Іваницький ліцей у дзеркалі часу: від волонтерських сіток до спортивних перемог та фінансової автономії

Любов Долінська

Кажуть, що школа в селі – це більше, ніж освіта. Це серце, яке б’ється в унісон із кожним жителем громади. Сьогодні Іваницький ліцей Парафіївської селищної ради проходить через горнило випробувань: освітні реформи, демографічні виклики та сувору реальність прифронтового життя. Але за великими цифрами статистики та складними звітами стоять люди. Люди, які приїхали сюди за покликом серця, випускники, що повертаються в рідні стіни вчителями, та воїни, які захищають це право – навчати й навчатися. Про те, як тримається освітній фронт в Іваниці, як ліцей стає тиловим хабом, чому випускники повертаються сюди працювати та як виховати чемпіонів і патріотів, розповіла директорка ліцею Любов Долінська.

З Івано-Франківщини – на Чернігівщину: слідом за долею

Любов Василівна Долінська очолює Іваницький ліцей Парафіївської селищної ради з 14 листопада 2025 року. До того понад 20 років працювала в закладі вчителькою англійської мови. Її шлях до Іваниці проліг через усю Україну. Уродженка мальовничого села Коршів, що на Коломийщині (Івано-Франківська область), вона з дитинства мріяла про вчителювання.

«Я дуже хотіла бути вчителькою української мови та літератури. Любила цей предмет, сама писала вірші», – згадує вона.

Закінчивши у 1992 році Івано-Франківський педагогічний університет імені Василя Стефаника (нині – Карпатський національний університет імені Василя Стефаника), молода спеціалістка почала працювати в рідній школі. Тоді вона й уявити не могла, що життя готує їй подорож довжиною в тисячу кілометрів. Жіноча доля розпорядилася по-своєму: її чоловіка, отця Михайла, направили на службу в інший регіон, і вона, як вірна супутниця, поїхала за ним. Під час навчання в університеті пані Любов здобула подвійну спеціальність – учитель української мови і літератури та англійської мови. Тоді це здавалося випадковістю, а сьогодні вона каже учням: «Ніхто ніколи не знає, що його чекає завтра». Адже саме англійська мова стала її основним фахом на новому місці, коли школа перейшла з вивчення французької на англійську.

Школа сьогодні: простір, що чекає на дитячий сміх

Іваницький ліцей – це велика, світла триповерхова будівля. Проте як і в багатьох сільських громадах, проблема демографії стоїть тут гостро.

«Коли я тільки прийшла сюди на роботу, у нас було понад триста учнів. Сьогодні їх – 116», – з сумом констатує очільниця закладу.

Попри те, що будівля простора, дітей меншає: молодь виїжджає, а сільські родини стають менш чисельними. Проте для тих дітей, які щодня переступають поріг ліцею, колектив намагається створити найкращі умови.

Реформи та надії на майбутнє

Зараз ліцей стоїть на порозі великих змін, зумовлених освітньою реформою. З наступного року заклад змінить статус і стане гімназією. Це означає перехід на дев’ятирічну форму навчання. Найбільше болить Любові Василівні питання старшокласників. Цього року ліцей ще випустить свій 11-й клас. А от доля нинішніх дев’ятикласників поки що залишається під питанням.

«Наступного року в нас залишиться близько сотні учнів. Цьогоріч ми ще випускаємо наших одинадцятикласників – їх семеро, а також 17 дев’ятикласників», – розповідає директорка закладу.

Головна тривога педагогів та батьків – де діти здобуватимуть повну загальну середню освіту далі? Поки що орієнтири спрямовані на академічні ліцеї в Ічні, Прилуках чи Ніжині. Питання логістики та навчання в межах Парафіївської громади залишається відкритим, але керівництво ліцею тримає руку на пульсі, сподіваючись на зміни в освітніх підходах, які дозволили б дітям завершувати навчання в рідних стінах.

«Ми дуже хочемо, щоб наші діти могли отримати повну загальну середню освіту у стінах рідного ліцею. Чи дозволять нам це, чи доведеться дітям вступати до академічних ліцеїв – це залежить не від нас. Але ми сподіваємося на краще», – ділиться думками пані директорка.



