Шість перепелиних яєць щоранку випиває сосничанин Петро Кнуренко

Петро Кнуренко

Щоб мати таку можливість, розвів перепелину міні-ферму, де налічується понад 300 перепілок. Все почалось цієї важкої зими. Морозна сніжна погода та ще й без світла не дозволяла нічого робити надворі. А це для Петра Петровича велика проблема, він не звик проводити час, лежачи на дивані. Якось взявши до рук телефон, «застряг» на курях, щоб більше дізнатися про них.

Кури у господарстві були завжди, бо хоч Петро Петрович вийшов на пенсію з посади заступника начальника поліції, та любить, щоб у його дворі «квоктало, хрюкало, гавкало, нявкало і кукурікало», бо ж він хлопець сільський.

Він пасічник у третьому поколінні. За життя розводив в’єтнамських поросят, було до сотні кролів, коза, навіть 5 років утримував баранів. Були і цесарки, та звів, бо їхній крик почав дошкуляти. А тут ще випала нагода скуштувати перепелине м’ясо.

– Я скажу так: хто пробував цесарку – вже курки не захоче, бо це дві великі різниці. Так само і хто спробував м’ясо перепілки, курячого їсти не буде. Смак неймовірний, м’який, ніжний – передати нереально, – розповідає Петро Петрович.

Після цього чоловік «захворів» перепілками.

Перші яйця він купив у чернігівця, який займається розведенням перепілок. Другий заклад замовив у Полтавській області. А третій у Вінницькій. Брав у різних господарів, щоб у подальшому закладати до інкубатора свої яйця і вони не перехрещувались, як мовиться, брат із сестрою. Вже всі три закладки дали потомство. Перші почали нестися на 40-ий день з дня вилуплення з інкубатора і щодня несуться по цей час.

Перепелині яйця – це цінний та багатий на поживні речовини продукт при мінімальній калорійності (одне яйце важить близько 9-10 г і містить всього 14 ккал). Вони багаті на вітаміни A, B1, B2, B12, залізо, селен, фосфор та холін, які покращують роботу мозку, зір, обмін речовин та зміцнюють імунітет. Одна з головних переваг перепелиних яєць – це відсутність будь-яких протипоказань їх вживання. Вони не викликають алергічних реакцій навіть у дітей. Яйця перепілок можна зберігати 3-4 місяці на відміну від курячих, які зберігаються до місяця.

Єдина незручність, що перепелині яйця не просто розбити, як курячі. Під шкаралупою є плівка, яка, до речі, і зберігає харчову цінність, і її треба пробити. Питання реалізації яєць не стоїть. Як виявилось, сосничани ще ті гурмани і така собі новинка припала їм до душі. Лоточок перепелиних яєць коштує 70 грн., тоді як домашніх курячих десяток 60 грн. Господар придбав інкубатор на 70 курячих яєць або на 170 перепелиних. Купив і ДБЖ. Із ящика з-під запалів, який подарували друзі брата військового, зробив брудер.

Він потрібен для того, щоб відразу після інкубатора розмістити птаство, адже перепелята потребують тепла. У брудері температура від 27 до 30 градусів. Там стоїть додатковий датчик, світло вмикається – вимикається і терморегулятор, температура підтримується однакова. Але одного ящика було замало, хоч і перепілочки вилуплюються зовсім малесенькими – на чоловічій долоні уміщається їх аж 9. Коли військові заїжджали наступного разу, знову завезли ящик, ще більший, ніж перший. Міцний, НАТівський ящик дуже вдало підійшов для брудера.

До слова: кажуть, що найкраща мати – квочка. Петро Петрович із своєю мамою, яка тримає курей, перевірили. Коли вилупилися кури, а в неї саме квочка вивела курчат, вона попросила сина добавити інкубаторських курчат. Квочка добре прийняла їх, обігріла всіх, оберігала. І корми син привозив такі, як купував своїм курям. Через півтора місяця мати приїхала погостити і побачила курчат – їх уже було не впізнати, вони сильно відрізнялися від своїх «ровесників», які росли із квочкою, і були у 2 рази більші.

