Микола Концевий вперше одягнув вишиванку після того, як вигнали окупантів з Городнянщини

Микола Концевий

Цього високого худорлявого 65-річного чоловіка можна щодня побачити у Городні, хоча живе він у Слободі, що за чотири кілометри від Бутівки. А загалом до міста це виходить кілометрів 7-8. Щоранку Микола Дмитрович долає цю відстань велосипедом, щоб долучитися до загальнонаціональної хвилини мовчання, під час якої віддається шана Героям, які віддали свої життя за Україну.

– Я зі Слободи виїжджаю о 6-7 годині ранку, – каже чоловік. – Щоб встигнути долучитись до хвилини мовчання. Обов’язково приїжджаю і на кожну процесію поховання наших земляків, які повертаються додому з поля бою на щиті. Це найменше, що я можу зробити для кожного з Героїв – віддати шану їхній світлій пам’яті.

Микола Дмитрович розповідає про своє нехитре життя-буття. Народився тут же, у Слободі, в родині колгоспників. Його батько Дмитро Миколайович працював у колгоспі фуражиром.
– Пам’ятаю – тато конем возив борошно та перегон з молока для годівлі свиней на фермі, косив для них траву. А мама моя Наталія Федорівна працювала в колгоспі ім. Димитрова – брала льон, садила картоплю вручну.

Конем тоді ту картоплю звозили у загальні бурти ближче до ферми. Були норми. Грошей не давали, а «писали» трудодні. І в кінці року на зароблений карбованець давали зерно – по 300 грамів на один карбованець. Згодом мати перейшла в колгосп «Нива» на свиноферму. Працювала на відгодівлі свиней до пенсії. Померла від інсульту у 60 років. Жили ми з батьком та бабусею, його матір’ю. Якось батько з дідом везли гній возом, а кінь пужнувся і вдарив копитом батька по переніссю. З тих пір він погано став чути. Дали інвалідність. Але ми завжди, навіть після смерті матері, тримали величеньке господарство – свині, кури, гуси, кролі.

Микола після закінчення восьмирічної школи працював у колгоспі, поруч з батьком та матір’ю. Потім пішов на строкову службу в армію. А по поверненню влаштувався працювати на телевізійний завод «Агат», якому віддав 18 років своєї трудової діяльності. Там, на заводі, зустрів і свою дружину Тетяну, яка працювала на підприємстві у бухгалтерії.

– Таня була на шість років мене старшою, але хіба то перепона, якщо люди серцем відчувають одне одного? – згадує Микола Дмитрович. – Ми душа в душу жили. На жаль, вона рано пішла з життя. Так я залишився з батьком удвох. Доглядав батька, який був уже немічний. Тримав господарство. Як батька не стало, господарство я збув – воно мені самому ні до чого. Є тільки собака та кіт. Краще вільну хвилину у лісі проведу. Дуже я люблю ходити туди, особливо як грибний сезон.

Коли Городнянщина була окупована, Микола велосипедом щодня теж їздив у Городню. Каже, возив молоко на продаж – від своєї корови і від людських, хто просив. У місті стояв у чергах і на виручені кошти купував хліб, а тоді привозив у Слободу і роздавав односельцям. Не відмовляє людям, яких у селі залишилось 14 чоловік, здебільшого пенсіонерів, і зараз – ліки купити привезти з міста чи ще щось необхідне.

– Мені ж не важко, все одно щодня у місті, а літнім людям як туди добратися? – каже чоловік. – Лише раз страшнувато було, у 2022-му, коли я вже їхав з Городні в село, а назустріч йшла колона російської техніки. Це було якраз біля саду колишнього харчокомбінату. Колона була довга, тому я вирішив її об’їхати. Коли чую – автоматна черга біля моїх ніг, по землі. Зупинився. Окупанти забрали мої два мобільні телефони – кнопковий і смартфон, а тоді відпустили і поїхали далі.

А як ворога вигнали з нашої землі, я від радості 7 квітня 2022 року вперше одягнув вишивану сорочку. І носив її цілий рік щодня. І зараз одягаю на свята й концерти, які регулярно відвідую. Це як вияв гордості за Україну, за Городнянщину, яка вистояла облогу окупантів. І на День Перемоги обов’язково вдягну сорочку-вишиванку. Це день, якого я найбільше чекаю. Щоб для всіх людей настав мир. Щоб не плакали матері над синами, яких везуть додому на щиті. Щоб усі були щасливі. І ми, і наша країна.

Джерело: Фейсбук-сторінка "Новини Городнянщини" Алла Мачача

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)