинка і хлопчик, розмовляли між собою. Нічим собак не провокували, але раптом один із псів підірвався, і за ним уся зграя — їх було десь семеро — кинулася до дітей, напала на них.
Повалили хлопчика, а дівчинка якимось дивом інстинктивно його швидко підняла, заховала собі за спину, виставила вперед ручку, захищаючи братика...

Катя мені розповіла:
«Рома впав, я ледь устигла його підняти, а то ще б і до голови покусали», — додає Жанна. Дочка намагалася затулити його собою. Пси тріпали дітей за рюкзаки, за одяг...

— Усі ми, хто опинився поряд, як могли відганяли їх, — продовжує Світлана. Я почала кричати на жінок: «Заберіть собак! Ідіть звідси, чому ви тут із ними на дитячому майданчику?!» Але жінки були в такому стані, що не розуміли, чого я від них хочу. Одна з них відповіла російською: «Мы их только косточками кормим».

Людмила Гребеник була свідком ситуації, яка передувала нападу на дітей:

— Повертаючись з обідньої перерви на роботу, я побачила, як три собаки (можливо, їх було й більше, але я бачила лише трьох), які сиділи біля цих двох жінок-безхатьок, кинулися до літнього чоловіка, що їхав на велосипеді. Він зупинився, взяв якусь палку, став відбиватися. Ті жіночки на це ніяк не реагували.

Я пройшла вже метрів 300–400 і раптом ззаду почула несамовитий дитячий крик. Це було моторошніше, ніж у фільмі жахів: собаки гарчать, діти кричать!.. Обороняти їх збіглися люди, хто в парку був ближче. Поки я добігла, ці дві «дамочки» вже пішли геть, і собаки слідом. Я навздогін кинула: «Якщо у вас такі агресивні тварини, то тримайте їх на прив’язі!» А вони: «То не наші, а його» (назвали прізвище, але я не розчулa).

Та які б вони не були — чиїсь чи безпритульні — це страхіття!.. Напишіть, будь ласка, хай у кожної дитини буде при собі відлякувач собак.

— У Каті був такий із собою, — запевняє Жанна. Це пристрій, що працює від батарейки: натискаєш кнопку — і звук, якого людині практично не чутно, лякає собак, тоді вони бояться наближатися. Ми його купили, бо торік була схожа ситуація: пси накинулися на дітей на вулиці Пирятинській, шарпали їх за одяг, але тоді не покусали. Після того Катя кілька разів використовувала цей пристрій. І собаки перестали до них підходити, мабуть, запам’ятали.

Видно, дочка розслабилася, перестала тримати його під рукою. Та й не чекала цих собак саме біля ЦТДЮ. Відлякувач лежав у неї в рюкзаку, Катя просто не встигла його дістати.

Це ж добре, що там було людно й дітей кинулися відбивати перехожі жінки і чоловік (як я вже потім дізналася, його звати Олег). А якби на них напали на Пирятинській, де практично немає людей? Не дай Боже, за обличчя погризли б або ще гірше!..

— Олег набрав мене з Катиного мобілки, пояснив, що сталося. Запропонував привезти дітей до мене на роботу. Я попросила: Краще до нашого дому, а я прибіжу». Думала, підемо з дітьми додому, огляну їх, якщо треба — повезу в медзаклад. Бо ж не знала, наскільки серйозно вони постраждали.

А Олег, під’їхавши, сказав: «Сідайте, зразу поїдемо в лікарню». Ще й дорогою подзвонив туди, попередив, і нас у приймальному відділенні міськлікарні вже чекали. В обох дітей покусана права нога. У лікарні написали: «Рвані рани середньої тяжкості». Зашивати їх не знадобилося, обробили, забинтували. Також дочці й сину роблять уколи проти сказу.

Вони дуже полякалися! Плакали ще й увечері. Цілий тиждень, поки були вдома, говорили: "Нам тепер у школу йти страшно!" Це ж їм травма на все життя! На мене теж колись напав пес, хоч і не сильно покусав, та я й досі страшенно боюся собак! А Катя і Рома пережили ще жахливіше...

— Хочу висловити глибоку материнську вдячність усім небайдужим, хто не лишився осторонь і допоміг моїм дітям! Окрема подяка — Олегові, який не залишив моїх дітей самих, ще й відвіз нас до медзакладу. Це Людина з великої букви! Нехай проявлене добро повернеться до кожного сторицею!

Я опублікувала розповідь про цей випадок у соцмережах, і мені стали писати, що безпритульні пси покусали то одних людей, то інших — і дорослих, і дітей. Біля хлібозаводу є закинутий будинок, де живуть безхатьки і з ними купа псів. Моя колега сказала, що за тиждень до цього там на неї напали собаки. Та й по всьому місту на вулицях собак бігає стільки!

— Відповідальність за домашніх тварин покладається на їхніх господарів, а за безпритульних — на громади, на території яких їх було виявлено. Згідно зі ст. 15 Закону України «Про захист тварин від жорстокого поводження», для утримання безпритульних тварин використовуються притулки, які можуть створюватися органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, громадськими і благодійними організаціями та фізичними особами.

— Я написала заяву в поліцію, — говорить Жанна. Мені сказали: оскільки зараз в Україні воєнний стан, то притулки для собак у місті позакривали. Але ж із проблемою вуличних тварин треба щось робити! Ще й через вашу газету звертаюся до нашої міської влади вирішити це нагальне питання для убезпечення наших дітей і всіх нас!

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)