У Чернігові попрощалися із Юрієм Гусаком, який пробув у російському полоні понад 3 роки

Юрій Гусак

У Чернігові 22 вересня попрощалися із 43-річним Юрієм Гусаком. На початку повномасштабного вторгнення, під час боїв за Лукашівку, він потрапив до російського полону, з якого повернувся 25 травня 2025 року. Юрій помер у ніч проти 17 вересня, причиною смерті стала ішемічна хвороба серця.

Олена Гаркуша пригадує одну з останніх переписок зі своїм другом Юрієм Гусаком:

«Я йому писала, що мені дуже важко. Він каже: "Лєнко, тримайся". Я кажу: "Я тут не можу". З Юрою ми познайомилися на обміні. Я шукала свого чоловіка, безвісти зниклого Максима Гаркушу. Пішов сильний дощ. Він підійшов до мене, ми розмовляли. Він знав мого чоловіка. Обмінялися номерами, почали спілкуватися. Дуже мені допомагав у пошуках».

Юрій Гусак добровільно долучився до 21-го окремого стрілецького батальйону в перші дні повномасштабної війни. Колишній військовополонений Олексій Ануля, який також брав участь у боях за Лукашівку, пригадує, якою людиною був Юрій, як він намагався врятувати поранених побратимів:

«Я чесно зрозумів, що це за людина, коли ми на Курському централі стояли поряд на колінах і Юра не видав мене, навіть жодного натяку не дав на те, що ми знайомі. Хоча його катували і вже було відомо, що в нього посада розвідника».

Після повернення з російського полону Юрій звернувся до ветеранського простору «Серцевір», йому допомагала фахівчиня із супроводу ветеранів Кристина Кулеш.

«Коли Юра проходив ВЛК, намагалися добитися справедливості в тому, чи дійсно він був у полоні, що всі його травми, яких він зазнав, захворювання, які, на жаль, він здобув у полоні, що все це було пов'язано із захистом Батьківщини».

За словами Олексія Анулі, Юрій підтримував родини військових, які зазнали катувань у полоні або загинули.

«Відмінність Юри від усіх інших у тому, що це людина, яка готова не просити, а віддавати. Людина, яка брала постійно на себе ініціативу, людина, на яку просто можна було покластися, яка максимально віддавала себе у всьому».

Також Юрій долучався до роботи благодійного фонду «Збережи Чернігів», зокрема допомагав готувати портрети загиблих військових для «Стіни пам'яті». Керівниця фонду Неля Василенко каже: у серпні він відзначив своє 43-річчя. За одним столом тоді зібралися близько 20 його друзів.

«Я дуже пам'ятаю, що він якусь таку фразу сказав: "У мене є сюрприз для вас всіх, але потім скажу". Як виявилося, що він хотів сім'ю, дітей».



Джерело: "Суспільне Чернігів"

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)