«Пліч-о-пліч»: спортивний гарт Іваниці

Попри всі хвилювання, учні не дають сумувати ні собі, ні вчителям. Справжньою гордістю ліцею стали результати у всеукраїнських змаганнях «Пліч-опліч. Всеукраїнські шкільні ліги». У запеклій боротьбі з волейболу між ліцеями громади іваницькі хлопці вибороли почесне третє місце.

«Ми дуже задоволені результатом. Хлопці старалися. Це стимул рости далі», – з гордістю зазначає Любов Василівна.

Попереду – нові виклики. Уже 1 травня Іваницький ліцей прийматиме гостей – команди джуристів з інших ліцеїв громади на другий тур гри «Джура». Переможці цього етапу представлятимуть громаду вже на обласному рівні.

Волонтерство: від сіток до пасхальних кошиків

Виховання в Іваниці сьогодні неможливе без волонтерської складової. Ліцей став маленьким тиловим хабом. Тут не просто вивчають історію – її творять власними справами. Кожну вільну хвилину присвячують допомозі фронту: учні та вчителі плетуть маскувальні сітки. Діти малюють малюнки та пишуть листи, які стають оберегами для воїнів. Навіть найменші долучаються до справи – плетуть браслети-обереги та допомагають у зборі продуктів і необхідних речей для наших захисників.

«Ми збираємо все, що можемо, аби хоч трохи підтримати наших хлопців, передати їм частинку домашнього тепла до свята», – каже пані Любов.

Звичайно, напередодні Великодня учні та вчителі ліцею активно збирали продукти для пасхальних кошиків для наших захисників.

Меморіальні дошки на шкільних стінах

Найважливішою і найболючішою подією останнього часу для закладу стало відкриття меморіальних дощок загиблим воїнам-землякам. Тепер зі стін рідної школи на учнів дивляться одинадцять героїв-односельців.

«Це наші випускники та жителі Іваниці, які стали на захист держави. Завдяки нашій селищній голові Галині Петруші встановили дошки кожному з них. Тепер наше завдання – облаштувати це місце гідно: посадити квіти, можливо, туї», – ділиться планами директорка.

Попри обмежене фінансування, вчителі та громада готові вкладати власні сили та кошти, аби територія пам’яті виглядала охайно.

Таланти під звуки бандури

Хоча ліцей готується до реформ, культурне життя тут не вщухає. Іваницькі діти – надзвичайно обдаровані. До закладу приїжджають викладачі з Парафіївської школи мистецтв, а деякі учні навіть їздять на навчання до мистецької школи в Ічню. Особливою гордістю є юні бандуристи. Крім того, учні традиційно демонструють високий рівень знань на філологічній ниві – у листопаді вони стали активними учасниками та переможцями першого та другого етапів престижних мовних конкурсів імені Петра Яцика та Тараса Шевченка.

Битва за тепло: 6-8 градусів – не межа для стійкості

Минула зима випробувала колектив на міцність. Через перебої з електропостачанням температура в просторих коридорах триповерхової будівлі інколи опускалася до критичних 6-8 градусів. Велику будівлю прогріти непросто, але завдяки допомозі селищної ради та місцевих аграріїв вдалося вирішити цю проблему. Селищна рада забезпечила заклад потужним генератором, а з його обслуговуванням та облаштуванням допоміг генеральний директор ТОВ «Аграрна компанія «Нива Плюс» Михайло Бондар. Хоча генератор не може замінити повноцінне опалення для такої велетенської споруди, він став тим рятівним колом, що дозволив ліцею «не замерзнути» в прямому та переносному сенсі. Проте зупинятися на досягнутому тут не планують.

Енергонезалежність

Планується встановити 2 нових котли, аби мати змогу опалювати школу дровами у разі критичних ситуацій.

Ремонтні роботи

Будівля потребує оновлення центрального та чорного входів, а також часткового підштукатурювання фасаду.

