Переселенці розповіли, як їм живеться у модульних будиночках в Чернігові

Олександр Гулак мешкає в одному з модульних будиночків модульного містечка «Новоселівка 3». Наприкінці осені 2025 року він евакуювався сюди з прикордонного села Архипівка.

«Я десь місяць тому переїхав, ще коли село було. Моя жінка переїхала сюди раніше. Село ще було, а потім його не стало. Люди, які були, виїхали. А потім уже і мене жінка приїхала та забрала. Та й ми приїхали сюди», — Олександр Гулак – мешканець модульного містечка.

Усе своє життя Олександр Гулак прожив у селі Архипівка, всього за два кілометри від російського кордону. Тут він виріс, тут був його дім, який він успадкував від батьків. Сьогодні цього дому вже немає — постійні обстріли зруйнували його вщент, як і саме село. Наразі Олександр і його дружина залишилися без даху над головою: їхній дім знищили росіяни.

«Спершу дронами, перший раз, другий і третій. Третій став останнім. Я коли виїжджав, то села майже не було. А зараз його вже зовсім немає. Там не залишилося нікого, і нема навіть кого набрати, аби запитати, що там і як», — Олександр Гулак – мешканець модульного містечка

По сусідству з подружжям Гулаків живе Ганна Котляр. Вона — переселенка з Семенівки: в січні 2025 року жінка евакуювалася з прикордонного міста до модульного містечка. Їхати з рідної домівки не хотілося, але на переїзді наполягли діти.

«Я, можливо, ще й сиділа б, дівчата, якби молодший не приїхав, не згріб усе та не привіз мене сюди. Там обстріли тривають… Багато загиблих, багато всього зруйнованого. Так як і по всій Україні. Тяжко зараз всім, а на прикордонні, ви самі можете уявити, що там відбувається», — Ганна Котляр – жителька модульного містечка.

Надія – також переселенка з прикордонного міста Семенівка. У жовтні цього року вона евакуювалася з приватного будинку до модульного містечка. На переїзд жінку змусили російські обстріли, що з кожним днем ставали дедалі потужнішими. Росіяни знищують цивільні будинки на прикордонні.

«Одне й те саме у всіх… У нас у Семенівці було 25 хат на перевулку, а прилетіли 5 КАБів і 2 шахеди… І артилерія, і КАБи, і «гради», і страховище… Воно летить і летить по нас», — Надія – жителька модульного містечка.
Більшість мешканців цього модульного будиночка — земляки: родом із Семенівки або навколишніх сіл громади. Кажуть, що живуть дружно, в них спільні теми для розмов, легко вдається ділити побут, вони товаришують одне з одним. Цих людей об’єднало горе.

«Я особисто сама вдома сиділа, а коли обстріл, то все отак стукалося, трусилося і зуби, яких немає, цокали. Оце як сама в будинку вдень, то звідти сусідка прийшла, то з іншого будинку, то трошки веселіше було. А якщо вночі обстріл… Світла немає. Я, звісно, не кажу, що я боягузка, але трошечки трусяться нерви», — Надія – жителька модульного містечка.

Умовами життя в модульному містечку мешканці здебільшого задоволені: в будиночках є ванна та вбиральня, спільна кухня і техніка загального користування.

Натомість нарікають на проблеми з дахом і вологу, що накопичується всередині модулів і призводить до появи плісняви на стінах.

«Живемо ж потрошку. Слава Богу, що дах є. Він, звісно, тече та крапає трошки, і сирість є, але живемо», — Ганна Котляр – жителька модульного містечка.

Найбільша мрія цих людей — повернутися додому, в рідні будинки, в мирні міста та села. Деякі з них мають куди повертатися: їхні будинки чекають на них у рідних містах. Та є й ті, чиї домівки росіяни зруйнували назавжди.

«Я вже сьогодні поїхала б, якби не стріляли. Вдома найкраще. В гостях добре, але вдома краще», — Надія – жителька модульного містечка.

«Хочеться повернутися. Хочеться миру, хочеться щастя, щоб діти жили, щоб онуки жили і щоб люди не ходили і не плакали. Щоб тому козлу щось зробили і все. І щоб діти усі вернулися додому живі та здорові», — Ганна Котляр – жителька модульного містечка.

Джерело: сайт "Челайн", Таліна Тарасенко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)