12-річний Толик з Семенівки знешкодив FPV-дрон

— Я пишаюся своїм сином! І дякую хлопцям-військовим, які його навчили, як поводитися в таких ситуаціях, — говорить 49-річний Володимир Полторацький із прикордонної Семенівки. Його син, 12-річний Анатолій, самотужки знешкодив дрон на оптоволокні, який літав поблизу місця, де гуляли малі діти. — Тепер та погань «відпочиває» в болоті, а так Бог знає, що б вона натворила...

Толик у родині Прохоренків-Полторацьких — найстарший із п’ятьох дітей.

— Оресту 7 років (закінчує перший клас), Богдану 4, Бажені 9 років, а Евеліні 3 місяці, — перелічує своїх молодших Галина (їй 35).

Толик дуже допомагає батькам няньчити менших братиків і сестричку. Ось і при нашій розмові гойдав Евелінку у візочку, поки мама відлучалась.

— Ми багато допомагаємо військовим, — повернувшись, говорить Галина. — Я їм на інший край міста возила молочне, інші продукти. Картоплі військовим у 2022 році віддали, мабуть, більш ніж три тонни. Надали наш другий будинок для дронщиків, вони прожили там три місяці. Толик їздив, їм підсобляв, що було в його силах. Ото вони й навчили його розбирати автомат, показали, як переривати волосінь оптоволокна. Не можна її просто рвати, бо поріже руки, треба ламати.

— Петлю робиш, стискаєш — і волокно лопається, — діловито пояснює Толик. Про той день розказує:

— У суботу, 18 квітня, я прийшов до тьоті обрізати грушу (вона на дах лізла). Обрізав, думаю: зараз спущуся, перелізу на дах, щоб гілки звідти скинути. Спустився без драбини, по стовбуру, до середини дерева — чую гул. Подивився вгору — нічого, вниз — зграя пташок розлітається отак в різні боки, і вона між ними...

Вона — це FPV-шка, FPV-дрон на оптоволокні — безпілотник, який керується через тонкий оптичний кабель, що розмотується з котушки під час польоту. Теж «пташка», але механічна. І ворожа!



Толик

— Летіла вона на висоті десь по коліна — до метра над гілками вздовж вулиці. Я завмер, молюся: «Не дивися ти сюди!» Мене їй за деревом майже не було видно, тільки руки (я тримався за стовбур). Летить-летить-летить, волосінь розмотується і лягає на асфальт. Бачу: крутнулась на мене і пішла на підйом. Волосінь стала в натяг. Я швидко зіскочив, схопив її — круть, трісь! Дивлюся — FPV-шка полетіла вгору. Думаю: зараз буде! Вже приготувався, притиснувся до дерева. Аж ні, слава Богу, без вибуху! Коли дрон заглох і почав падати, крутитися.

— Син прибіг, розказує, що сталося. Я вийшов на вулицю і закляк — діти ж гуляють біля дому зовсім недалеко, — розказує Володимир. — Питаю в сина: «Куди FPV-шка пішла?» Він показує в бік болота. Слава Богу, що туди.

— Тому що я встиг, — каже Толик.

— Так, FPV-шка летіла або до ГРП (у нас тут неподалік), або, може, вираховувала військових. Хлопці казали, що оптоволокна вона змотала більш ніж 50 км, залишились обмотки — кілометрів зо два. Коли кабель закінчується, FPV-шка шукає, куди вдарити. А якщо перервати кабель, то камера для оператора, який нею керує, вже «сліпа». Тоді дрон стає безконтрольним і незрозуміло, де може впасти. Добре, що гепнувся в болото, куди ніхто не полізе. А міг би й біля дітей...

— Там гуляли і наші, і моєї хрещеної, і сусідські діти, — додає Толик. — Їх було шестеро, найстарший — другокласник, — вкотре витирає сльози Галина. Згадувати той день їй важко. — Я якраз тільки погодувала й заколисала Евелінку, аж тут Толя залітає, кричить: «Дрон ішов біля дому на наших малих! Я перервав волосінь, і він не розірвався, впав у болото». Дає мені жмуток...

Толик каже, що забрав його на пам’ять. Зізнається:

— Поки зав’язував петлю, мене колотило.

— Слава Богу, що все обійшлося! — говорить Галина. — Перед цим така ж сама FPV-шка здетонувала в дерево біля будинку моєї куми. Вона казала: «Дивом жива залишилась».

І після цього суботнього випадку до всіх поступово почало доходити, скільки біди міг накоїти той дрон, якби не Толик...

— Хто поряд живе, були б без вікон, — каже він.

— Або ще й гірше... — своїх страшних думок Володимир навіть озвучувати не хоче. — У той момент менші діти не зрозуміли, що сталося, а Толині ровесники порозбігалися.

— Та навіть дорослі полякалися, — говорить Галина. — Дядько Сашко прийшов і каже: «Толик — молодець, не побоявся! Я під сарай упав, думав: зараз поряд шандарахне! А тоді дивлюся: дрон полетів в інший бік. Не зрозумів. Потім сусідка прийшла і розповіла про геройство Толика».

У сина того дня були і шок, і сплеск адреналіну. Увечері він із малечею погуляв, наче заспокоївся. Але довго не міг заснути — до третьої ночі не спав. А на ранок встав — нічого, сів на онлайн-уроки (навчається в 7 класі).

— Які твої улюблені шкільні предмети?

— Фізкультура і трудове навчання, — на моє запитання усміхається хлопець.

— Ну чого ж, не тільки, — заперечує Галина. — Вчителі тебе хвалили на математиці.

— Аж розрахував, щоб відпустити FPV-шку на безпечну від тебе відстань, — додає Володимир. І пояснює: — Так його хлопці-захисники наставляли: якщо збираєшся рвати кабель — 15 секунд даєш їй відлетіти, метрів на 70, щоб не впала поряд із тобою. Військові, які Толика навчили, теж пишаються ним.

— Я сам собі підписав договір на військове училище, — говорить хлопець.

— А мама згодна?

— Звісно, хай буде військовим, — ствердно киває Галина. — Мене свого часу мама не пустила туди, куди я збиралась. Я хотіла йти в поліцію, а мама сказала: «Нам у роду поліції достатньо». У мене дідусь був поліцейським і дядько теж.

— Толю, а не страшно йти у військові в такий час?

— Уже ні, — відказує він упевнено.

— Виїжджати із Семенівки, де так небезпечно, не думаєте?

— Ні! — твердо відповідає Галина. — А хазяйство куди? У нас три корови, хороші, породисті, виростили їх із теляток. Ми налаштовані оптимістично. До обстрілів уже звикли. Віримо, що нас омине. Аби тільки городи дали посадити...

Джерело: газета "Гарт", Аліна Ковальова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)