Творчість, що надихає: розмаїтий світ Людмили Щербини

Людмила Щербина

Якщо ви завітаєте на подвір’я жительки села Іваниці Людмили Щербини, то одразу відчуєте: тут панує особливий лад і затишок. Навколо хати хвилюється море яскравих квітів, у садку милують око батьківські груші, а вздовж паркану акуратно підв’язані довгі пагони соковитої ожини. Її руки ніколи не знають спокою: вони вправно тримають спиці, професійно кроять тканину, доглядають за городом і дбайливо вирощують екзотичну для наших країв ожину. Дипломована кравчиня, яка через ліквідацію місцевого швейпрому так і не здійснила свою юнацьку мрію про велике швейне виробництво, стала майстринею-рятівницею для рідних та знайомих. А її дитяче захоплення в’язанням перетворилося на справжню зброю – сьогодні Людмила Миколаївна в’яже пояси та шкарпетки, які зігрівають зимою наших захисників в окопах та бліндажах. Про життєві переплетення, жагу до прекрасного, незламність духу, секрети в’язання, шиття та садівництва – у розмові з Людмилою Щербиною.

Светр Лариси Олександрівни та перші «татові» шкарпетки

Пані Людмила – чудова майстриня. Вона гарно в’яже та шиє. Захоплення в’язанням розпочалося ще у третьому класі. Маленьку дівчинку на все життя зачарував... звичайний светр. Точніше, не звичайний, а надзвичайно красивий, вив’язаний руками керівниці шкільного гуртка Лариси Олександрівни. Той диво-светр учительки став справжнім магнітом для майбутньої майстрині. На календарі була середина 1980-х років, а дівчинці на той час виповнилось 10 рочків. Людмила записалася у гурток в’язання. І першим серйозним виробом повинні були стати дитячі шкарпетки для себе. Але дитячі пальчики ще не розрахували щільність в’язання, і шкарпетки вийшли такого розміру, що ідеально підійшли батькові. Цей курйозний випадок став доленосним для Людмили: тато заспокоїв маленьку майстриню та гаряче підтримав її захоплення. Саме він став купувати нитки для дівчинки, щиро радіючи кожному її новому успіху. Пані Людмила згадує, що раніше в газетах чи журналах була спеціальна сторінка для тих, хто в’яже. «Тато дозволяв мені вирізати ці поради з преси. Я дбайливо збирала вирізки й підшивала у велику саморобну книжечку. Саме за цими газетними та журнальними схемами й фасонами крок за кроком освоювала в’язання різних виробів», – розповідає Людмила Миколаївна.

Студентська зима: 24 вироби за один сезон

У часи юності пані Людмили про інтернет ніхто й не чув. Щоб знайти бодай якусь цікаву схему чи викрійку, доводилося шукати дорогі спеціалізовані журнали, збирати інформацію по крихтах. Проте брак схем ніколи не зупиняв юну майстриню, у чиїх руках звичайна пряжа перетворювалася на витвори мистецтва. Особливо плідним виявився час навчання у Чернігові. Дівчина тоді вирішила підрахувати власні здобутки й сама здивувалася результату: лише за одну зиму вона власноруч зв’язала 24 складні вироби! «В’язала тоді все: і теплі светри, і спідниці, і сарафани, – згадує майстриня. – Роботи було багато, все з вовняних ниток. Одягала й себе, і численних родичів».

Дев’яності: речі з розпущених ниток

Справжнім випробуванням на винахідливість стали зламні дев’яності роки минулого століття. Одягу в магазинах не було взагалі, або ж він був недоступним через тотальний дефіцит та безгрошів’я. Утім, у молодої майстрині була таємна зброя – спиці та безмежна фантазія. Нитки знаходила всюди, де тільки могла, а головним джерелом сировини стали старі речі. «Бувало так: третину чи половину светра розпустила – і вже в’яжу інший, новий. Я завжди ввечері сідала за роботу. І завдяки цьому мала модні речі, яких тоді купити було майже нереально», – розповідає пані Людмила.

Коли спиці стають зброєю: допомога захисникам

Майстриня зізнається, що часу через щоденні сільські турботи катастрофічно не вистачає. Але коли з’являється вільна хвилина, руки звично тягнуться до пряжі. Тільки тепер замість модних кофт та спідниць для себе та рідних, жінка в’яже вироби для наших захисників. Теплі шкарпетки та спеціальні зігрівальні пояси для захисників на передову – це те, чим вона намагається підтримати наших хлопців у холодних окопах та бліндажах. Кожна петелька тут – це молитва за життя, кожен рядок – побажання якнайшвидшої Перемоги.