Причина на думку Петра Петровича – світловий день у нього тривав 23 години. Упродовж 3 тижнів він його зменшував до 13 годин. Ну і відповідно однакова температура. Якщо вже пішла мова про курей, то хочеться розповісти про тих, що продаються на базарі. Петро Петрович багато перечитав спеціальної літератури і каже, що продаються не породи, а кроси. Це простими словами модифікований продукт. Ось, наприклад, ви купили насіння кукурудзи, зібрали гарний урожай. Чому б і не залишити качанів, щоб і наступного року було своє насіння. Але ні, більш усього, що вже не буде такого високого урожаю, як попередній рік.

Так само і кури. Перший рік вони несуться щодня при умові, що буде правильний догляд, корми, температура. А вже якщо ці кури висидять курчат, то вони, хоч і молоді, не будуть так нестися, як їхня мати. Звісно, яйця будуть, але не щодня. Тож бажано, коли кури винеслись, їх треба інтенсивно підгодувати і вирізати, а на місце купити підрощений молодняк, щоб мати яйця щодня. Корми і для курей, і для перепілок Петро Кнуренко готує самостійно. Змішує три частини пшениці, по одній ячменю і кукурудзи, додає соєву макуху і соняшникову, а також м’ясокісткове борошно і рибне, кормові дріжджі, крейду, кальцій-фосфат.

Що купує у спеціалізованих зоомагазинах, а зерно вирощує сам. З таким раціоном кури несуться всю зиму. А для перепілок стартовий комбікорм, як для бройлерів, тільки гранули треба роздавити качалкою. До речі, і гранулятор Петро Петрович вже розробив самостійно, залишилось зварити і встановити. У планах на весну придбати другий більший інкубатор. Він відносно не дорогий, трішки більше 6 тисяч, зате сучасний, все регулюється і час провітрювання, температура.

«Це для лінивого інкубатор», – каже Петро Петрович.

А нині господар зайнятий виготовленням кліток, бо перепілки підростають і вже третій виводок треба розділяти. На зиму він уже утеплив приміщення, пожертвував соєю майстернею, встановив євровікна. З кумом склали нову грубку. Є і майстерня, де стоять різні верстати і заводські, і власноруч зроблені. Любить Петро Петрович працювати з деревом, знається на електриці. Свого часу, навчаючись у педучилищі на вчителя трудового навчання і креслення, одержав і теоретичні, і практичні знання. 10 років працював за спеціальністю у Лавській та Хлоп’яницькій школах, був тренером у ДЮСШ.

А жителі району знають його, як начальника паспортного столу, роки його роботи припали на проведення паспортизації, коли всі міняли паспорти СРСР на українські. У червні 1997 року він перший поселився на новій вулиці, а лише 15 жовтня подали світло. І телефон, а тоді і газ, добивався мало не з боєм. Все у будинку і у дворі – його рук справа. Бесідка, гойдалки, доріжки… А минуле літечко пішло на укладку у дворі саморобної плитки, на що витратив 30 тонн піску, більше 4 тонн цементу та 12 тонн щебеню.

Близьке Петру Петровичу городництво і садівництво, правда у цьому нині він відстає, бо не вистачає часу. Стоїть ще теплиця, але вже без діла. А яблуні і груші цього року порадували гарним урожаєм. І виноград уцілів, хоч лише 3-ій рік, як посаджений. Його аж 11 сортів. У вільний час Петро Петрович любить порибалити, хоч така нагода випадає дуже рідко, - бо крім домашньої роботи, він ще працює у сільгосппідприємстві. Його день і взимку, і влітку за будь-якої погоди починається а 5.30. Дощ чи сніг, а його кличе Ада. Собака – це його перший і найкращий друг і два рази на день вранці і ввечері, як би не зайнятий був господар, а прогулянки за розкладом.

Не можна не сказати, який Петро Кнуренко компанійський. Вміє він об’єднати бджолярів, як голова ГО «Пасічники Сосниччини». Вміє пригостити друзів своїми вишуканими саморобними напоями. Хто хоч раз спробував медовуху, малинове вино чи ароматний віскі, пам’ятають той смак на все життя.

Ось такі господарі проживають у Сосниці.

Джерело: газета "Вісті Сосниччини", Олена Кузьменко

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)