Ніжинка Раїса Павлючкова, яка втратила сина через війну розповіла, як допомагає готувати сухі пайки для ЗСУ

Раїса Павлючкова

Вона — волонтерка, мама загиблого захисника України. Її син Сергій Павлючков добровольцем пішов боронити країну від російського агресора і віддав життя за нашу свободу. Після втрати сина Раї Павлючковій було надзвичайно важко, але вона знайшла в собі сили жити далі — допомагаючи іншим воїнам. Сьогодні вона працює у волонтерській благодійній організації «Кухарська зграя вовченят», де разом з небайдужими готує сухі пайки для ЗСУ. Ми поспілкувалися з Раїсою про її шлях, біль, волонтерство та віру в мир. Зустріч відбулася у тій же "Зграї", де ми жінку застали за роботою.

-Розкажіть трохи про себе: хто ви і звідки?
-Сама з села Кладьківка, а в Ніжин вийшла заміж і вже живу тут більше 35 років. Я - мама загиблого нашого військового Павлючкова Сергія",- голос жінки тремтить, а на її очі навертаються сльози. - Мій син посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня. Для мене він — Герой, взірець, приклад того, як варто жити і моя найбільша гордість...- Втираючи сльози, жінка продовжує розповідати про сина: Пішов на війну добровільно. Бо так треба, так – правильно. Сергій мав законне право і не йти: на роботі чоловік мав бронювання - працював на залізниці. Його рішення було твердим, жінка пригадує той момент з болем: Він мене ще заспокоїв:«Не переживай, все буде добре». Але ж як не переживати? Материнське серце чуло біду…

-Розкажіть, яким він був, ваш син?
-Він був добрим і безстрашним. У 10 років врятував жінку, яка тонула в морі. Він тоді відпочивав у дитячому таборі у Євпаторії. А та жінка – була їхньою вожатою. Ви уявляєте? Йому тоді було 10 років! Це ж зовсім дитина! і не розгубивсь! Зміг, йому стало сил це зробити! Сам Сергій мені про це не розказував, може, навіть, і не збирався. Це я вже потім від самої вожатої дізналася, коли вони з того відпочинку повернулися. Вона підійшла до мене на пероні і дуже дякувала мені за сина, за те, що він врятував їй життя.

А іще - цілеспрямований, для нього нічого не було неможливого. Якщо вже щось задумав, це не відступить, поки у нього це не вийде. Після закінчення Чернігівського ліцею залізничного транспорту працював на станції Дарниця спочатку регулювальником руху вагонів, а потім черговим по відправленню проїздів. Йому хотілося навчатися далі, тож найняв репетиторів, успішно здав ЗНО і вступив до Української академії залізничного транспорту в Харкові.
Сергій був добрим і завжди усім допомагав. І такий, що у нього все виходило, за що не візьметься – вмілий. Хазяйновитий був: усе по дому робив своїми руками. Зустріла на кладовищі його сусідку, то вона мені розповіла, що він їй тюнер полагодив, а до цього і в Київ возили, і там зробити відмовилися, а у нього – вийшло: «Вже Сірьожи три роки як нема, а телевізор іде, щоразу згадуємо його і дякуємо»...

Раїса Павлючкова написала книгу пам'яті про сина. Там коротко описані важливі моменти його життя, а іще - його усміхнені фото. Пані Раїса перегортає сторінки і розповідає про свій біль:
13 лютого 2023 року загинув не лише Сергій, заодно обірвалося і моє життя… З тих пір я перестала відчувати щастя чи радість... У Сергія лишилася сім’я - дружина та двоє дітей - він їх дуже любив, навідують, спілкуємося, а іще є рідні і близькі, які підтримують. Я їм дуже вдячна! От тільки всередині мене наче щось надломилося і більше вже не буде як було…

-Як ви вперше долучилися до волонтерства? Що стало поштовхом? Чи пам’ятаєте момент, коли вирішили допомагати військовим постійно?
-Я часто ходжу до могили сина і на Алею Героїв. Одного вечора на вулиці Гоголя зустріла знайомих. Одна з них сказала, що йтиме до волонтерської організації «Зграя» і запропонувала взяти мене із собою. Так я вперше прийшла до «кухарської зграї». Подумала: якщо вже так вийшло, що мій син віддав життя за свободу і незалежність України, то і я продовжуватиму його справу — допомагати Збройним силам України так, як можу. До квітня 2024 року я 23 роки працювала головним бухгалтером на підприємствах залізниці. Після загибелі сина, через рік, у зв’язку з сімейними обставинами я звільнилася з роботи.

-Як пройшов ваш перший день у «Кухарській зграї вовченят»?
-Пам'ятаю, першого дня ми чистили гіркий перець. Дівчата прийняли мене дуже добре. Я з усіма познайомилася, мені показали, як складати овочі для сушіння, як пакувати сухі набори. Усі були зі мною привітні

-Яку роботу ви виконуєте зараз?
-Справа в тім, що у нас нема чітких обов'язків: є робота - виконуємо. Нарізаємо овочі, фрукти, закладаємо в сушки, потім фасуємо, - до розмови долучилася Наталія Забіла, співзасновниця "Кухайрської зграї вовченят". -Супи, борщі та інші набори робимо строго за рецептом: усе зважується на вагах, грам у грам. У кожен пакет кладемо етикетку зі складом продуктів і коломийки для наших захисників. У п’ятницю, у нас «цибулевий день», ним якраз завідує Рая: ріжемо цибулю та закладаємо її в сушки, щоб потім вона пішла на супи й борщі для військових.

-Розкажіть, яка вона як працівниця?
-Старанна. Про неї можу сказати лише хороше. Вона увійшла в "кістяк" нашої команди. Багато небайдужих до нас часто приходять, але то на один-два рази. А у нас робота - щодня, і коли готуємо відправку для наших хлопців, то буває і до дев'ятої вечора тут пакуємо. Робота не завжди легка, але всі працюють, не шкодуючи часу і сил.
-Так, робота в «Зграї» приносить мені задоволення і впевненість у завтрашньому дні. Я відчуваю себе потрібною людям і своїй країні. Ми робимо все, щоб нагодувати наших захисників, бо ситий воїн — сильний воїн. Волонтерство справді об’єднує людей і дає сили триматися разом.

-Що б ви хотіли сказати українцям у цей складний час?
-Ми повинні підтримувати одне одного, допомагати тим, хто цього потребує, і робити свій посильний внесок у перемогу. І ніколи не забувати та пам’ятати тих, хто ціною власного життя захищав і захищає нас. Хочу побажати усім нам миру, щоби більше не гинули люди у цій страшній війні. Слава Україні.

Що тут іще додати... Поспілкувавшись із пані Раїсою, можна сказати лише одне: саме на таких - незламних людях з великим добрим серцем і тримається Україна.

Джерело: газета Ніжинщини "Вісті"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)