Порада для початківців

Коли ми запитали майстриню, що б вона порадила сучасним дітям та тим, хто лише починає знайомство зі спицями, вона згадала свій унікальний дитячий досвід і порадила маленьким майстриням не боятися помилок. «Перший виріб може вийти не того розміру або не зовсім гарний. І це природно. Не падайте духом! Продовжуйте працювати, набирайтеся досвіду. І все у вас вийде. Головне – знайти свій темп і мати підтримку близьких», – підкреслила пані Людмила.

Нездійснена мрія пані Людмили

В юності пані Людмила захопилася шиттям і вирішила стати професійною кравчинею. Після закінчення школи вона вступила до Чернігівського професійного училища побутового обслуговування, де здобула професію, близьку до її творчої душі – вивчилася на кравця жіночого та чоловічого верхнього одягу. Навчання давалося легко, адже дівчина мала до цього природний хист. Училище во на закінчила з високим п’ятим розрядом, зовсім трохи не дотягнувши до «червоного» диплома. Молода, дипломована кравчиня повернулася в рідне село з великою мрією – працювати за фахом. На той час в Іваниці діяло підприємство місцевого швейпрому, де дівчина дуже хотіла отримати перше робоче місце. Проте доля розпорядилася інакше: саме в той рік, коли вона приїхала в рідне село, підприємство ліквідували. Далі життя закрутилося за звичним для багатьох сценарієм: дівчина вийшла заміж, з’явилася власна родина, народилась донька. Були непрості дев’яності роки, доводилося жити на знімній квартирі й разом із чоловіком іти працювати у місцеве господарство. «Мрія моя так і не здійснилася, – з сумом ділиться жінка. – А мені так хотілося працювати саме за спеціальністю, мені це надзвичайно подобалося...»

Професія для себе та допомога сусідам

Попри те, що професійна кравецька кар’єра не склалася, здобуті знання стали для жінки справжнім скарбом. «Шию я більше для себе, – скромно каже вона. – Собі все роблю: ушити, підшити, щось переробити чи підробити – усе сама». Раніше, коли часу було трохи більше, майстриня брала індивідуальні замовлення від родичів і сусідів – шила на замовлення й вишукані сукні, і модні спідниці. Зараз за великі речі практично не береться. На заваді стає звичний колообіг сільського життя: велике домашнє господарство та городи вимагають щоденної важкої праці. Проте сусіди все одно знають, до кого йти у скрутну хвилину. Нині кравчиня тримає марку місцевої рятівниці в питаннях ремонту одягу. Комусь потрібно акуратно вшити блискавку, комусь – підкоротити штани. Людмила Миколаївна нікому не відмовляє, знаходячи бодай трохи часу між роботою в школі (вона працює техпрацівницею), поранням біля худоби та городом, аби повернути життя старим речам.

Не лише спиці та кравецтво, а й квіти

Односельці знають нашу героїню не лише як майстриню в’язання та кравецької справи, а й як чудову господарку та запеклу квітникарку. Сама вона скромно каже: «Квіти в мене звичайні». Але за цим «звичайні» ховається ціле море краси навколо хати – пишні півонії, яскраві тюльпани, різнобарвні іриси, вишукані троянди й навіть екзотичний колхікум. Квітів багато, вони доглянуті й тішать око кожного перехожого, додаючи барв сільським будням. Але найулюбленішими квітами пані Людмили є чорнобривці. Для неї це символ дому та затишку. Вони починають палахкотіти золотом на клумбах у другій половині літа, перетворюючи подвір’я на справжню осінню казку. Господиня каже, що цей солодкувато-гіркий запах рідної землі та багряні барви здатні прогнати будь-який сум.



Секрети ягідного достатку: як майстриня вирощує солодку ожину та соковиті груші

Кажуть, що талановита людина – талановита в усьому. Наша співрозмовниця, яка дивує односельців тонкою кравецькою майстерністю та розкішними квітниками, виявилася ще й запеклим садівником. На її присадибній ділянці вистачає місця для всього: тут рясніє полуниця, розростається малина, а в саду дозрівають абрикоси та соковиті груші. Проте справжньою родзинкою її ягідного господарства є ожина – культура, яку на місцевих городах зустрінеш нечасто.

