Колишня стайня стала домом для 45 собак: як у Коропі створили притулок

Фото ілюстративне

— Найда, Шері, Чері, Дік, Рада, Масяня, Сільва, Гіта, Мухтар, Білочка, Карабас, — 65-річна Валентина Решодько знайомить нас зі своїми підопічними — собаками, які раніше були безпритульними і бігали в пошуках їжі та прихистку вулицями Коропа.

Уже три роки Валентина Михайлівна опікується місцевим притулком для тварин, що діє на базі КП «Благоустрій» Коропської селищної ради. Поки в більшості міст і селищ нашої області лише планують створення таких притулків, у Коропі вже придумали, як це зробити з мінімальними капіталовкладеннями.

ПРИТУЛОК У СТАЙНІ

— До створення притулку ми йшли довго, понад вісім років, — каже Валентина Михайлівна. — На жаль, проблема безпритульних тварин є однією з найболючіших для нашого суспільства, особливо під час війни. Безпритульні собаки є всюди, і зазвичай вони бігають у найбільш людних місцях, що створює небезпеку як для людей, так і для тварин. Короп винятком не був. Біля ринку, автовокзалу, магазинів у нас теж бігали безпритульні собаки, часто з цілими виводками малечі. Звісно, завжди знаходилося чимало небайдужих людей, які їх підгодовували, але ж тварини потребують не лише їжі...

Сама я теж дуже люблю собак. Маю п’ять своїх, тож забрати когось до себе не можу, бо нема куди. Разом з іншими зооволонтерами я підгодовувала безпритульних тварин, а потім... Від мами мені дістався будинок. На подвір’ї є хороший сарай, тож я вирішила тимчасово прилаштовувати туди собачок, які мали травми, щоб вони могли спокійно відлежатися, поки гояться рани.

Допомагала мені в цьому родина Бондаренків, яка переїхала до Коропа зі столиці. На безпритульних тварин вони ніколи не шкодували ні грошей, ні часу. А ще — голова Коропського відокремленого підрозділу Товариства Червоного Хреста України Таїсія Онопка. До неї я й зараз постійно звертаюся по допомогу. Знаю, що Таїсія Михайлівна не відмовить, бо сама дуже любить тварин.

Отак разом із нею та Бондаренками ми виходжували хворих тварин, возили на стерилізацію. Але робити це самим важко, та й на пенсію не дуже розгуляєшся. Тому ми й вирішили знову просити допомоги в селищній раді. Чому знову? Бо до попереднього керівництва я свого часу вже зверталася з майже готовим статутом притулку, але це нічого не дало.

До нинішнього голови громади Володимира Куніцина ми пішли у 2022-му. Він пообіцяв розглянути наше прохання, а згодом у селищній раді зібралися люди, так чи інакше дотичні до проблеми безпритульних тварин.

У результаті під притулок нам виділили закинуте приміщення на території КП «Благоустрій», у якому колись була стайня. Я спочатку навіть злякалася: а що ж нам із нею робити? Але Володимир Миколайович залучив до облаштування приміщення комунальників і всіх небайдужих. Разом ми розчистили територію біля стайні, прибрали всередині, потім там замінили підлогу, встановили вікна і двері, провели комунікації. І вийшло непогано.

Тепер маємо дві окремі кімнати (в одній ми готуємо собачкам їсти, а в другій працюють лікарі, коли ми запрошуємо їх оглянути тварин) і низку вольєрів. До речі, зараз добудовуємо нові — наявних уже не вистачає.

«УСІ СОБАЧКИ ТУТ НАДЗВИЧАЙНІ!»

Притулок для тварин у Коропі почав діяти у 2023 році. Коли його відкривали, ніхто не замислювався над спроможністю цього закладу.

— Першими ми забрали сюди собачок, які бігали в центрі Коропа. Про кількість тоді не думали. Хотілося дати нормальне життя тим тваринам, які ніколи його не мали, — говорить Валентина Михайлівна. — Взагалі я вважаю, що такі притулки мають створюватися для нужденних тварин, а не для тих, яких викинули з дому, бо вже награлися. Людина, яка заводить собі домашнього улюбленця, має розуміти, що саме вона відповідає за його долю. Не слід перекладати цю відповідальність на інших!

Звісно, ситуації бувають різними. У нас є собачки, які фактично залишилися на вулиці після смерті господарів. Або ж господарі виїжджали за кордон і просили нас їх забрати. Є й собачки, які перебувають у притулку тимчасово — поки господар у лікарні тощо. Та це поодинокі випадки. У більшості наших собак історії інші...

Ось в окремому вольєрі сидить німецька вівчарка, яку в березні люди виловили у річці в Риботині. Вона мало не втопилася. Вівчарку привезли до нас знесилену й замерзлу. Ветлікар сказав, що їй близько 10 років. Вона — старенька, глухувата. В іншому вольєрі — собачка з травмованою лапкою, її теж знайшли небайдужі.