Шкільний парк

Перед фасадом ліцею планується створити зону відпочинку. Директорка сподівається на толоку та допомогу жителів Іваниці:

«Ми дамо клич, можливо, хтось зможе подарувати саджанці чи квіти зі свого саду, щоб разом зробити нашу школу квітучою».

Новий статус – нова відповідальність

З 1 січня навчальний заклад перейшов на шлях фінансової автономії. Для нової очільниці, яка лише нещодавно прийняла керівництво, це стало справжнім викликом. Тепер ліцей має власний рахунок і статус суб’єкта господарської діяльності.

«Це змушує нас значно відповідальніше ставитися до кожної закупівлі, до планування матеріально-технічної бази. Тепер ми самі маємо прораховувати кожен крок, вивчати багато нового, аби кожна копійка з бюджету громади працювала на розвиток закладу», – зазначає директорка.

Навчання між тривогами

Повітряні тривоги – ще одна реальність, до якої довелося адаптуватися колективу ліцею. Ліцей намагається працювати в очному режимі, адже живе спілкування вчителя з учнем нічим не замінити. Проте безпека – понад усе. У закладі облаштовано укриття, де діти перебувають під час небезпеки. Проте тривалі тривоги, що інколи тривають від досвітку до обіду, змушують оперативно переходити на дистанційну форму навчання.

«Ми навчилися бути мобільними: якщо тривога затягується, як це було нещодавно – з п’ятої ранку до першої дня – ми миттєво переходимо в онлайн, аби не переривати освітній процес», – пояснює Любов Василівна.

Школа, що повертає своїх: про вчителів-випускників

Кажуть, що успіх школи визначають не лише стіни чи обладнання, а насамперед люди. В Іваницькому ліцеї цей вислів має особливий зміст, адже більшість тих, хто сьогодні навчає дітей або допомагає закладу розвиватися, колись самі сиділи тут за партами. Сьогодні колектив ліцею – це міцний сплав досвіду та молодої енергії. Цікаво, що багато ключових посад обіймають саме випускники закладу. Заступниця директора з навчальної роботи, вчителі математики, інформатики, англійської мови та фізичної культури – усі вони свого часу закінчили рідну Іваницьку школу, а згодом повернулися сюди вже дипломованими фахівцями. Нині ліцей гостро потребує психолога – попередня фахівчиня виїхала, і вакансія залишається відкритою. Проте адміністрація не втрачає оптимізму:

«Ми дуже сподіваємося на наших випускників, які зараз завершують навчання. Віримо, що молодь обиратиме рідне село для старту кар’єри», – зазначає директорка.

Братерство випускників: допомога не словом, а ділом

В Іваниці випускник залишається частиною шкільної родини навіть через десятиліття після випускного вечора. Це особливо проявилося під час встановлення потужного генератора, коли ліцей потребував робочих рук та специфічних технічних знань. На допомогу закладу прийшли місцеві фахівці: Сергій Середенко допоміг із налагодженням електрики, а Володимир Йовса – безпосередньо з монтажем обладнання. Коли ж потрібно було розвантажити та розмістити важкі матеріали (наприклад, котли чи генератор), на допомогу прийшло місцеве агрогосподарство. Генеральний директор ТОВ «Аграрна компанія «Нива Плюс» Михайло Бондар надав спеціальну техніку – «Маніту» (маневрений навантажувач), що значно спростило роботу. Не залишається осторонь і керуюча господарством Оксана Голоколінко – також випускниця школи, яка завжди відгукується на потреби закладу в будівельних матеріалах чи технічній підтримці.

Батьківське плече та спільна віра

Жодне свято чи ремонт у ліцеї не обходяться без батьків. У цей складний час їхня роль стала ще вагомішою.

«Без батьків ми – нікуди. Вони не лише допомагають фізично, а й, що найголовніше, підтримують нас добрим словом. Це співпереживання дає сили рухатися далі», – каже очільниця ліцею.

Сьогодні Іваницький ліцей – це живий організм, де кожен гвинтик на своєму місці завдяки спільним зусиллям учителів, меценатів, батьків та колишніх учнів. Це не просто освітній заклад, а велика родина, де пам’ятають своє коріння та спільно дбають про те, щоб у ліцеї завжди було світло, тепло й лунав дитячий сміх.