Ожина любить сонце та... строгу дисципліну

«Ожину чомусь мало хто розводить на наших городах, а дарма – це надзвичайно смачна та корисна ягода!» – каже пані Щербина. На її ділянці ожина росте вже понад десять років. Має звичайну літню ожину (дуже смачну, солодку, хоч і колючу) та ремонтантну, яка продовжує плодоносити ближче до осені. Ремонтантна ожина у неї бесколючкова, має великі ягоди, але трохи кислуваті. Секретами вирощування ожини пані Людмила поділилася з нашими читачами.

«Головний секрет великої та солодкої ягоди – правильне місце та рясний полив. Ожина обожнює сонце, тому садити її в затінку немає сенсу», – каже пані Людмила. А от хімічних підживлень цей ягідник на її городі не бачить. Ба більше – за десять років жінка жодного разу не помічала на ньому шкідників: ягода виявилася напрочуд невибагливою та стійкою. Проте без ретельного догляду ожинник швидко перетвориться на непролазні хащі. Тут діє кілька суворих правил. По-перше – щорічна радикальна обрізка. Пагони минулого року, які вже відплодоносили, потрібно вирізати під корінь. Також обов’язково вкорочують кінчики молодих гілок. Якщо цього не зробити, кущі переростуть, падатимуть на землю й створять суцільну стіну, де ягоди просто здрібніють.

По-друге – контроль розмноження. Ожина має цікаву особливість: як тільки верхівка довгої гілки падає та торкається землі, вона миттєво пускає коріння й формує новий кущ. «Якщо вам треба розсада на продаж чи для себе – залишайте. Якщо ні – кінчики треба негайно обрізати!» – радить господиня. Щоб ділянка виглядала охайно, жінка акуратно підв’язує кущі або пускає пагони вздовж паркану – так і збирати зручно, і виглядає красиво.

Малина – на радість, полуниця – для терплячих

Поруч із ожиною розростається малина, яку господиня посадила близько чотирьох років тому. Догляд за нею практично такий самий, як і за ожиною: регулярний полив та обрізка. З малиною в жінки все виходить чудово, чого не скажеш про полуницю. «З полуницею в мене не дуже складається, – щиро зізнається вона. – Ця ягода вимагає колосального догляду. Коли маю час, то трохи біля неї попораюсь, але зараз ставку роблю більше на малину й ожину – тут результат гарантований».

Уся ягідна плантація потребує регулярного поливу. Залежно від примх літньої погоди господиня влаштовує кущам щедрий душ через кожні день-два. Без регулярного поливу ягода сохне та стає абсолютно несолодкою.

Батьківські груші та зелене підживлення «з інтернету»

Окреме місце в серці господині займає старий сад. Колись давно, за переказами старожилів, на цих землях шумів розкішний панський сад. Можливо, це місце для того саду було обране саме тому, що земля тут благодатна для дерев. Досі рясно плодоносять сортові груші та абрикоси, які висаджував батько пані Людмили. Радують око сливи, а от з яблунями не пощастило – скільки господиня їх не садила, дерева чомусь не приживаються.

Не обходиться в саду й без сучасних експериментів. Нещодавно в інтернеті Людмила Миколаївна знайшла рецепт особливого органічного підживлення, яке випробувала минулого сезону. Рецепт простий: у великій ємності на кілька днів замочується кропива; потім цей концентрат розбавляється у пропорції один літр на відро чистої води. Цим поживним розчином господиня спершу пригощала помідори та перці, а залишки вилила під кущі та дерева в саду. Результатом залишилася задоволена – ягідники та плодові дерева віддячили здоровим виглядом, хорошим приростом та гарним урожаєм.

Сила жіночої мудрості

Так у щоденних клопотах – між роботою, волонтерством, ремонтом сусідського одягу та доглядом за садом і городом – минають дні Людмили Щербини. Життя не раз вносило свої корективи в її дівочі мрії, закриваючи одні двері, але жіноча мудрість і працьовитість завжди знаходили ви хід, відкриваючи інші. Сьогодні пані Людмила не просто прикрашає світ навколо себе квітами та смачними ягодами – вона зігріває його своїм теплом. Ті самі дві спиці, які колись у дитинстві зачарували маленьку дівчинку, тепер стали її власним внеском у велику спільну справу, що наближає нашу Перемогу. Саме на таких невтомних і світлих людях, як пані Людмила, які міцно тримають свій маленький всесвіт, і тримається вся наша Україна.

Джерело: газета «Трудова слава», Олена Березкіна

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)