Окремо — вагітна «дівчинка», яку ми підібрали на ринку. І всіх своїх підопічних ми дуже-дуже любимо!

Зараз у коропському притулку 45 собак. Валентина Решодько веде їх чіткий облік — записує в спеціальному журналі, де кого знайшли, у якому стані, коли стерилізували чи лікували.

— Коли їх було менше, я працювала тут сама. Спочатку на пів ставки, потім на ставку. А рік тому зрозуміла, що вже не справляюся, бо собачок ставало все більше й більше. Тоді Володимир Миколайович виділив іще пів ставки. Я почала шукати людину, яка так само любить тварин. До мене приходили різні люди, але я бачила, що то не їхнє. Все-таки в людях розбираюся, 20 років віддала роботі в дитсадку.

Приглядалася до людей у селищі, розпитувала. А тоді згадала про Надію Макієнко, яка водила до мене діток у садок. Знала, що вона дуже добра і любить тварин. Запропонувала їй спробувати тут попрацювати, і...

— У червні був уже рік, як я тут, — закінчує фразу 62-річна Надія Андріївна. — Ой, у нас тут справжній релакс! Якщо переживаєш якісь негаразди, на серці тривога, то приїжджаєш сюди і поряд із чотирилапими просто відпочиваєш. Усі собачки тут надзвичайні! Ласкаві, слухняні. Ну і ми ж їх не ображаємо. Виходжуємо, як дітей, коли хворіють, пестимо, коли сумують.

Годуємо їх двічі на день — вранці і ввечері. Каші варимо тут самі, а ще школа щодня віддає нам харчові відходи. Також прибираємо вольєри, міняємо настил, перемиваємо миски (собаки з брудної їсти не повинні), ну і загалом стежимо, щоб усюди був порядок. Фізично робота не така вже й легка, але це ніщо в порівнянні з емоціями, які отримуєш, коли працюєш поряд із цими тваринами.

— У притулку ми з Надею офіційно працюємо вдвох, але в нас дуже багато друзів-зооволонтерів, благодійників, які допомагають, ну і, звісно ж, усі наші основні проблеми розв’язує місцева влада, тож усе це — спільна заслуга великої кількості людей! — підсумовує Валентина Михайлівна.

ВСІ ВИТРАТИ — ПІВТОРИ СТАВКИ

На жаль, не всі жителі Коропа ставляться до такої ініціативи позитивно. Хтось невдоволений самим фактом, що велику кількість безпритульних собак зібрали в одному місці, хоч на території КП «Благоустрій» вони точно нікому не заважають. Хтось стверджує, що умови утримання собак могли б бути і кращими, хоча з першого ж погляду на тварин, які тут знаходяться, стає очевидним: їм тут добре! Собаки доглянуті, йдуть на контакт із людьми, у вольєрах — чистота і порядок.

— Звісно, умови тут далекі від ідеальних, — погоджується Володимир Куніцин. — Але ми постійно працюємо над їх поліпшенням. Хіба це краще, ніж залишати безпритульних собак і далі на вулиці? У багатьох вдома є тварини. Ми їх любимо, доглядаємо, а безпритульні хіба цього не потребують? Для нас головне, що вони мають прихисток. Ці собаки нагодовані, стерилізовані, вони отримують кваліфіковану медичну допомогу. А від дівчат, які з ними працюють, — ще й ласку і любов.

Зараз, коли ми передусім маємо мобілізувати свої ресурси на підтримку наших захисників, можливості виділити велику суму на створення зразкового притулку в нас немає. Але не все вимірюється грошима. Є речі, які можна зробити фактично без них. Як наш притулок.

Нового приміщення для нього ми не будували, задіяли закинуте. Власними силами зробили ремонт, провели комунікації. Коштів на їжу ми теж не витрачаємо. Школа віддає притулку харчові відходи. Також до цієї ініціативи підключилися коропські кафе. Допомагають підприємці та волонтери. Зараз у селищній раді ми маємо запас сухих кормів, про всяк випадок.

Фактично притулок нам обходиться у півтори додаткові ставки та оплату послуг ветлікаря. Оце й усе. Було б добре в подальшому виділити притулок в окрему структуру, але поки що це лише плани.

Ну й наостанок: частина собак із коропського притулку вже знайшли собі нових господарів. Але...

— Ми ретельно дивимося, хто хоче забрати наших собачок, і перевіряємо, в які умови. Будь-кому своїх хвостиків ми не віддамо! — кажуть Валентина Михайлівна і Надія Андріївна. — Для нас вони неначе діти, тож ми точно знаємо, що потрібно кожному.

Джерело: газета «Гарт», Катерина Дроздова

Хочете отримувати головне у месенджер? Підписуйтесь на наш Telegram.

коментарі (0)