Ціна незалежності: коли історія повторюється в іменах учнів

У кабінеті директора Іваницького ліцею поруч із планами на навчальний рік тепер завжди лежать інші списки. Це списки тих, хто захищає, і тих, хто вже ніколи не повернеться до рідного порога. Війна вписала свої корективи в життя ліцею, перетворивши вчителів та випускників на воїнів.

Від дошки – до окопу

Сьогодні на фронті перебуває вчитель математики та інформатики Богдан Анатолійович Дорошенко. Попри можливість отримати бронювання, він із перших днів повномасштабного вторгнення обрав шлях захисника: спочатку тероборона, а згодом – передова. Колеги та учні тримають із ним зв’язок, чекаючи на кожне коротке повідомлення, сподіваючись, що з ним усе добре.

Меморіальні дошки: обличчя незламності

На фасаді ліцею тепер одинадцять меморіальних дощок. Одинадцять життів, що обірвалися за наше право жити. Серед них – Іван Степашко, перший загиблий у селі, випускник школи, учень пані директорки.

«Іван загинув у травні 2022 року. Я була його класною керівницею. Це був особливий клас – самі хлопці, ми називали їх «кадетами». Боляче бачити Івана, який мріяв бути військовим, та інших мужніх наших хлопців тепер лише на меморіальних дошках…» – з болем каже очільниця ліцею.

Поруч – портрет Віталія Дідовича, колишнього тренера, який колись ганяв із хлопцями м’яча на шкільному стадіоні. Спочатку він вважався зниклим безвісти, але згодом надійшло трагічне підтвердження. Олександр Крихтенко, Олег Даценко, Олександр Ковтун, Ігор Куда, Сергій Прокопець, Сергій Кудлай, Микола Носко, Руслан Бахтієв. І це не повний список втрат – є ще ті, чия доля досі невідома, і ті, хто повернувся з тяжкими пораненнями та ампутаціями, але все одно рветься назад до побратимів.

Гіркі уроки минулого: коли пам’ять оживає

Розповідаючи про пошуки загиблих, пані директорка згадує власне дитинство на Івано-Франківщині. У 80-х роках вона, ще восьмикласницею, брала участь у перепохованні невідомого солдата часів Другої світової війни, знайденого в одному із садів.

«Ми тоді знайшли прізвище в патроні, я писала листи... Приїхали син і мати того солдата, привезли рушник і хліб. Я тоді, дитиною, думала: дай Боже, щоб таке більше ніколи не повторилося. Щоб мами більше не шукали своїх синів», – каже вона.

Але історія зробила страшне коло. Сьогодні знову мами шукають дітей, а дружини – чоловіків. Родина самої директорки досі не знає долі дідуся, який зник безвісти ще у 1942 році. Те давнє горе залишається незагоєною раною, яка тепер відгукується в нових трагедіях.

Мрія про пасажирські літаки
Сьогодні над ліцеєм гуде небо, але це гул не мирних лайнерів. Кожна повітряна тривога – це вкрадений урок, години в укритті, страх за тих, хто зараз під вогнем.

«Хочеться, щоб над нами знову літали просто пасажирські літаки. Щоб ми не вгадували за звуком, що там летить і куди впаде. Найголовніше сьогодні – мир. Щоб кожен робив свою справу: вчитель учив, аграрій сіяв, а діти просто жили під чистим небом».

Іваницький ліцей: працювати, навчати, пам’ятати

Незважаючи на тривоги, обстріли та проблеми з електрикою, Іваницький ліцей продовжує працювати й навчати дітей. Бо знання – це теж зброя, а пам’ять про тих, хто не повернувся – це фундамент, на якому будуватиметься нове, мирне майбутнє. Іваницький ліцей сьогодні – це приклад того, як школа тримається на великих сподіваннях людей. Попри всі труднощі, тут вірять: якщо є діти, що співають і перемагають у конкурсах, та громада, яка дбає про тепло й квіти біля школи – у села є майбутнє.

Джерело: газета «Трудова слава», Олена Березкіна

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)